Покрий мене любов’ю, Боже,
Зігрій мене Своїм теплом,
Сховай від світу, від недолі,
Навчи боротися зі злом.

Я рідко так Тобі молюся,
Я рідко згадую Тебе,
На образ Твій я не дивлюся,
Люблю одного лиш себе…

Скінчив вже день свої турботи,
Накрила землю ніч-смола
І, ставши разом на коліна,
До Бога молиться сім’я.

“В ім’я Отця…” і все за чином:
Одні та інші молитви
Та наостанок: “Милий Боже!
Іще одну від нас прийми.

Я бачив сон, що я стою на площі,
На ній людей невігласна юрба,
Усі кричать, усі, мов звірі дикі,
І чутно лиш одні слова:

“Розпни, розпни!”— Кого? Не знаю
Й за що не розумів тоді,
Але одне я пам’ятаю:
Я вірив цій страшній юрбі.

Я тихо-тихо в храм войду,

Возьму свечу, пойду к иконе

И молча Богу расскажу,

Что многое теперь я понял.

25 лютого у Львівській православній богословській академії УПЦ КП з благословення Високопреосвященнішого Димитрія митрополита Львівського і Сокальського пройшов літературний вечір, присвячений 150-літтю з дня смерті Т.Г.Шевченка та 140-літтю з дня народженя Лесі Українки.

Новий Рік, який ми святкуємо з 31 грудня на 1 січня – це більше плід людської підсвідомості, ніж свідомого вибору. Цим людина хоче сказати: “Я – автор! Я – митець! Я – творець!”. Це свято для продавців ялинок, іграшок, світло-побутової техніки і т.д. Для них це непоганий спосіб підзаробити (наплив людей приносить дуже хороші прибутки).

Невзаємність, нещирість у почуттях завжди з роками стають напруженими і більш складними… Світ змінився, жити стало важче… дехто просто бавиться у незрозумілі ігри, які приводять до фатальних наслідків і гріха…

10 грудня 2010 року у Львівській православній богословській академії з благословення Високопреосвященнішого Димитрія митрополита Львівського і Сокальського пройшов літературний вечір, присвячений двом ювілеям, які цього року святкувала Україна – 25-літтю з дня смерті поета Василя Стуса та 80-літтю з дня народження письменниці та поетеси Ліни Костенко.

Душа. – Побиваюся нестерпно, ніде не знаходжу розради. Не знаходжу розради та втіхи ні поза собою, ні в собі. Не можу дивитися на світ, сповнений безперервної спокуси, обману, душогубства. Необережне споглядання світу, деякі необережні погляди на його спокуси, невідання отруйності вражень від нього, дитяча, незріла довірливість до нього притягнули до мене його стріли, сповнили мене смертельних виразок. Навіщо мені дивитися на світ? Навіщо цікавитися ним, докладно вивчати його, або прив’язуватися до нього, якщо я лише короткочасна паломниця в світі. Неминуче я покину його, і не знаю, коли покину. Щодня, щогодини я повинна бути готовою до заклику у вічність. Яким би тривалим не було моє паломництво по пустелі світу, воно незначне перед невимірною вічністю, перед якою рівними є і години, і дні, і роки, і сторіччя. Сам світ зі всім величезним стовпотворінням своїм мине: земля з ділами, що на ній, розпадеться (2 Пет. 3, 10). Згорять ці діла – плоди падіння й відкинення людей. Рани, нанесені мені світом, зробили світ огидним для мене, але не охоронили від нових ран. Не хочу бути посеред світу! Не хочу підкорятися йому! Не хочу брати ніякої участі в служінні йому! Не хочу навіть бачити його!