Воскресивши дочку Яіра, Господь суворо наказав батькам її, щоб ніхто про це не знав (Мк.5:43). Цим нам вказано: не шукай слави і вуха твого не налаштовуй на слухання похвали людської, хоча діла твої такого роду, що їх приховати неможливо. Роби, що заставляє тебе робити страх Божий і совість, а до розмов людських будь готовий, ніби зовсім їх не було.

“Легіон ім’я моє, бо багато нас” (Мк.5:9). Духи не тілесні, тому місця собою не наповнюють і не займають, подібно до тіл. Цим пояснюється фізична можливість перебування багатьох духів в одній людині. Моральна можливість з боку духів зрозуміла через їх аморальність, чи відсутність всяких моральних начал, а з боку людини через різнобічні дотики душевним устроєм своїм до похмурої області нечистих сил.

Сьогодні ми вільно сповідуємо свою віру і на власний розсуд обираємо той чи інший храм для віддання хвали Богові та спасіння своєї душі. Але серед нас, віруючих християн, є такі люди, які сумніваються у потребі відвідання храму Божого. Звернувшись до Святого Писання, ми побачимо, що Сам Господь Бог наш, Ісус Христос, Який Своїм життям на землі наочно показав нам, Його наслідникам, яким повинно бути наше життя, відвідував храм Божий, навчав у ньому (Ін.7;14), впорядковував буття храму (Мк.11;15-18; Лк.19;45-47) і давав податок на його утримання (Мф.17;24-27).

Учні пливуть морем, піднімається буря і ставить їх в небезпечне становище, а Господь спить. Взивають до Нього: “Господи, спаси!” і Він одним словом заспокоює бурю (Мк.4:38,39). Інше фактичне уявлення порядку Божого промислу. І кожна людина, і народи, і Церква — пливуть морем життя самі, силами, в них вкладеними, природними і надприродними, за порядками, Богом заведеними.

Притча про поступовий зріст пшениці із насіння (Мф.4:26-29) зображає стосовно кожної людини поступовий зріст того, що приховане в серці людини, засіяне і бережене благодаттю Божою, а стосовно людства — поступове збільшення тіла Церкви, чи суспільства тих, хто спасається в Господі Ісусі Христі, за чином, Ним встановленим. Цією притчею вирішується питання: чому до цього часу християнство не всезагальне?

Вдихнув Бог дихання життя і стала людина за образом Божим. Теж саме і у відродженні: подихом Духа Божого, який невідомо звідки і як приходить, покладаються початки нового життя і відновлюється образ. Це — точка відліку; звідси починається труд піднесення образу у досконалу подобу. Відроджений Господнім Духом за образом Творця переображується від слави у славу,— але не без нас; ваш труд і старання, а будує і повертає Бог Благодаттю Пресвятого Духа, за вірою в Господа. Ось ідеал і спосіб втілення в собі образу і подоби Божої!

“Віддайте кесареве кесареві і Боже Богові” (Мф.22:21); віддай кожному своє. Звідси закон: не однобоко догоджай Богові, я  всяко, як догоджати можеш і повинен; всяку силу свою і всякий спосіб свій спрямовуй на служіння Богові. Сказавши: віддавай кесареве кесареві, Господь показав, що така дія угодна Йому.

Христос є Голова “Церкви, яка є тіло Його, повнота Того, Хто наповнює все у всьому” (Еф. 1:22-23), саме тому їй завжди були іманентними два основні предикати: служіння і, як наслідок – спасіння. Сфери діяльності Церкви визначаються простою закономірністю: там, де перебуває Христос, там повинна перебувати і Церква, а Христос, як ми знаємо, “все і у всьому” (Кол.3:11), отже завданням Церкви є не тільки благодатне окормлення світу через Таїнства, але і праця в соціумі і для соціуму.

Дивується дехто, що сини Зеведеєві ясно висловили прохання своє перед Тим, Хто знає всі скритності серця. Він дозволив їм виректи прохання своє, щоб навчити всіх хто просить, в молитвах своїх не переступати міри, але приміряти прохання свої з мірою свого убожества.