Сьогодні 10 листопада Свята Православна Церква молитовно вшановує пам’ять однієї з славних ісповідниць Христових святої мучениці Параскеви. Свята Параскева народилася у ІІІ ст. в Іконії (тепер м. Конья  у центральній частині району Анталія –  південь Туреччини), в родині заможних і благочестивих християн, які з особливою повагою ставились до дня страстей Господніх – п’ятниці. Отож, коли сім’ї Господь послав у цей день доньку, то й назвали її Параскевою, що в перекладі з грецької означає п’ятниця.

Багато людей, які прожили життя, шукають у собі спокою, а його нема, шукають виправдання — а воно не знаходиться. Аналізують і все сходиться до одного — колись були допущені помилки. Але як усе поправити, залагодити, стерти, забути? В такому разі багато людей обирають собі єдиновірний шлях — до Церкви, до святої Сповіді.
У молодих літах (чомусь так є), багато не слухається вмовлянь, застережень, порад своїх; батьків і свого внутрішнього голосу — голосу серця, душі.

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Бо слово Боже живе і дійове, та гостріше від усякого меча двосічного: воно проникає до розділення душі і духу, суглобів і мізків, і судить помисли і наміри сердечні( Євр.4,12), – говорить святий апостол Павло у своїх настановах християнам. Через те, надаючи велике значення слуханню людьми слова Божого, Господь наш і запропонував сьогодні нам на сторінках Святого Євангелія притчу про сівача і зерно, в якій зображує різноманітні дії Свого Божественного слова на серця людські.

“Коли ж (Ісус) наблизився до брами міста, саме виносили померлого…” (Лука 7, 12)
Дорогі Брати і Сестри!
Не дуже приємно говорити про смерть, але це – невмолима, відвічна правда, що все, що народилось, у належний час мусить залишити вся і все й відійти з цього світу. Сама згадка про смерть боляче вражає людину! Наш найбільший поет , Тарас Шевченко, порівнює смерть із косарем: “не косар, не спочиває, ні на кого не зважає; не покоси, кладе -гори: стогне земля, стогне море…”

І як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм (Лк. 6, 31).
Євангелист Лука в сьогоднішньому Євангелії передає нам настанову і заповідь Господа нашого Ісуса Христа, як ми повинні чинити з людьми в житті, щоб нам і Богу і людям догодити, і собі придбати добре ім’я і чисту совість і сподобитись обіцяного нетлінного синівства небесного за благочестиву поведінку нашу в земному житті( Лк. 6, 31-36).

Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе і візьме хрест свій та за Мною йде (Мк. 8, 34). Зовсім недавно, два дні тому, свята Церква урочисто святкувала подію Воздвиження Хреста Господнього. Всі наші почуття, духовні переживання в день празника були звернені до Животворчого древа Хреста. І в цей недільний день Церква Христова знову подає нашій увазі слово про хрест, але не голгофський, а про життєвий хрест, який покладає Промисл Божий на кожну людину, що живе у світі.

Кожна людина рано чи пізно починає задумуватись над тим для чого вона живе на цьому світі? Яка мета нашого існування?

Ви чули, дорогі брати і сестри, з сьогоднішнього Євангелія притчу Спасителя про таланти. Ця притча вельми повчальна. Всі повинні знати її значення і пам’ятати її завжди. Прихиліть ваш слух. Ось її значення. В ній говориться про рабів, яким господар, відїжджаючи в далеку сторону, доручив своє майно: одному дав п’ять талантів, другому – два, третьому – один – кожному за його силами( Мф. 25, 14-30). Зауважте: ці раби – ми, люди. Цей господар є Господь наш Ісус Христос, Творець наш. Таланти − це душевні сили і можливості, а також і тілесні сили, які дав нам Господь, щоб ми користувалися в цьому житті і завдяки яким примножували своє духовне багатство. Під талантами слід розуміти і те служіння в суспільстві, яке Господь кожному дарував, дивлячись на його можливості чи те матеріальне багатство, яке в когось існує.

«Величаємо тебе життєдавче Христе, і шануємо Хрест Твій Святий, бо ним Ти визволив нас із неволі ворожої»
Ці слова, дорогі брати і сестри, сьогодні лунають у всіх православних храмах. Шанування Хреста розпочалось, ще за часів апостольських, про це свідчить апостол Павло: «А я не бажаю хвалитися нічим, хіба тільки Хрестом Господа нашого Ісуса Христа» Побожно шануючи Хрест Господній всі християни моляться: « Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресіння Твоє Славимо».