Коли ми думаємо про покаяння, перед нами завжди повстає темна або сіра картина скорботи, стиснутого серця, сліз, якогось великого горя через те, що наше минуле таке темне і недостойне: недостойне ні Бога, ні нас самих, ні того життя, яке нам запропоноване. Але це тільки одна сторона покаяння чи, точніше, такою повинна би бути тільки одна мить.
20 грудня у Львівській православній богословській академії з благословення Високопреосвященнішого Димитрія митрополита Львівського і Сокальського відбулось засідання круглого столу “Різдво Христове: історичне та богословське осмислення“.
Сьогодні ми дорогі в Христі святкуємо пам’ять всіма нами люблячого і надзвичайно шанованого святителя Миколая Мирликійського. Вивчаючи життя святителя багато хто з нас дивується як людина може стати святою. Але знову ж таки на прикладі святого Миколая ми бачимо, що означає бути святим.
Характер повідомлень, які дійшли до нас про слов’янське язичництво, умовно можна поділити на дві групи: до першої відносяться ті свідчення, що містяться у літописних і церковних пам’ятках Х-ХІІІ стт., до другої – залишки та пережитки язичництва у культурі і побуті населення XVIII-ХІХ стт.
Кожен народ має свою національну віру, яка його єднає: Польща — слов’янський народ, що належить до Заходу, “передвір’я християнства”; Росія — “третій Рим”, спадкоємниця і правонаступниця Візантії; Німеччина — приклад і гарант європейського ладу; Франція — джерело ідеї вільності. Якою ж повинна бути головна ідея, що єднає український народ, яка релігія є або має право називатися національною релігією Українців?
8 грудня у ЛПБА продовжив роботу постійнодіючий науковий семінар. Цього разу доповідь на тему “Іван Мазепа: історія анафеми” виголосив завідувач кафедри церковної історії ЛПБА кандидат богословських наук свящ. Петро Політило.
Перш ніж висловлювати поняття про джихад – «священну війну», в її історичному розвитку, вважаю потрібним подати тут короткий нарис характеру і вдач арабів до ісламського часу, щоб показати, наскільки вчення Магомета по відношенню його послідовників до всієї решти людей, що не визнавали обнародуваної ним нової релігії, залежало в своєму походженні і від природного характеру арабів, і відповідало народним вдачам.
Говіння – це момент, коли з обновленою силою і знову, по-новому ми повинні задумуватися над життям та над собою. Над життям – яким його Господь задумав для нас, і над собою – яким ми це життя зробили.
Біблійна розповідь про перехід Ізраїлю через Червоне море, яке потім затопило єгипетську армію, здавна піддається сумніву агностикам, які також сумніваються у великій чисельності, приписаній ізраїльтянам – 600 000 чоловік, що означає загальну кількість 2 000 000 або й більше.