Говіння – це момент, коли з обновленою силою і знову, по-новому ми повинні задумуватися над життям та над собою. Над життям – яким його Господь задумав для нас, і над собою – яким ми це життя зробили. В тому й полягає покаяння, щоб немовби виміряти відстань між тим, що задумав Господь, і тим, що ми здійснили; між тим, що нам було дано і що ми використали чи ні, виконали чи не виконали. Це треба робити – і не раз в житті.

В неділю, останню перед Великим постом, Христос Спаситель навчає нас, як треба постити: «Коли постите, – каже Він, – не будьте, як ті лицеміри, що видають себе сумними, щоб люди бачили, що вони постять; ти ж, коли постиш, роби це так, щоб видно було тебе не людям, як ти постиш, а Отцеві Твоєму Небесному» (Мф.6,17). Отже, між чеснотами християнського життя мусить бути й піст. А бувають такі тяжкі пригоди в боротьбі зі злом життя, коли піст і молитва, як каже Христос, це єдиний засіб перемогти в цій боротьбі (Мк.9,29).

На початку Своєї спасенної проповіді до народу Ісус Христос у двох притчах про сівача та пшеницю й кукіль прирівнює Свою працю до праці на ниві: „ Сівач доброго насіння – це Син Людський” ( Мф. 13, 37 ).

«Блаженні вигнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне».

Ці слова Нагірної проповіді Спасителя, які ми чули на початку літургії, як найкраще характеризують подвиг згадуваного сьогодні угодника Божого – святителя Іоанна Златоуста. Його пам’ять святкується Святою Церквою кілька разів на рік: сьогодні – 9 лютого – у день перенесення мощів, 27 вересня у день смерті, але задля величі свята Воздвиження Хреста Господнього Свята Церква переносить день пам’яті святого на 26 листопада.

«Радуйся священна голово, дім чистих добродійств,

Божественного  священства правило, пастирю великий»

(1-а стихира на стиховні)

Православний, і не тільки народ з особливим осердям шанує великого угодника Божого святителя Миколая. Майже дві тисячі років віддаляють нас від того часу коли жив Святитель, але пам’ять про нього жива завжди в серцях християн. Хто з нас не звертався до нього з молитвою в життєвих випробовуваннях, взиваючи до його небесного заступництва.

Радуйся, Варваро, невісто Христова прекрасна!

Сьогодні свята Православна Церква святкує молитовну пам’ять святої великомучениці Варвари.

За царювання імператора Максиміана у фінікійському місті Іліополі жив багатий і знатний чоловік Діоскор. Дружина його померла, і він сам виховував свою єдину дочку Варвару. Будучи переконаним язичником, оберігав свою улюбленицю від впливу християн. Та юна Варвара перейнялася думкою про те, що має бути єдиний Творець всесвіту. Її світлий розум відкидав могутність богів язичників, творіння рук людських, а чутливе серце її шукало невідомого Бога.

«Апостоле Первозванний, брате Первоверховного, Андрію, –

Владиці всіх молися, щоб послав мир усьому світові і душам

нашим велику милість» (Тропар святому).

Дорогі брати і сестри, вдумаймося, який сьогодні знаменний день! Сьогодні ми прославляємо святого апостола Андрія, який був першим покликаний Самим Христом Спасителем для служіння. Ми радіємо тому, що первозванний Апостол виступив з проповіддю христової віри на території нашої Батьківщини, зокрема на Дніпрі, де внаслідок був збудований Київ і звідси на всю тодішню Київську Русь засяяло яскраве сонце Христової віри.

Неодноразово святі євангелисти приводять нам слова Христа Спасителя, сказані ним до хворих, яких уздоровляв: «Віра твоя спасла тебе» ( Мф. 9, 22). Ці слова Христа нагадують нам, мої дорогі, яка велика сила віри, який це великий дар Божий, входить в наше серце Духом Святим. Віра світить нам у нашому життєвому шляху, вона зігріває нас як духовне сонце, вчить нас, як треба жити, щоб досягнути вершини духовної довершеності.