Господь наш Ісус Христос прийшов у світ, щоб знайти і спасти загиблих грішників. Він ходив по землі благовістив Своє Божественне і спасительне вчення.
Одного разу повертаючись із Єрусалиму в Галилею, Він проходив із Своїми учнями біля міста Сихар. За містом був священний для самарян колодязь Якова. Стомившись від дороги Господь Ісус Христос зупинився коло цього колодязя, а апостоли пішли в місто за їжею.

„Минулої суботи Марія Магдалина і Марія Яковля і Соломія купиша аромати, да пришедшу помажуть Ісуса. І зіло заутра прийдоша на гроб Сіявщу солнцу” (Мк. 15, 6).

Спить в ранковій тишині Єрусалим. Перші промені сонця починають зогрівати землю юдейську. А безлюдними вулицями міста Єрусалиму спішать три жіночі постаті. Куди вони спішать? Що намірились робити? Чому так рано прокинулись зі сну? Чому зажурені і опечалені їхні лиця? Це три жінки Мироносиці, купивши пахучі аромати спішать до гробу Христового, щоб віддати його Тілу честь і шану і помазати пахучими олійками.

Возлюблені в Господі брати і сестри! Радуйтеся! Христос Воскрес і знову наші душі освячуються животворчим словом «Радуйтеся». Джерело нашого життя – Сам Воскреслий Господь наш Ісус Христос – так привітав святих жінок мироносиць, які не знайшли Його Пречистого тіла в гробі і «і зі страхом і великою радістю поспішили» сповістити про славне Воскресіння.

Багато хто з людей не знає, що таке Богомислення, що таке внутрішня молитва. Вони думають, що такими лиш молитвами можна спастися, які написані в церковних книгах, і ними тільки треба молитися.
Природа людини подвійна – тілесна та духовна, так само, як і людина розрізняється зовнішня та внутрішня. Подвійна буває й молитва: зовнішня та внутрішня, яка явно звершується і таємно, спільна та усамітнена, обов’язкова та добровільна.

“Учора поховано мене з Тобою, Христе, сьогодні встаю, коли Ти воскрес; учора розп’ято мне з Тобою, Сам прослав мене, Спасе, у Царстві Твоїм” (із канону Пасхи)

Перед нашими очима ще видніється Голгофа, ще чути крики юрби, пам’ять ще зберігає лик Розіп’ятого Бога… Своєю смертю Господь показує нам, як повинна проходити наша духовна боротьба, щоб радість Воскресіння, яка тепер наступила, була для нас повною.

“Воскресіння день, і просвітімось торжеством, і один одного обіймімо. Промовмо: “Браття”. І тим, що ненавидять нас, простім все, заради воскресіння, і так взиваймо: “Христос воскрес із мертвих…“.

Входячи у радість Воскресіння, ми єднаємося з усією повнотою Православ’я у палкому пориві серця перед пустим гробом, де лежало Тіло Христа Спасителя. Піснеспіви пасхальної Ранньої закликали нас: “Встаньмо рано на світанні і, замість мира, пісню принесімо Владиці, і Христа побачимо, правди Сонце, що всім освітлює життя“. І ми відгукнулись на заклик Церкви, ми вознесли до небес вічні і містичні слова: “ХРИСТОС ВОСКРЕС!”.

Возлюблені в Господі брати і сестри! В ці святі хвилини, згадуючи покладення до гробу Пречистого Тіла Спасителя і Відкупителя світу, Господа нашого Ісуса Христа ми з трепетом і благоволінням схиляємо в молитві свої коліна коло Святої Плащаниці – образу Господнього.
Не у відчаї та незнанні, через котрі так мучительно страждали праведні Йосиф та Никодим і святі жінки мироносиці, стоїмо ми коло Святої Плащаниці. Якщо вони разом з Божественним страждальцем хоронили і всю свою надію на Нього, то ми знаємо, що Господь воскресне з великою славою! Ми підходимо до Святої Плащаниці з гірким усвідомленням людської непостійності та двоєдушності, котрі й привели до Голгофи: люди без страху розіп’яли свого Спасителя і Господа, помилувавши розбійника Вараву.

Ми вже підходимо до самих Страстей Господніх, і з усього, що ми чули, так ясно стає, що Господь може все простити, все очистити, все зцілити і що між нами та Ним можуть стояти дві тільки перешкоди. Одна перешкода – це внутрішнє відречення від Нього, це поворот від Нього геть, це втрата віри в Його любов, це втрата надії на Нього, це страх, що на нас у Бога може не вистачити любові…

Великий знавець глибин людського духу преп. Ісаак Сирін в своєму 41-му слові каже: “Той, хто відчув свій гріх, є вище від того, хто молитвою своєю воскрешає мертвих; хто сподобився бачити самого себе, той вище від того, хто сподобився бачити Ангелів”.
Ось до цього пізнання самого себе і веде розгляд питання, яке ми поставили в назві.
І гордість, і самолюбство, і гординя, сюди можна додати і високомірність, гордовитість, зарозумілість, – все це різні види одного основного явища – “зверненності на себе”, – залишимо його як загальний термін, що покриває всі вищеперераховані терміни. Зі всіх цих слів найбільш твердим змістом відрізняються два: гординя і гордість; вони, за “Ліствицею”, як отрок і муж, як зерно і хліб, початок і кінець.