Астрологія або наука про лженауку
травня 3, 2011  |  Автор: Назар Лозинський  |  Статті

z1 Астрологія або наука про лженаукуДля об’єктивного і всебічного розгляду астрології слід звернутися до позитивної критики для того щоби побачити яке визначення вона дає цій “науці”. Отже, астрологія – це антинаукове вчення, згідно з яким начебто можливо на основі спостережень за розташуванням і рухом небесних тіл передбачити майбутнє окремих осіб і людства. Виникла в стародавні часи як наслідок нерозуміння людиною справжніх причин природних явищ і обожнення небесних світил. Була поширена в середні віки. Розвиток астрології, зокрема вчення М. Коперніка про геліоцентричну систему світу, довели анти науковість астрології. Проте астрологія до цього часу поширена в ряді капіталістичних країн, там існують астрологічні товариства, видається література по даній тематиці .

А що ж сьогодні вкладають в поняття “астрологія” її пропагандисти у нашому світі? Віларова стверджує: “Астрологія – це наука про вплив космічного фактору на земне життя ”. Відомий астролог Павло Глоба, наш сучасник, запевняє усе людство: “Астрологія – загальна взаємодія космосу, природи і людини, по суті, це сумарна система знань древніх ”.

Головний об’єкт астрології – людина у всіх аспектах свого фізичного, психічного і загального прояву. Основний тезис астрології: ритми керують світом. Ритмічно змінюють одна одну пори року. Ритмічно пульсує Земля. Ритмічно б’ється наше серце; нахилене, до речі, до вертикальної осі тіла приблизно під тим самим кутом, що і земна вісь по відношенню до вертикалі земної орбіти. Більше 400 ритмічних біохімічних реакцій одночасно відбувається у нашому організмі .
Як відомо, регулярна повторюваність деяких астрономічних подій, її точна взаємність і зв’язок з подіями на землі дали можливість древнім жрецям-астрономам передбачити події, що відіграли важливу роль у житті людей. Відомості проз міну сезонів, про наближення розливу Нілу, про настання періоду дощів, що були серйозним випробуванням для землевласників, безумовно – усе це підвищувало авторитет жреців-астрономів. Введення календаря зробило їх роботу необхідною для керівників держав, так як дозволяло узгоджено проводити масштабні державні міроприємства, наприклад релігійні свята, або координувати терміни загальнодержавних робіт по будівництві гігантських пірамід і храмів . Так народилась натуральна астрологія.

Загалом, зацікавленість до астрології була зумовлена не лише астрономічними причинами. Час від часу відбувалися події, що не зачіпали економічних інтересів населення, але тим не менше викликали загальний інтерес, а інколи і жах. Мова йде про сонячні і місячні затемнення, про появу комет і метеоричних дощів, в загальному про “небесні рухи”.

У результаті багатовікових спостережень жреці відмітили закономірності у цих подіях і навчилися передбачати деякі з них. Першими серед прогнозуючих небесних явищ стали сонячні і місячні затемнення. Вміння передбачати їх вагомо укріпило авторитет жреців. Уже чотири тисячоліття тому назад точність передбачення затемнення була дуже високою .

“По мірі розвитку натуральної астрології, – читаємо у статті Ільїна, – древні мудреці звернулись до юдиціонарної астрології, яка намагалась через роз положення небесних світил передбачити долю людини і окремих її представників” . За довго віків до нової ери астрологія такого типу процвітала в Єгипті, Халдеї і Китаї. Наприклад, у древніх єгиптян людське тіло ділилося на 36 частин і на таку ж кількість частин ділився весь пояс зодіака. Тобто та частина неба, по якій проходить річний шлях Сонце: кожна частина тіла знаходилась під покровительством певної плеяди зірок і для неї складався окремий гороскоп. Такі схеми-гороскопи можна знайти на гробницях єгипетських фараонів. Зв’язок зірок з частинами людського тіла признавалось у всіх країнах Сходу – в Персії, Індії, Китаї, Японії, – хоча схеми цього зв’язку немає, як і числа сузір’я зодіаку.

Васильчиков пише, що “справжнього розквіту астрологія досягла у першому тисячолітті до нашої ери у країнах Межиріччя ”. Храмові жреці Вавилону та Ассирії постійно спостерігали за положенням Місяця і планет, і повинні були регулярно посилати царю звіти про те, що відбулося на небі і ще й до того зі своїми коментарями на ці події. Так бібліотека царя Ашшурбаніпала (669 – 633) р. р. до н. е. Слугувала своєрідним архівом, у якому зберігалися ці звіти і для більш повного їх тлумачення тут збиралися і копії усіх старих даних. “Таким чином астрономи того часу накопичили великий спостережний матеріал ”, – підсумував Антонов у своїй статті.

Не маючи можливості пояснити свої спостереження за допомогою практичної математичної теорії, жреці все ж таки виробили деякі правила для передбачення положення планет серед зірок. Це призвело до буйного розквіту астрології в період ассірійського правління. З тих пір і закріпилась за астрологами назва “халдеї” – по імені племен, що заселяли Межиріччя .

При дворах можновладних монархів, які намагаючись розширити свої володіння, вели безперервні війни, астрологія знаходила хороший ринок збуту для своїх передбачень. Можна не сумніватися в тому, що астрономічні спостереження у ті часи проводилися спеціально для складання цих передбачень. Але накопичення спостережного матеріалу рано чи пізно не могло не привести до якісного стрибку в науці про зорі.

У той час, коли астрологія отримала розвиток у вавилонській культурі, просвічені розуми Древньої Греції ще не були нею заражені: їх роздуми повні логіки і незалежні від культури епохи. Ось як Аристотель відносився до міфів власного народу: “Не слід притримуватися думки, висловленої у міфі древніх, який говорить, що для збереження Небу необхідний Атлант ”. Астрологічні погляди не знаходили собі місця у величавій системі світу, розвиненій Аристотелем.

Однак картина змінюється, коли після завоювання Персидської держави Александром Македонським Схід і Захід зіткнулися. Поєднання східного багатства експериментальних фактів і грецької здатності до абстрактного міркування поклало початок золотого періоду древньої науки. Однак разом із східними знаннями у представлені західних народів увійшла і астрологія.

У древній Греції астрологія стала складовою, але не домінантною частиною у науці про зорі. З історії Древньої Греції нам відомо, що ще 28 травня 585 р. до н. е. спостерігалось повне сонячне затемнення, яке вперше передбачив знаменитий грецький учений Фалес на основі знань сароса – періоду, рівного 18 рокам і 11,3 дням, після закінчення якого затемнення повторюється у тому ж порядку . Правда пізніше, коли грецький учений Посідоній звернув увагу на залежність припливів від положення Місяця, цей факт був розтлумачений як доказ впливу “планет” на наше життя.

Вершиною античної астрономії по праву вважається відома праця Клавдія Птоломея “Математична побудова” (II ст. н. е.). цей твір, який греки коротко назвали “Синтаксис”, а пізніше араби назвали “Альмагест”, тобто “Величавий”, став астрономічною енциклопедією того часу. У ньому викладена геоцентрична система світу, згідно з якою рух планет і Сонця відбувається навколо Землі. Система Птоломея протрималась більше 15 віків. Однак відомий голландський історик астрономії А. Паннекук вважає, що знання планетних рухів Птоломей і його колеги вбачали лише як засіб для досягнення більш високої цілі, а саме, для передбачення майбутніх подій на Землі і в долі людини. Навіть в “Альмагесті” зустрічаються висловлювання астрологічного характеру. Так, у кінці восьмої книги, говорячи про геліакічні сходи і заходи зірок та планет, Птоломей відмітив, що їх вплив на погоду не постійний, а залежить від Сонця і від положення Місяця .

Ймовірно, астрологія була розповсюджена серед стоїків, філософська позиція яких основувалась на фаталізмі – вірі в долю, на протязі багатьох віків зберігали поему “Явлення”, яка була для широкої публіки посібником астрономії і метеорології . Візантійський механік Леонтій (VII ст. Н. е.) у праці “Про виготовлення Аратової сфери” пише, що “небесні сфери (тобто зоряні глобуси) стали робити, щоби краще розуміти Арата, тому вони і називаються його іменем ”.

Прийнявши грецьку культуру, Рим також не пройшов повз поеми Арата: її перекладали на латинську мову неодноразово, в тому числі і Цицерон. До нас дійшов переклад, зроблений у 15р. н. е. римським полководцем Цезарем Германіком – прийомним сином імператора Тіберія, батьком Клавдія і дідом Нерона. Користуючись працями Гіппарха, Германік вніс у поему багато чисельні зміни і доповнення як наукового, так і міфологічного характеру. Він замінив третю – міфологічну частину на астрономічну. Одначе римлянину Германіку було важко обмежитися порадами в межах натуральної астрології: загальна думка вимагала рецептів для передбачення долі.

Щоби представити ситуацію в Римі у тих роках, необхідно нагадати, що правителі користувалися тоді послугами авгурів, які начебто тлумачили волю богів, за допомогою спостереження за польотами і криками птахів, за небесними явищами, за їдою священних курей і т. д. І хоча самі авгури, як вказує Цицерон, з проблемою стримувались від сміху, здійснюючи свої маніпуляції, офіційно висловити сумління у справедливості гадань було небезпечно.

Незадовго до народження Германіка у 44р. до н. е., Цицерон написав діалог “Про дивінації”, тобто про можливості бачити майбутнє. Точніше кажучи, під диві нацією розуміли здатність вгадувати майбутні випадкові події на відміну від того, чим займалась натуральна астрологія. Диві націю ділили на два види: природну і штучну. До першої відносили віщі сни і тлумачення снів, а також екстатичні, зроблені в стані екстазу пророкування і їх тлумачення. До іншої – мистецтво авгурів, жреців, що гадали по нутрощам жертовних тварин, пояснювали грозу, блискавку та інші природні феномени, гадали по жеребу та інших знаках і прикметах .

У багатьох римських імператорів астрологи були у великій пошані. Так імператор Август позитивно відносився до астрологів, і йому присвячена поема Манілі “Astronomica” – древній із збережених пам’ятників римської астрології. Астрономічними прогнозами цікавилися Тиберій і Калігула. Але відомі імператори, що відносилися до астрологів недоброзичливо: наприклад у часи правління Клавдія і Віфелія астрологів виганяли з держави.

Деякі імператори поступали дуже обережно і подібно Віспасіану, вигнавши астрологів з Риму, зберігали їх при своєму дворі. Інші ж відносилися до астрологів поблажливо і не тільки допускали школи астрологічного мистецтва, але й утримували їх за рахунок держави .

У той же час освічені представники римського суспільства – Цицерон, Сенека, Лукрецій Кар та інші – завжди відносилися до астрології скептично. А Секст Емпірик посвятив критиці астрології спеціальний твір, який назвав “Проти астрологів”. У цій праці філософ проводить різницю між астрономією і натуральною астрологією, з одної сторони, і астрологією “у розумінні вчення про генетури”, тобто мистецтвом складання гороскопів, – з другої .

Натуральну астрологію Емпірик прирівнює до землеволодіння і кораблеводіння, на основі якого можна передбачити засуху і дощові періоди, заразні хвороби і землетруси та інші подібні зміни в атмосфері. Іншими словами він називає її системою емпіричного знання.

Емпірик будує критику астрології, детально розбираючи тези про те, що у кожної істоти чи події свій гороскоп, а значить – і своя доля.

Важко сказати, чи досягла критика своєї цілі, чи більший вплив справили політичні і релігійні мотиви, але відомо, що імператор Діоклетіан – сучасник Емпірика, а слідом за ним більш пізніші імператори переслідували астрологів . Незабаром до переслідувань імператорів приєдналось прокляття християнської церкви. Воно було направлене проти всіх астрологів, бо Промисел Божий, що відбивав у собі свободу волі вищих істот і доля, відображена у русі зірок, здавалися несумісними.

Однак деякі християнські секти, як гностики і присціани змішували астрологію до своїх учень. З IV ст.. до нас дійшла праця сицилійця Фірміка Матерна “Вісім книг астрономії”, у яких вперше зустрічається вчення про 12 домів, що зіграли важливу роль у майбутній астрології. А відомий тлумач древньої математики Прокл Діадок залишив нам опрацьовану працю “Четверокнижжя”.

В період, коли Європа стала варварською і впала у безсилля, відбувається стрімкий розвиток арабського Сходу. Араби завойовували і завоювали весь південь Європи і панували на Середземному морі. Під впливом торгівлі і ремесла у IX-X ст.. культура ісламу досягла свого найвищого розквіту, центр наукової думки перемістився у країни ісламу. В цю епоху швидкий підйом астрономії проходить у Північній Африці, на Середньому Сході і у Мавританській Іспанії .

Про великі успіхи середньовічної астрономії в ісламському світі нагадують нам такі терміни арабського походження, як зеніт, надир, азимут, алгебра, або назви зірок – Вега, Альтамер, Денеб, Бетельгейзе, Рігель, Мірах та інші. У деяких випадках це дослівні переклади на арабську грецьких назв, названі Птоломеєм.

Найбільшого розквіту астрологія досягла в Європі у середні віки. Близько 1000р. європейський світ почав набирати свою могутність і потрохи ставав незалежним. Церква перетворювалась у добре організовану ієрархічну систему, якою керував Рим. Папство захватило духовну владу і почало наступ проти мусульманського світу. Відомо, що вчений Герберт, пізніше папа Сильвестр II (999 – 1003)р. р., будучи у мусульманській Іспанії, цікавився книгами з астрономії і навіть залишив твір про спостереження зірок за допомогою астролябії . У XI-XII ст.. арабські книги активно перекладаються на латинську мову.

У трьох великих мислителів XIII ст. – Альберта Магкуса, Фоми Аквінського і Роджера Бекона – погляди на астрологію є схожими. Вони вважали, що Бог управляє нижчими створіннями за допомогою вищих, що зірки є проміжними ланками для управління земними тілами. Таким чином, рух зірок спричиняє життя на Землі, а з’єднання планет порушують правильний порядок подій .

У XIII-XV ст. У всіх європейських столицях можна було зустріти придворних астрологів, а в університетах Падуб, Парижу та інших відкривались кафедри астрології. Цьому сприяв різкий прогрес астрономії, що знову стала спостережною наукою у Європі, крайньо необхідною для мореплавання – наступала епоха Колумба і Магеллана. Виникло книгодрукування, яке сприяло розповсюдженню точно розрахованих астрономічних таблиць, наприклад таблиць Йогана де Монте Регіо, відомого в астрономічній літературі як Регіомонтан (1436 – 1476)р. р. Саме “Ефемеріди” Регіомонтана допомогли Клумбу, що попав у небезпечну ситуацію серед американських індійців, передбачити місячне затемнення 29 лютого 1504 р., що привело індійців у жах.

Уміння передбачати небесні явища викликали здивування і у європейців. Із розвитком книгодрукування в їх середовищі почали розповсюджуватися календарі та альманахи. Книгодрукування сприяло тому, що астрономічне вчення розповсюдилось у всіх станах суспільства.

В цю епоху жили двоє людей, котрі мали велику популярність в області астрології. “Першим з них був Микола Копернік (1473 – 1543), астроном, що зупинив Сонце і закрутив Землю”, – пише Сказкін. За життя Копернік був відомий лише вузькому колу вчених .

Інший знаменитий астролог – Нострадамус (1503 – 1566)р. р., що вкусив повну чашу відомості і шанування: він був запрошений Катериною Медичі у
французький двір як особистий лікар Карла IX. Як нам відомо з історії, книгу Коперніка засудила католицька церква, і вона попала в Індекс заборонених книг у 1616 р., таке саме сталося і з працями Нострадамуса у 1781 р., проти них була направлена папська заборона . Навіть з порівняння цих дат видно, що в істинній науці релігія бачила більшу небезпеку, ніж в астрології.

Гортаючи сторінки книг Святого Письма Старого Завіту, ми читаємо: “…до чарівників не ходіть, щоб не доводити себе до опоганення від них” (Лев.19,31).пізніше від цього застерігав свят. Іоан Златоуст: “Не можна ходити до ворогів Божих, волхвів і чародіїв, бо краще померти, чим йти до ворогів Божих. Той, хто ходить до астрологів, сам себе позбавляє Божої допомоги і тоді диявол як хоче управляє людиною ”.
У книзі Буття розповідається про торжество праведного Йосифа над волхвами і мудрецями єгипетськими, що не змогли при всьому своєму магічному мистецтві правильно пояснити сон фараону. Неправедний пророк Валаам, підкуплений язичниками, для протидій ізраїльському народу, під дією сили Божої був вимушений служити єврейському народу. Гортаючи Святе Письмо, ми зустрічаємо на сторінках книги Левит таке застереження: “Чи чоловік чи жінка, якщо будуть вони викликати мертвих чи чарувати, так будуть віддані смерті: каменями повинно побити їх, кров їх на них”(Лев.20,27). На цьому наголошував також преподобний Єфрем Сирин: “Остерігайтесь змішувати зілля, ворожити, гадати, бо ви так попадаєте в узи диявола”.

З Біблії довідуємося: “Манасія поставив жертовник і покланявся усім небесним світилам і служив їм, і спорудив жертовники небесним світилам на обох дворах будинку Господнього і провів сина свого через вогонь, і ворожив, і завів викликати мерців і покійників; багато зробив неугодного в очах Господніх, щоб гнівити Його. І поставив боввана Астарти. І говорив Господь через рабів своїх пророків і сказав: за те, що зробив Манасія, цар юдейський, такі мерзотності … за те, як говорить Господь, Бог Ізраїлі, от, Я наведу таке зло на Єрусалим і на Юдею, про яке хто почує, задзвенить в обох вухах у того” (4Цар.21,1-12). “Як торгівці невільниками, – поучає свят. Іоан Златоуст, – заманюють малих дітей солодощами у свої приманки і продають у рабство, так само і чародії, обіцяючи вилікувати хворобу, лишають людину спасіння душі ”.

І для богонатхненних авторів Біблії, і для Святих Отців Церкви астрологія була складовою частиною ворожінь і волхвування. Про це, наприклад, сказано у пам’ятці ранньохристиянської писемності поч.III ст. – “Вчення дванадцяти Апостолів”: “Дитя моє! Не будь заклинателем або астрологом, не роби очищень і не бажай навіть дивитися на це, бо усе це породжує служіння ідолам ”. Про це ж говорить церковний письменник III ст. Терту ліан: “Про астрологів навіть говорити не слід. Вони уподібнюються падшим ангелам, що відійшли від Бога для спокушення людського роду. Так з часу появи Євангелія усякого роду софісти, астрологи, чародії, маги, волхви повинні бути покарані ”.

“У плотолюбця, навчає преподобний Григорій Нисський, – у тогочасному житті є бажання заглянути у майбутнє, щоб уникнути бід і негараздів ”. СВ. Іоан Дамаскін у своїй книзі зауважує: “Греки говорять, що через схід і захід, і зближення зірок і сонця, і місяця будуються усі наші справи; бо астрологія займається цим, однак ми стверджуємо, що хоча від них і відбувається передбачення дощу чи засухи, холоду і спеки, вологості і сухості, але ніяким чином не передбаченням наших справ ”. Марк Мінуцій Фелікс, говорячи про римські гадання і передбачення пише: “якщо у деяких випадках ці передбачення і збувалися на ділі, то це можна пояснити тим, що між багатьма неправдивими передбаченнями яке-небудь у них випадково могло справдитися насправді і що чародії і астрологи, які заробляють передбаченнями, не лише знають демонів, але і за допомогою них, здійснюють усі свої вчинки, що схожі на чуда, вони заставляють бачити те, чого насправді немає ”.

А ось що говорять про астрологію канонічні правила Святих Отців і Соборів Вселенської Православної Церкви: “Не личить священикам чи паламарям бути чарівниками, чи ворожбитами, чи астрологами. А хто робить це, ми наказуємо, відлучати від церкви ”, – говориться у 36 правилі Лаодикійського Собору. Згідно 72 правила святого Василія Великого: “Той, хто віддається чаруванням, чи чомусь подібному, так буде під епітимією стільки ж часу скільки убивця ”.

З цього видно, що Святі Отці і Учителі Церкви однодушно виступають проти астрології, викриваючи її, як різновидність магії, як засіб спілкування з демонами, а астрологів прирівнюють до “грішних ангелів, що спокушають людський рід”, і строго забороняють спілкування християн з “ворогами Божими”. ”Діти диявола цілеспрямовано підривають багатовікові традиції народів, вступають у конфлікт із суспільними інститутами, оголошують війну Церкві Христовій. А ми, православні християни будемо триматися однієї віри в Істинного Бога і “краще бути хворим, чим для видужання від хвороби впасти у нечистоту, прибігаючи до заговорів. Демон, якщо і вилікує, більше зашкодить, ніж принесе користь тілу, а пошкодить безсмертну душу ”.

Галуйко Роман

Стиль : vfxdude | © 2010-2012 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія Догори ↑