В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Бо слово Боже живе і дійове, та гостріше від усякого меча двосічного: воно проникає до розділення душі і духу, суглобів і мізків, і судить помисли і наміри сердечні( Євр.4,12), – говорить святий апостол Павло у своїх настановах християнам. Через те, надаючи велике значення слуханню людьми слова Божого, Господь наш і запропонував сьогодні нам на сторінках Святого Євангелія притчу про сівача і зерно, в якій зображує різноманітні дії Свого Божественного слова на серця людські.
Слово Боже, дорогі мої, має дуже важливе значення для релігійно-морального життя людей. Без Божественного Одкровення, що знаходиться в слові Божому, ми не мали б належного поняття ні про Бога і про Його істоту і властивості, ні про світ і про його походження і останню долю, ні про себе самих – про наше призначення в житті теперішньому і майбутньому, про нашу природу.
Без слова Божого ми не могли б вести життя дійсно морального. Тільки слово Боже ясно визначає, в чому полягає досконалість істинно морального життя. Слово Боже є те духовне, Божественне зерно, від якого зростає духовна людина. Як у світі матеріальному усе – від малої билинки до великого дерева – народжується і виростає із зерна, так і у світі духовному нова благодатна людина, відроджується в нове життя через слухання слова Господнього, слова віри і надії, слова порятунку і вічного життя.
Нага і потворна, мертва і безживна сама по собі земля, але киньте в неї насіння, і нехай зроситься вона дощовими краплями, зігріється променями сонячними – і вона прикраситься різноманітними, золотистими кольорами, плодами і злаками. Мертва і потворна сама по собі гріховна наша природа занепалої людини, здатна тільки до вирощення гріховних помислів, почуттів і неправди від самої юності до престарілого віку. Але, коли посіється на ній живе сім’я слова Божого і благовістя Христового, коли зроситься вона благодаттю Христовою і зігріється диханням Пресвятаго Духа, тоді виникає в ній нове життя. Вона вдягається, як приємною зеленню, одягом святих помислів, благоговійних почуттів, намірів і бажань; вона пахне кольорами благих справ і плодів Святаго Духа : любов’ю, радістю, довготерпінням, добротою, милосердям, вірою, лагідністю, стриманістю ( Гал. 5, 22-23).
Як речове сім’я, наскільки б не відроджувалося, не втрачає властивої йому життєвості, так і духовне сім’я – слово Боже, яке приніс на землю Єдинородний Син Божий, – не перестає сіятися в серцях людських в усіх країнах світу і відроджувати в нове, духовне життя душі людські, і буде воно приносити плоди до кінця світу. Але, на жаль, не в усіх серцях Божественне слово буває однаково плодоносно. І причини цієї безплідності вказані сьогодні в притчі Господній.
Господь говорить, що коли сівач став сіяти, то одне зерно впало при дорозі і було потоптане; і птахи небесні подзьобали його( Лк. 8, 5). Це стосується тих людей, які слухають слово Боже, але не розуміють його, до яких незабаром приходить диявол і викрадає слово це з сердець, щоб вони не увірували і не врятувалися. І, отже, першою перешкодою до того, щоб слово Боже принесло в душу людини плід, являються неуважність, легковажність, розсіяність і безпечність – те, чим страждає більшість людей. Душі і серця таких людей являють собою ніби велику дорогу, відкриту для усіх пустих помислів, вражень, для усіх спокус і захоплень, для всякого марнослів’я . Такі люди тільки і живуть, що інтересом до нових вражень, чуток і захоплень, чому душі їх скоро висушуються і являються несприйнятливими до слова Божого.
Проникаючи в такі душі, диявол, або злі люди, або враження, не приголосні із словом Божим, відносять, витісняють з них слово Боже, і так воно буває безплідним. Як допомогти позбавитися від подібного душевного стану, повернути душі її сприйнятливість? Приклад для цього можна запозичити з життя землероба. Коли він захоче обернути дорогу в ріллю, то перегороджує її, щоб подорожні не могли по ній ходити, обробляє її і засіває насінням. І вона приносить плоди. Так і розсіяні душі нехай захистять себе від суєтних захоплень і вражень мирських, зосередяться на старанному читанні слова Божого, і воно мало-помалу відродить в них добрі християнські почуття і любов і стане приносити щедрий плід в їх істинно християнському житті.
Інше зерно впало на кам’янисту землю і швидко зійшло, але оскільки не мало кореня, то швидко засохнуло ( Мк. 4, 5-6; Лк. 8, 6) Це йдеться про тих, хто з радістю слухає слово Боже, але потім внаслідок гоніння або спокус відпадає і не приносить плодів. Таким чином, друга перешкода до родючості слова Божого зустрічається в душах, подібних до кам’янистого грунту, що затвер-дівши від самолюбності або яких-небудь інших пристрастей, вони не є м’якими і в них нема почуття любові і доброї прихильності до ближніх. Під впливом самолюбності душі ці зробилися подібними до каменя, безчуттєвого , а тому і не здатні вони до сприйняття слова Божого, і тому не приносить воно в них плоду; хоча і чують вони його, але воно в них скоро засихає.
Щоб зцілити, виправити таку бідність душі, необхідно здійснити багато справ любові, спілкуватись з людьми милосердними і добродушними, а також говорити і читати про справи милосердя, що разом може поступово пом’якшити душу і зробити її чуйною, люблячою і сердечною.
А ще інше впало поміж терня, і виросло терня і заглушило його (Лк. 8, 7). Це йдеться про тих, хто слухає слово Боже, але кого, багатство і насолоди пригнічують і така людина заглушується ( Лк. 8, 14). У духовному житті під терниною розуміються звичайно різноманітні піклування і турботи, задоволення, ласощі життєві, задоволення всякої похоті і потягів пристрасних. Природно, що пригнічується душа цими потягами і не може в ній відображатися слово Боже.
Щоб вилікувати свою душу від цієї недуги і дати слову Божому приносити в ній плід, необхідно передусім викинути з неї турботи життєві, і таким чином врятувати свою душу. Шуканий скарб християнина складає Царство Небесне. Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам (Мф. 6, 33), -говорить Спаситель. Тому передусім потрібно піклуватися про порятунок своєї душі, тоді усе інше само собою прикладеться і наші життєві турботи приймуть другорядний характер і не заглушатимуть в нас добрих паростків слова Божого.
Але, окрім безплідних душ, є і душі плодоносні. Інше зерно впало на грунт добрий і принесло плід в тридцять, шістдесят і у сто разів ( Мк. 4, 8). Це йдеться про тих людей, які мають добре і чисте серце і слухають слово Боже з увагою і приносять плід в терпінні (Лк. 8, 15). Дійсно, багато треба їм терпіння, щоб зберегти себе від різноманітних спокус і турбот світу цього і зберегти своє серце непорочним і чистим. Та зате і нагороджуються вони достойними плодами.
Дорогі брати і сестри, щоб слово Боже приносило нам плід, передусім ми повинні уважно слухати і читати його і роздумувати над ним, відганяючи всяку неуважність і оберігати своє серце від гріха і суєти. Саме тоді і будемо ми приносити плід в терпінні, на що і Спаситель, звернув нашу увагу, додавши у кінці притчі слова: Хто має вуха слухати, нехай слухає. (Лк. 8, 15).
Якщо ми будемо старатися, то, звичайно ж, милосердний Господь Сам допоможе нам очистити наші душі від турбот життєвих і Своєю благодаттю удобрюватиме їх, щоб ми тут, на землі, принесли Йому добрі плоди і удостоїлися за те нескінченного життя на Небі, яке приготував Господь тим, що люблять Його (1 Кор. 2,9). Амінь.
архимандрит Кирил (Павлов)