Проповідь на 20-ту неділю після П’ятдесятниці
жовтня 21, 2011  |  Автор: Кіпріан Лозинський  |  Проповіді

nb48752 Проповідь на 20 ту неділю після Пятдесятниці“Коли ж (Ісус) наблизився до брами міста, саме виносили померлого…” (Лука 7, 12)
Дорогі Брати і Сестри!
Не дуже приємно говорити про смерть, але це – невмолима, відвічна правда, що все, що народилось, у належний час мусить залишити вся і все й відійти з цього світу. Сама згадка про смерть боляче вражає людину! Наш найбільший поет , Тарас Шевченко, порівнює смерть із косарем: “не косар, не спочиває, ні на кого не зважає; не покоси, кладе -гори: стогне земля, стогне море…” Цей косар не вважає, що він косить: косить траву, а в траві – пахучі квіти, що падають під косою… Подібно і в житті людському: вмирає бідний, вмирає багатий, вмирає і старець, вмирає молода людина… Саме з нинішнього читання з Євангелії, записаної Св. євангелістом Лукою, чуємо про смерть молодця — одинака у вдови, його матері. Велике було її горе – але Господь наш Ісус Христос воскресив його на втіху заплаканій матері.

Із Святого Письма знаємо про чотири воскресіння з мертвих: перше -це воскресіння, про яке ми чули з сьогоднішньої Євангелії; друге -воскресіння дочки сотника Яїра; третє воскресіння – Лазаря, брата сестер Марії і Марти, і четверте воскресіння – Самого Господа Ісуса Христа!

Смерть напевно не обмине нікого, і через смерть ми нічого не візьмемо з собою на той світ із нашого доробку, а заберемо з собою тільки наші вчинки – дай, Боже, щоб то були добрі діла!

Блаженний Августин пише так: “Починаєш подорож – і не знаєш, як вона тобі вдасться; шукаєш зиску – не знаєш, чи дістанеш його. Сподіваєшся дітей, не знаючи, чи будеш їх мати… Коротко кажучи, все перед нами закрите. Одне є певне – що прийде до нас колись смерть. Про цю певність свідчить Святе Письмо: “Із землі ти сотворений, і в землю обернешся! Всі ми умремо, і, як вода, всякнемо в землю…”; “Від жінки вродиться чоловік і короткий свій вік у журбі проводить; як тінь, пробігає і не зупиняється” (Іов 14, 25 – 26). “Дні мої, скоріші від гінця, мчаться, не побачивши долі. Мчаться, мов човни, легкі, мов орел, що кидається на здобич” (Іов 9, 25 – 26). “Людина – як трава, а дні її – як польовий цвіт, так відцвітають. Бо вітер подує на нього, і не стане його, і не впізнати більше місця по нім”. (Псалом 102, 15-16).

“Всяке тіло – і трава, і всяка краса його – в полі квітка. Всохла трава, зів`яв цвіт, коли подує на нього подих Господній”, (Ісайя 11,6-7). Ось прослухали ми, брати і сестри, що написано в Святому Письмі, що ми створені з землі – і в землю, в порох і попіл обернемось. В щоденному нашому житті бачимо смерть і цвинтарі, заповнені могилами, в яких спочивають тлінні останки наших найдорожчих… В одній похоронній стихирі співається: “Плачу й ридаю, коли розмірковую про смерть…” Дійсно, нам треба серйозно про цс подумати. Що я з собою заберу, коли Господь покличе мене на Свій Суд? Каже блаженний Августин: “Можна опертися вогневі й залізові, можна опертися насильству…” Так, це правдиві слова! Каже Святе Письмо: “Призначено людині раз умерти”. Отже, кожна людина приходить на світ з вироком смерти! Тільки не сказано, коли і в яких обставинах помремо. Нема нічого в житті певнішого від смерти! Кожний день, крок за кроком, наближає нас до смерти… Дні нашого життя стають щораз коротші, а ми – старші, не молодші… За тим, що було й минуло, дуже часто нам жалко, але наша молодість не вернеться, не вернеться вона…

Історія людства доводить, що вмирали наймогутніші царі й володарі. Вмирали бідаки, вмирали воїни й оборонці Батьківщини, пішли з цього світу наші князі й гетьмани в золототканих жупанах, полковники й козаки – і по них зосталася тільки слава і знані й незнані могили.

Підготував Івасейко Василь

Стиль : vfxdude | © 2010-2018 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія