30 листопада Львівський музей історії релігії спільно із Львівською православною богословською академією УПЦ КП відкрив виставку “Великий пастир Церкви Христової”, присвячену 100-літтю від дня народження митрополита Львівського і Тернопільського Миколая (Юрика) (1910-1984 рр.).
Уся експозиціє побудована у логічному історичному порядку: копії документів, що стосуються історії Православ’я в Галичині, родинні фотографії сім’ї Юриків, дитячі, юнацькі та студентські фотографії майбутнього владики Миколая, а тоді Євгена Миколайовича Юрика; експонати часів ІІ Світової війни; матеріали Львівського Собору 1946 року; фотографії, документи та особисті речі владики Миколая вже як архієрея.
Частина виставки присвячена духовному сину митрополита Миколая – митрополиту Львівському і Сокальському Андрію (Гораку), котрий спочив у Бозі 5 липня 2010 року.
Деякі експонати виставки (фотографії, особисті речі, документи, облачення) були надані Музеєві історії релігії особисто ректором ЛПБА прот. Ярославом Ощудляком. Отець ректор також неодноразово давав професійні поради працівникам музею щодо облаштування експозиції. Посилено слідкував за цією роботою і часто власноручно допомагав їм у цьому.
Відкриття виставки розпочалось співом молитви “Отче наш”, яку виконав хор ЛПБА під керівництвом керівника богослужбової практики Назарія Лозинського.
Після молитви вступне слово про виставкову роботу Львівського музею історії релігії виголосила директор Музею Зоряна Білик.
Наступне слово спогадів про владику Миколая (Юрика) промовив ректор ЛПБА прот. Ярослав Ощудляк:
“Сьогодні ми з Вами присутні на надзвичайно важливій події – відкритті виставки, присвяченій великому митрополиту Львівському Миколаю (Юрику) та його духовному сину – також Львівському митрополиту Андрію (Гораку), який у цьому році відсвяткував 20-ліття свого перебування на львівському владичному престолі і так скоро від нас відійшов у вічність… Якщо порівняти одного і іншого ієрарха, то слід сказати, що вони обоє жили в переломні роки історії, бо митрополит Миколай (Юрик) жив у післявоєнний період, коли становилась Православна Церква в Галичині, коли все було надзвичайно складно, коли багато священиків вивозили в Сибір, а майбутній владика Миколай, а тоді священик Євген Юрик ревно служив своєму народові і своїй пастіві. Хто не жив у цей період історії, не може знати, яким він був надзвичайно складним і яким складним було життя священика. А владика Андрій (Горак) керував єпархією також у переломний період історії – період розвалу Радянської імперії і становлення Української незалежної держави. І йому також потрібно було пережити надзвичайно багато тягарів і ударів долі. Як одному, так і іншому доводилося гуртувати навколо себе вірне духовенство Святій Православній Церкві.
…Владика Миколай був насамперед визначною історичною постаттю і Людиною. Він все своє життя втілював ідеал Євангелія: “По тому усі будуть знати, що ви мої учні, якщо будете мати любов поміж собою”. І все своє життя, як священиче, так і архієрейське, митрополит присвятив служінню людям…
Нам відомі приклади і ми знаємо про те, що владика рятував молодих хлопців, пов’язаних з УПА. Владика змінював їм прізвища, переховував у своєму домі, ризикував своїм життям. А якщо говорити про відношення владики до духовенства, то слід сказати, що владика любив духовенство. Він дбав, щоб священики були високоосвяченими. Він спілкувався зі священиками, а це був період, коли було заборонено збирати великі збори…
Владика був православним архієреєм, наголошую – ПРАВОСЛАВНИМ! Його поважали в нас в Галичині і в Росії. Я навчався в Ленінградській (тепер Санкт-Петербурзькій) духовній академії і мав щастя декілька разів як студент бачити митрополита в храмах Санкт-Петербурга. Коли митрополит заходив у вівтар того чи іншого храму всі присутні російські архієреї підтягувались, кажучи: “Львовский Николай вошел!”. Це заходила фігура, це заходила людина, яка випромінювала святість, це заходила людина, від якої несло теплом і добротою.
Коли владика митрополит прощався із львівським духовенством і через хворобу відходив на спокій, його словами прощання було: “Отці, бережіть православну віру, устави і обряди Святого Православ’я. З любов’ю прийміть того архіпастиря, якого вам назначив священний Синод і Святіший Патріарх, бо це буде свідченням моєї щирої і відданої праці на добро Святого Православ’я і Святої Церкви”…
Ця виставка, яку ми спільними зусиллями організували – це маленька данина вдячності і пам’яті про великого митрополита Миколая. Вічна йому пам’ять!”
Наступним доповідав доцент Львівського національного університету ім. І.Франка, викладач ЛПБА Василь Кметь, який провів аналітичний екскурс в історію, показавши в яку епоху доводилось жити і працювати владиці митрополиту, яка потрібна була сила духу і мудрість, щоб керувати однією із найбільших єпархій Радянського Союзу та захищати своє духовенство від комуно-більшовицької влади. При цьому не втратити поваги і любові простого народу, не втратити любові до рідного краю, до рідної мови, до свого роду…
Спогадами про митрополита Миколая поділилась і солістка Львівського національного театру опери та балету ім. С.Крушельницької п.Галина Гавриш, котрій доля судила неодноразово бувати вдома у покійного владики. Пані Галина відзначила доброту, життєрадісність, витончене почуття гумору та незриме світло душі владики. Згадала співачка і про любов митрополита до української пісні. В пам’ять про нього вона виконала декілька уривків із відомих українських народних пісень “Зелений дубочку, чого похилився…”, “Родинний краю”, “Не питай, чого в мене заплакані очі”.
Розповів про митрополита Миколая і львівський благочинний прот. Ярослав Дуда. Він наголосив на особливій харизмі служіння владики, на благоговійному ставленні до молитви, на любові до молодого духовенства, на безмежній щирості і доброті архіпастирського серця владики Миколая.
Надзвичайно щирими і емоційними були спогади похресника Владики п.Андрія Крижанівського, батька якого священик Євген Юрик врятував від хвороби та переховував від рук НКВС.
На завершення одна із найактивніших організаторів виставки – п.Людмила Ходькова – описала присутнім експозицію залу та запросила до оглядин.
Урочисте відкриття виставки закінчилось виконанням молитви “Достойно є” хором ЛПБА.
