Чудотворна Богородична ікона візантійського походження привезена до Києва із Константинополя у добу Володимира Великого, ймовірно, якоюсь високою делегацією. Це дуже рідкісний варіант Маріїного образу, що з’єднує в собі риси візантійської Одигітрії (Матері-провідниці) і Латинської Долороси (Скорботної Матері). Унікальний психологічний вплив на людей згорьованої, потемнілої від передчуття мук, що очікують на Її Сина, Марії спричинився до величезної популярності ікони не тільки в православному але й католицькому світі.
У Єрусалимському храмі Гробу Господнього поруч з престолом Розп’яття знаходиться престол “Стабат Матер” (Мати Страждання). На ньому стоїть вівтарна скульптура Марії Скорботної (18 ст.). Цю назву одержано від Богородичного гімну XIV ст. (автор – Якопо де Тоді +1306р.) “Stabat Mater Dolorosa juxta Crucem lacrimosa, dum pendebat Filius” — “Стала Матір скорботна під Хрестом плачучи, де повис Син”. Це ХІІІ стація дороги страждань (Via Dolorosa). Ісуса знімають з хреста.
Візантійську ікону з Києва перевезли до білоруського Полоцька в монастир св. Єфросинії, але белзький князь Юрій забирає її до князівської столиці Белза. 1377 року польський воєвода і угорський намісник Володислав Опільський забрав силоміць святиню з Белза, де вона прославилась численними чудами, п’ять років тримав її в себе, а в 1382 році подарував монастиреві отців Павлинів на Ясній Горі у містечку Ченстохові у Польщі. У 15 ст. під час гуситських воєн один гусит-іконоборець два рази рубанув ікону шаблею. І до сьогодні два рубаних шрами на щоці образу Марії надають Її виразові ще трагічнішого відтінку.
Є інша версія про ці два паралельні шрами на лиці Богородиці з правого боку. Такі сліди залишає “священна” шабля мусульман “Зульфакар”, яка має роздвоєний клинок. Цілком імовірно, що під час нападу на Белз хтось із монголо-татар завдав удару по іконі такою шаблею. Адже в 1241 році Белз дощенту спалили східні завойовники-ординці. Замок зруйнували, більшість жителів перебили, або забрали в полон. У княжому дворі під уламками вціліла лише ікона Богородиці — звершений витвір візантійського іконописного мистецтва, яка зберігалася у замковій церкві.
Польські католики у 1777 році коронували Белзьку ікону і проголосили її духовною королевою Польщі. В пам’ять про цю подію існує копія ікони, де в клеймах зображені чільні міста всіх воєводств Польщі.
В Україні й Польщі відомі чисельні копії. (Аналогічна їй — Страсна Богородична ікона, відома з 15 столітті у католицькому середовищі як Мати Божа Неустанної Помочі, яка також дуже шанована в Православній та Католицькій Церквах).
Ченстоховську ікону після коронації почали зодягати у чисельні ризи золоті і позолочені різної форми, прикрашені дорогоцінним камінням та емалями. Одна із таких копій ікони у такій ризі дійшла до наших часів, але була вже реставрована у минулому столітті і наклеєна на нове полотно.
На початку 2007 року студенти 5 курсу ЛПБА УПЦ КП Топольницький І. та Шукост М. знайшли на смітнику цю копію у жахливому стані. Цвіль покрила всю площину ікони, а нижня частина прогнила і провисла. Це були уже нові шрами від безбожних ударів сьогоднішнього часу, у якому проростає антирелігія людства з ідеалом “Вавілонської блудниці”. Це егоїстичне задоволення тілесними насолодами і з байдужістю та невіглаством ставлення до духовних святинь.
Відбулась друга реставрація копії ікони, де втрачені місця уже не вдалось зберегти. Реставратор Львівського національного музею Волков В. наклеїв зображення на нову основу. На кафедрі реставрації Львівської НАМ доцент Л.Разинкова допомогла підвести ґрунт на втрачений живопис і за її порадами був відновлений олійними фарбами новий живопис.
На випускному вечорі студенти подарували оновлену ікону для церковно-археологічного музею ЛПБА, де вона зберігається до сьогодні.
Християнська ікона “Богородиця з Дитятком” є вічна. Її не може знищити ні час, ні біологічні природні мікроби, ні людина. Вона живе в душі людини як Одкровення Боже, як основний символ християнства: Втілений Бог прийшов до Свого творіння і віддав життя за спасіння людини від першородного гріха. Тому що “Бог є Любов!” (1Ів.4:8).
В історичному матеріалі використані праці проф. Степовика Д., о.Л.Пушкаша, наук. пр. Косіва М.
проф. Садовський Й.А.