Воскресивши дочку Яіра, Господь суворо наказав батькам її, щоб ніхто про це не знав (Мк.5:43). Цим нам вказано: не шукай слави і вуха твого не налаштовуй на слухання похвали людської, хоча діла твої такого роду, що їх приховати неможливо. Роби, що заставляє тебе робити страх Божий і совість, а до розмов людських будь готовий, ніби зовсім їх не було. І за душею дивись: як тільки вона хоч трошки схиляється на цю сторону, повертай її до свого чину. Бажання того, щоб люди побачили твої діла, викликається бажанням похвали. Коли буде похвала, тоді ціль є досягнутою; а це підриває енергію і присікає похвальну діяльність, відповідно, і продовження похвали. Виходить, що той, хто бажає, щоб люди бачили його добрі діла, є сам собі навіювач. Те, що люди хвалять, то добре вони діло роблять,— бо що добре, того як не хвалити? — але ти цього не май на думці, і не очікуй, і не шукай. Попустиш собі в цьому, зовсім зіпсуєшся. Одна поблажка потягне іншу. Збільшення однакових діл перейде у звичку і будеш хвалолюбцем. А коли дійдеш до цього, тоді вже не всі діла твої будуть похвальні і похвала скоротиться. За браком сторонньої похвали, почнеться самопохвала, котру Господь назвав сурмлінням перед собою. Це ще гірше. Душа стає тоді дріб’язковою, перебуває в гонитві за однією мішурою і істинного добра не чекай вже від неї.

За книгою: Феофан Затворник, свят. Мысли на каждый день года по церковным чтениям из Слова Божия.- Москва: “Правило веры”, 1995.

Підготував Назарій Лозинський