Назва “Царські Часи” походить від звичаю Візантійських імператорів бути присутніми на них. Вони являють собою поєднання усіх чотирьох Часів в одну службу з приєднанням до них і чину Зображальних. Таким чином вони замінюють собою в Навечір’я Літургію, яка, хоч і звершується тоді, але ввечері у поєднанні з Вечірнею і тому відноситься до наступного дня.

Свято Різдва Христового — величне таїнство, яке займає центральне місце у працях великих мислителів світу. Після гріхопадіння прародичів і осудження їх в поті лиця обробляти землю (Бут.3:23), милосердний Бог уже в раю обіцяє Спасителя: “Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту” (Бут.3:15).

Даосизм – інше, не менш значуще, ніж конфуціанство (даосизм виник одночасно з ним) філософське вчення Давнього Китаю. Його творцем був міфічний філософ Лао Цзи (або Лао Дань). Китайський письменник Лу Сінь в своїх сатиричних казках навіть зобразив вигадану зустріч двох великих мислителів давнини

Християнське віровчення, що міститься у Святому Письмі і Святому Переданні, було прийняте Церквою як обов’язкове і незмінне. Але Церкву складали люди різні за силою віри, за сприйняттям Божественного одкровення, за духовним та й, зрештою, розумовим розвитком, а тому і по-різному сприймали християнське віровчення.

Різдвяний піст — останній багатоденний піст у році. Він починається 28 листопада і продовжується до 7 січня, триває сорок днів і тому називається в Церковному Уставі Чотиридесятницею, так як і Великий Піст. Так як заговини (запусти – нар.) на піст припадають в день пам’яті св. апостола Филипа (27 листопада), то цей піст називають Филиповим чи Пилипівка.

Одне з таїнств Церкви – пресвята Євхаристія – містить у собі великий та глибокий духовний зміст. Ми знаємо, що у раю було джерело, з якого брали свій початок звичайні ріки; з трапези  ж  Господньої течуть ріки духовні. Перші  ріки живили дерева, які сягали своїм гіллям самого неба і завжди  приносили хороші плоди. Ці дерева ніколи не в’янули. Будь-хто, хто втомився від повсякденних клопотів та праці, нехай іде до духовного джерела і заспокоює свою втому та спрагу, бо це незвичайне джерело відновлює сили, які забрала спека, але ця спека була створена не сонячним промінням, а вогненними стрілами диявола.

“З погребінням тіла для нашого померлого собрата все ніби закінчилось. Однак, і смерть і могила — це ворота, що ведуть у нове життя! Зрозуміло, що це життя недоступне невірним, для яких смерть означає кінець всього. Коли говориш цим людям про вічне життя, вони запитують: “Але звідки ви знаєте, що є життя після смерті? Чи повертався хтось звідти, щоб розповісти про це?”[1]. Християнська Церква віками боролась з різного роду філософськими вченнями та релігійними єресями, які вигадували нові і нові гіпотези про післясмертне існування, забуваючи, що “ніхто не може покласти іншої Основи, крім покладеної, Яка є Ісус Христос” (1Кор.3:11). Але Західна гілка Церкви Христової, захопившись цією боротьбою сама відступила від правдивої віри ввівши у своє вчення поняття чистилища.

Святі — це вибрані Богом, посвячені Богу, освячені люди. Дослівно “святий” — це той, хто не належить світові, але Богові, не земному, а небесному. У своїх посланнях апостол Павло називає святими тих, хто прийняв хрещення, тобто вибраних від світу, тих, хто посвятив себе Богові (1Кор.1:2; Еф.1:1; Флп.1:1). Відповідно, шанування святих — це поклоніння явленню благодаті Божої, при якому честь віддається Творцю, Котрий прославив святістю Своє творіння (блаж. Ієронім). Історично виникло ряд різних категорій святості, відповідно до чисельності дарів Святого Духа, про що говорив ще апостол Павло (1Кор.12:8-11). Процес виявлення нових форм святості є невичерпним і продовжується до нині.

“Без віри догодити Богові неможливо, бо той, хто приходить до Бога, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду” (Євр.11:6)

Щоб користуватися дарами благодаті Божої, необхідно мати живу сердечну віру. Не можна пізнати Бога, полюбити Його і знайти Його благословення, не маючи віри в Нього. Без віри неможливо утвердитись у християнській надії, не можна залишитись вірним Богу подвижником благочестя, неможливо із самовідреченням стояти на захисті істини і правди, не маючи непохитної віри в те, що потрібно захищати до смерті: “Лише в міру віри даються нам “усі божественні сили для життя і благочестя” (2Пет.1,3). Тільки до того Бог близький своєю благодаттю, хто сам наближається до Нього вірою”.