Христос є Голова “Церкви, яка є тіло Його, повнота Того, Хто наповнює все у всьому” (Еф. 1:22-23), саме тому їй завжди були іманентними два основні предикати: служіння і, як наслідок – спасіння. Сфери діяльності Церкви визначаються простою закономірністю: там, де перебуває Христос, там повинна перебувати і Церква, а Христос, як ми знаємо, “все і у всьому” (Кол.3:11), отже завданням Церкви є не тільки благодатне окормлення світу через Таїнства, але і праця в соціумі і для соціуму.

Дивується дехто, що сини Зеведеєві ясно висловили прохання своє перед Тим, Хто знає всі скритності серця. Він дозволив їм виректи прохання своє, щоб навчити всіх хто просить, в молитвах своїх не переступати міри, але приміряти прохання свої з мірою свого убожества.

“Віруємо…в Духа Святого, Господа Животворящого, що від Отця походить, що Йому з Отцем і Сином однакове поклоніння і однакова слава, що говорив через пророків” (Нікео-Царгородський Символ віри)[1].

Нешанування Святого Духа і зведення Його в розряд творінь завжди було наслідком приниження Божественної гідності Сина Божого. Антитринітарні єресі, що стверджують небожественну природу Духа Святого, з’явилися достатньо рано. Вже Другий Вселенський Собор (381 р. по Р.Х.) засудив Македонія[2], який заявляв, що Дух Святий зовсім не має єдності з Отцем і Сином в божестві і славі, за що послідовників цього єретика стали називати духоборцями. Ця назва часто зустрічалася і пізніше, вже у зв’язку з сектами вітчизняного походження.

Ревнивість здається тобі ділом добрим, а дехто вважає легким і маловажливим гріхом заздрити тим, улюблені браття, які кращі від них. А вважаючи гріхом легким і маловажливим, не бояться його; не боячись, нехтують ним; нехтуючи ж, не уникають його, і таким чином здійснюється невидима і таємна згуба: будучи ледь помітною для того, щоб завбачливі могли вберегтися від неї, вона приховано пошкоджує уми необачні. Між тим Господь звелів нам бути мудрими, заповідав бути вкрай обережними, щоб ворог, який завжди чуває і безнастанно підстерігає нас, увірвавшись в серце, не роздмухав із іскор пожежі, не перетворив малого у велике і, заколисуючи недбалих і необережних легким диханням і тихим віянням, не збудив вихорів і бур та через це не розрушив віри і спасіння, не розбив самого життя.

Хто бажає благовгодити Богові та стати спадкоємцем Божим по вірі, щоб йому наректися і сином Божим, народженим від Духа Святого, той передо всім, ввзявшись за великодушність і терпіння, повинен мужньо переносити скорботи, які трапляються з ним, біди та нестатки, – чи будуть це тілесні хвороби і страждання, чи безчестя і образи від людей, чи різні невидимі скорботи, які наводять на душу лукаві духи з наміром привести її в розслаблення, недбальство і нетерпеливість, а тим перешкодити їй увійти в життя; наводять же за Божим допустом, який допускає кожній душі бути спокушуваній різними скорботами, щоб явними стали ті, хто любить Бога всією душею, як мужньо вони переносять все, що наводить лукавий і не втрачають уповання на Бога, але завжди за благодаттю з вірою і великим терпінням очікують порятунку; тому стають здатними витримати будь-яку спокусу, і таким чином, отримавши обітницю, стають гідними царства.

Безперестанно молися і проси помочі у Бога

Будь-яке зусилля наше без благодаті та помочі Божої не сильне. Сама людина повністю може розбеститися і себе погубити, але сама себе виправити і спасти не може без Бога. Може жити за плоттю, як човен вниз по ріці плисти, але проти плоті стояти і духовно жити – не може сама собою. Як судно проти бистрини річкової плисти само собою не може – треба його або гребцям, або вітру з вітрилом зрушувати, – так і людині в духовному житті та ділі спасіння надприродна і всемогутня Сила помагати повинна. Бо треба себе самого перемагати. Але як це зробити без сили Божої, яка одна все може? Таке от велике розтління природи нашої!

Ціль наша – спасіння і Життя Вічне

Для Вічного Життя створені ми Творцем нашим і до нього словом Божим покликані, Святим Хрещенням оновлені, і Христос, Син Божий, заради того у світ прийшов, щоб нас до нього покликати та привести, – і Він один необхідно потрібний. Тому перше зусилля та турбота твоя про те нехай буде, щоб його отримати. Без нього все – ніщо, хоч і цілий світ здобудеш. Для отримання його всякий гріх і пристрасть до суєти світу цього перешкоджають, бережись же, щоб не втратити Вічне Життя. Тимчасове життя бережеш, хоча й неодмінно залишиш його, і все робиш, щоб його не втратити; наскільки незрівнянно більше треба берегти Вічне Життя й усе старання прикладати, щоб того не втратити! Все тимчасове проти вічного – ніщо. Шукай же Вічне Життя, як єдине твоє правдиве добро, і всього того, що двері до нього зачиняє, уникай. Бог чоловіколюбивий хоче для тебе спасіння: нехай буде це хотіння й твоїм. Бажай же та шукай того, як голодний – їжі, спраглий – пиття, і отримаєш, що бажаєш.

“За вченням святителя Іоана Золотоустого, як нестримність у їжі буває причиною і джерелом численних бід для роду людського, так і піст зневажання плотських насолод завжди були причиною невимовних благ. Бог, створивши спочатку людину і знаючи, що ці ліки дуже потрібні їй для духовного спасіння, відразу ж і на самому початку дав першоствореному таку заповідь:”Від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього”(Бут.2,16-17).

“Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох” (Мк.10:45)

Христос є Голова “Церкви, яка є тіло Його, повнота Того, Хто наповнює все у всьому” (Еф.1:22-23), саме тому Церкві завжди були іманентними два основні предикати: служіння і, як наслідок — спасіння. Сфери діяльності Церкви визначаються простою закономірністю: там, де перебуває Христос, там повинна перебувати і Церква, а Христос, як ми знаємо, “все і у всьому” (Кол.3:11), отже завданням служителів Церкви — пастирів — є не тільки благодатне окормлення світу через Таїнства, але і праця в соціумі і для соціуму.