В цей час, коли імператор Максиміан жив в Нікомідії для переслідування християн, багато з них скривалися від гонителів. І до царя дійшло, те що, в одному скритому місці знаходиться старець, на імя Вавила, який вчить дітей визнавати не язичницьких богів, а Розіпятого Христа. В цей час послані були воїни і привели святого Вавилу і учеників його до царя, який запитав його: «Чому ти, старець, не тільки сам грішиш, величаючи розіп’ятого від Іудеїв чоловіка і не поклоняєшся нашим богам, та навчаєш ще нерозумних дітей?» Святий Вавила відповів царю:
«Язичницькі боги- це біси, а наш Бог створив небо і землю. Ти царю, і всі твої наближенні сліпі, тому що, не бачите істини». Максиміан наказав чотирьом воїнам бити святого по лиці, по ребрах і колінах. В час своїх страждань, коли все тіло його облилось кровю, святий Вавил звернувся до Господа: «Дякую Тобі, Господи, що Ти створив мене, старого і немічного, молодим і сильним,- сильніше самого царя!» Максиміан велів бити його по плечах і по ногах камінням.

Після цього, привели до царя малолітніх учеників святого, їх 84 хлопчиків і дівчаток. Цар почав ласкаво вмовляти їх поклонитися ідолам. Вони ж нічого йому не відповідали, проте часто дивилися один на одного.

Побачивши те, що вони мовчать, Максиміан вибрав із них десятьох, які були старшими, і сказав їм: «От ви, розумніші за інших; і так, послухайте мене і принесіть жертву богам, і за те ви будете жити у мене в палаці і отримаєте від мене багато подарунків». Тоді двоє з них, Аммоній і Донат, відповіли йому: «Ми- християни і не приносимо жертв німим і глухим бісам». Цар наказав їх бити. Під час свого побиття вони безперестанно повторювали: «Ми- християни і не служим богам твоїм».

Після цього, цар почав вмовляти інших дітей, про те, вони впевнено стояли у своїй вірі і відмовились приносити жертву ідолам. Зрозумівши те, що дітей не вмовити, цар приказав кинути їх у в’язницю, а вчителів їхніх повісити і бити прутами. Коли всі ці муки не привели їх до зради віри в Христа, тоді над святими дітьми і їхніми вчителями був винесений смертний вирок, яким вони осуджені були на відсічення мечем. Пішовши з учениками своїм, Вавила співав: «Це князь і діти, які мені дав Бог!». По приходу їх до місця страти, спочатку був страчений святий Вавила, а пізніше і всі діти, учні його. Віруючі прийшли в ночі і взяли їх тіла на корабель, привезли їх в Візантію і положили в трьох ковчегах, величаючи і прославляючи Бога.