Хто бажає благовгодити Богові та стати спадкоємцем Божим по вірі, щоб йому наректися і сином Божим, народженим від Духа Святого, той передо всім, ввзявшись за великодушність і терпіння, повинен мужньо переносити скорботи, які трапляються з ним, біди та нестатки, – чи будуть це тілесні хвороби і страждання, чи безчестя і образи від людей, чи різні невидимі скорботи, які наводять на душу лукаві духи з наміром привести її в розслаблення, недбальство і нетерпеливість, а тим перешкодити їй увійти в життя; наводять же за Божим допустом, який допускає кожній душі бути спокушуваній різними скорботами, щоб явними стали ті, хто любить Бога всією душею, як мужньо вони переносять все, що наводить лукавий і не втрачають уповання на Бога, але завжди за благодаттю з вірою і великим терпінням очікують порятунку; тому стають здатними витримати будь-яку спокусу, і таким чином, отримавши обітницю, стають гідними царства.

„Радуйся благодатна „
(Лук. 1, 28)

Так привітав Пресвяту Діву Архангел Гавриїл, сповіщаючи Її про народження від Неї Сина Божого. Згадуючи цю велику подію, і ми сьогодні радісно прославляємо Божу матір словами архангела: „ благодатна радуйся!” Тільки два слова, а скільки в них значення – як відносно Пресвятої Діви, так і для нас самих! Тільки два слова, але в них – і висота Її стану, і скарбниця людських чеснот, якими в повноті володіла Пречиста Марія. „ Радуйся”, співає на Її честь Св. Церква, бо ти – „ висота невисказанна, недосяжна людськими помислами, глибина недовідома і ангельськими очима, чиста і непорочна, єдина непорочна і добра між жінками, стовп дівства, вінок повстримання, ангельське життя собою являючи”. О радуйся ж, радуйся, Благодатна! Радуйся, особливо нині, в день Твій, коли Ти вперше почула від небожителля, що в Тобі перебуває скарб надзвичайних дарів Божих і людських чеснот.

Сьогодні ми з вами дорогі брати і сестри зібралися у Божому храмі, щоб відзначити знаменне свято, яке започатковує основу нашого спасіння, це свято Благовіщення Пресвятої Богородиці, коли архангел Гавриїл сповістив Пресвятій Діві Марії, що від неї народиться Спаситель світу. Тому і у свято Благовіщення Пресвятої Богородиці Свята Церква нагадує нам слова святкового задостойника: «Благовіствуй земле радість велику, хваліть небеса Божу славу». Чому ж церква Христова закликає нас радіти? Чому земля прославляє славу Божу, благовіствуючи велику радість?

Коли ми чинимо погано, коли говоримо щось неналежне, коли в нас в голові рояться темні думки або приходить на серце якесь затьмарення, ми, якщо хоч трошки просвітимося, починаємо відчувати докори совісті. Але докори совісті це ще не покаяння; можна ціле життя докоряти собі через погані вчинки та злі слова, темні почуття та думки – і не виправитися. Докір совісті дійсно може з нашого земного життя зробити пекло, але докір совісті не відкриває нам Царства Небесного; до нього повинне додатися щось інше: те, що становить саму серцевину покаяння, а саме – звернення до Бога з надією, з упевненістю, що в Бога вистачить і любові до нас, щоб простити, і сили, щоб нас змінити.

Сьогодні дорогі брати і сестри ми з вами стали ще на крок ближче до світлого Христового Воскресіння. Сьогодні ми маємо вже четверту неділю Святої Чотиридесятниці. Четверту неділю Великого Посту Церква Христова присвячує пам’яті преподобного Іоанна Ліствичника.

Зробимо короткий огляд життя преподобного Іоанна. Святий Іоанн Ліствичник жив у VI столітті. Він отримав хорошу освіту, але залишив світ і шістнадцятирічним юнаком вступив в Сінайську обитель, де на двадцятому році життя був пострижений у чернецтво старцем Мартирієм.

Безперестанно молися і проси помочі у Бога

Будь-яке зусилля наше без благодаті та помочі Божої не сильне. Сама людина повністю може розбеститися і себе погубити, але сама себе виправити і спасти не може без Бога. Може жити за плоттю, як човен вниз по ріці плисти, але проти плоті стояти і духовно жити – не може сама собою. Як судно проти бистрини річкової плисти само собою не може – треба його або гребцям, або вітру з вітрилом зрушувати, – так і людині в духовному житті та ділі спасіння надприродна і всемогутня Сила помагати повинна. Бо треба себе самого перемагати. Але як це зробити без сили Божої, яка одна все може? Таке от велике розтління природи нашої!

Впродовж нашого свідомого духовного життя ми багаторазово чули і самі читали в Єванглії про страшний злочин людства по відношенню до сина Божого, хоча Він навпаки виявив найвеличніше милосердя до людського роду. І кожного разу ця трагедія справляє величезне враження на душу людини, залишаючи в ній жаль за гріхи, усвідомлення марноти людського егоїзму перед величчю безкінечної любові Божої.

Ціль наша – спасіння і Життя Вічне

Для Вічного Життя створені ми Творцем нашим і до нього словом Божим покликані, Святим Хрещенням оновлені, і Христос, Син Божий, заради того у світ прийшов, щоб нас до нього покликати та привести, – і Він один необхідно потрібний. Тому перше зусилля та турбота твоя про те нехай буде, щоб його отримати. Без нього все – ніщо, хоч і цілий світ здобудеш. Для отримання його всякий гріх і пристрасть до суєти світу цього перешкоджають, бережись же, щоб не втратити Вічне Життя. Тимчасове життя бережеш, хоча й неодмінно залишиш його, і все робиш, щоб його не втратити; наскільки незрівнянно більше треба берегти Вічне Життя й усе старання прикладати, щоб того не втратити! Все тимчасове проти вічного – ніщо. Шукай же Вічне Життя, як єдине твоє правдиве добро, і всього того, що двері до нього зачиняє, уникай. Бог чоловіколюбивий хоче для тебе спасіння: нехай буде це хотіння й твоїм. Бажай же та шукай того, як голодний – їжі, спраглий – пиття, і отримаєш, що бажаєш.

Характерна ознака духовного життя
Християнське життя є ревність і сила перебувати в діяльному спілкуванні з Богом, по вірі в Господа нашого Ісуса Христа, за допомогою благодаті Божої, виконанням святої волі Його, на славу Пресвятого імені Його. Суть життя християнського полягає в Богоспілкуванні в Христі Ісусі, – в Богоспілкуванні, спочатку звичайно захованому не тільки від інших, але й від себе. Видиме ж, або відчутне всередині нас, свідчення про нього є жар діяльної ревності, виключно про християнське Богодогоджання, з повним самовідреченням і ненавидженням всього, тому протилежного.