Починається сорокаденний піст,­­ який ми називаємо Різдвяним, тому що він готує нас, православних людей, до зустрічі свята Різдва Христового. Ми знаємо цей піст і під назвою Филипового: він починається на другий день після пам’яті св. Апостола Филипа.

Знову, мої дорогі, як і в інші багатоденні пости наша Матір – Свята Православна Церква буде закликати своїх дітей очистити грішні душі покаянням і приступити до святої Чаші спасіння. І знову в ці наступаючі дні Різдвяного посту біля Чаші Хрис­тової будуть стояти черги православних людей, чиї душі жадають з’єднатися зі своїм Господом у Святім Причасті. А ми з радіс­тю будемо споглядати на ці черги православних причасників. Ми їм будемо радіти: адже це означає, що наші духовні діти не мертві, своїми душами, але живі і жадають вічного спасіння, шу­кають з’єднання з Господом, йдуть до святої Чаші за цією духовною їжею, котра готує нас всіх до життя вічного.

Якщо в дні земного життя нашого Господа Ісуса Христа, якийсь юнак, якийсь законник підходили до Спасителя з питанням, що треба зробити, щоб унаслідувати життя вічне; якщо тоді, коли тільки пробуджувалися душі людські під дією проповідей Христових, серця і розум людей вже хвилювало це питання, – то як же про це не думати нам, як же не турбуватися нам про наслідування життя вічного, не турбуватися про свою душу? Адже ми – більшість з нас – народжені православними родичами, адже ми наслідуємо від своїх православних батьків, дідів і прадідів дух благочестя, дух віри, дух любові до Господа. І самі ми хрещені в своєму дитинст­ві, від цих дитячих днів годуємося Господньою їжею і збираємося в храмах Божих; від молодих років ми чуємо через св. Церкву заклик Господа до вічного спасіння, до при­готування себе до іншого життя, двері в яке відкрив для нас усіх потерпівший і вмерший за нас на хресті Господь наш Ісус Христос.

Ми, православні люди, знаємо, що для наслідування життя вічного потрібна віра в Єдиного Істинного Бога, як сказав Господь Ісус Христос: “Це є життя вічне, хай знають Тебе, Єдиного Істинного Бога, і посланого Тобою Ісуса Христа”. Ми знаємо, що життя вічне можна придбати нашою любов’ю до Бога, бо це є перша і най­більша заповідь, і любов’ю до ближнього, як заповіддю, “по­дібною до першої”. Ми знаємо, що вічне спасіння досягається виконанням заповідей Христових, тому що, на питання якогось юнака, що необхідно для отримання життя вічного, Господь Спаситель відповів: “Виконуй заповіді”. Ми знаємо, що в від­криті двері Царства Небесного входять шляхом добрих справ, бо святий Апостол каже: “Бог воздасть кожному по ділам його”.

Але знаємо ми і те, що в життя вічне нас веде і та божест­венна небесна їжа, якою ми живимося, приєднуючись “святих, страшних і животворящих Христових Таїн”.

Ось тому, мені сьогодні, напередодні наближаючогося пе­ред нами посту і розкаяння, і хочеться нагадати вам, мої дорогі, такі ясні, такі зрозумілі кожному віруючому серцю і в той же час такі страшні слова Господа нашого Ісуса Христа. Він ска­зав: “Якщо не будете їсти Плоті Сина Чоловічого і пити Крові Його, то не будете мати в собі життя”.

Отже, коли ми думаємо про те, як спасти себе для блаженної вічності, ми ніколи не повинні забувати, що до цього вічного життя нас готовить не тільки віра, не тільки любов, не ті­льки добрі діла, не тільки виконання заповідей Христових, але і те, про що говорить нам в цих словах Спаситель: приймання Його божественного Тіла і Його животворящої Крові.

Ось яке величезне значення має те святіше з таїнств – Таїнст­во святого Причастя, до котрого повинен приступити кожен з нас, православних дітей Божих, щоб приймаючи плоди цього свя­того Таїнства, “мати в собі життя”. Життя вічного, блаженного в Царстві Небеснім, каже Господь Ісус Христос, не наслідує той, хто не прийме Плоті Сина Чоловічого і не п’є Його живо­творящої Крові.

Подумайте, мої дорогі, про те, які священні, які чудові плоди в цього святого Таїнства!

Святе Причастя єднає нас з нашим Господом. Приймаючи Тіло і Кров Христову, ми не тільки своїм духом з’єднуємося з Гос­подом, але й тілом. Адже сказав Господь: “Той, хто їсть Мою плоть і п’є Мою Кров перебуває в Мені, а Я в ньому”. Ми стає­мо всією своєю сутністю з’єднані з Христом, якщо ми достой­но приєднаємося до святих Христових Таїн, якщо своїми впер­тими, нерозкаянними гріхами самі не розірвемо цього нашого єднання з Господом і самі себе не позбавимо цього щастя.

Істинний раб Божий, істинний причасник до кінця своїх днів буде передувати в цьому живому, найсолодшому для серця, спіл­куванні зі своїм Спасителем, і це спілкування, яке подароване нам в Таїнстві Причастя, стане для нього вічним, нерозривним в житті будучого віку.

Ось чому, вмираючий православний християнин, з почуттям особливої духовної спраги, всім своїм серцем прагне причасти­тися святих Тайн Христових в останні свої дні, а можливо в останні години свого земного життя, коли лежить на своєму близькому до смерті одрі. Він бачить що всі ці страсті, вади, які володіли ним на протязі цілого життя: пиятика, блуд, любов до багатства, гордість, – все це тепер, коли він лежить, з трудом рухаючи своїм тілом, втрачає над ним владу, відходить від нього. Він вже бачить цей невидимий світ, в який через де­який час потрапить. І в ці хвилини він прагне причаститися святих Тайн Христових, знаючи, що вже ніяка пристрасть, ніякі вади не відірвуть його від Господа. Він вірить, що, причащаючись, з’єднається на віки зі своїм Спасителем, як ми і просимо його про це в своїй молитві: “Ісусе, Боже серця мого, прийди і з’єд­най мене з Тобою навіки”.

Святе Таїнство Причастя з’єднує і нас всіх з вами, що причащаємося з єдиної Чаші, в одне Тіло Христове, в одну сім’ю Божих дітей. Ми стаємо братами не тільки тому, що походимо від перших людей, не тільки тому, що ми народжені одним і тим же Духом Святим в хрещенні, але й тому, що ми їмо із одної і тої ж Чаші, одного і того ж тіла і одної і тої ж животворящої Крові Христової. Так каже св. Апостол Павло: “Один хліб, і ми більшість одне тіло: адже всі причащаємося від одного хліба”.

Святі Тайни Христові являються для нас гарантією життя вічного, гарантією нашого безсмертя. Господь Спаситель ска­зав: “Той, що їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день”. Входячи в тісне єднання з Господом в Тайні Причастя, ми не вмираємо душею для життя вічного ніколи, бо в нас живе Господь, згідно його божествен­ному слову. І хоча наш тлінний прах повернеться в землю, але й прах не може зникнути в океані вічності: адже не тільки наша душа, але й наше тіло вступає в єднання з Господом. Господь воскрешає наші тіла в останній день, щоб ці воскреслі тіла з’єдналися з безсмертними душами і повстали перед лицем Того, чиє божественне Тіло і Кров ми приймаємо в себе із Чаші спа­сіння. Ось які чудесні, солодкі для серця, плоди святого Таїнства Причастя!

Це Таїнство зміцнює нашу віру. Господь Ісус Христос Сам встановив це Таїнство Вечері напередодні Своїх страждань. Взявши хліб в Свої руки, благословив його, освятив, розломивши, Він промовив слова: “Прийміть, їжте, це є Тіло Моє”, і добавив: “це робіть в Мою пам’ять”. І подаючи Чашу і вимов­ляючи слова: “Пийте з неї всі”, додав ті ж слова: “це робіть в Мою пам’ять”. Господь звелів нам здійснювати це святійше Таїнство на згадку його земного життя, Його хрестових страж­дань і хрестової смерті. А що може більше укріпити в вірі, як не згадки про Його хрестові страждання? Що може розбудити в серці більшу любов до Господа, як не пам’ять про те, як безмежна любов Небесного Отця, який не пожалів Сина Свого Єдинородного і віддав Його на муки тяжкі? Чим ми, православні християни, спасенні Кров’ю Христовою, можемо засвідчити свою відданість нашому Спасителю, як не пам’яттю про те, що послу­жило нашому спасінню – про хрестову жертву, принесену Господом “заради нас людей і нашого ради спасіння?”

Святе Таїнство Причастя являється заставою, знаменням Ново­го Завіту між Богом і людьми. Господь Спаситель сказав: “Пий­те від неї всі, це є Кров Моя Нового Завіту”. Це Таїнство являється знаменням того Нового Завіту між Богом і людьми, який Господь заключив з нами своїм земним подвигом. Тепер Бог наш – Отець наш; ми не чада Його гніву, не раби Його, ми Його улюблені діти; Він – наш улюблений Отець. Це – Новий Завіт любимого Отця з улюбленими Ним дітьми, яких Він веде до віч­ного спасіння, для яких він відкрив не тільки двері Царства Небесного Своєю хрестовою жертвою, але й допомагав нам на кожному кроці життя земного, укріпляє нас, вкладаючи нам доб­рі почуття, невидимо благословляючи кожен крок православних християн на шляху до спасіння.

Ось такі прекрасні, дивні плоди мало це святе Таїнство! Святе Таїнство Причастя – це запорука прощення наших гріхів Господом Спасителем. Він сказав: “Це є кров Моя Нового Завіту, яка за вас і за інших проливається, на відпущення грі­хів”. Спаситель пролив Свою Кров на хресті для відпущення бі­льшості наших гріхів і, проливаючи її, благоволив залишити Свою Кров у святих божественних Тайнах, призиваючи, щоб “пи­ли від неї всі”. І це Таїнство являється запорукою того про­щення, яке ми від лиця Господа чуємо з уст священика, після того, як сповідуємо свої гріхи. Прийняття божественних: Тайн – це прощення наших, гріхів, подароване нашим Господом в ім’я тої Крові, котрою був облитий Голгофський хрест.

Святе Таїнство Причастя – це запорука нашого примирення з Господом, запорука нашого вічного щастя, джерело нашого спілкування зі Спасителем, джерело нашої любові; це та умова, без котрої ми не можемо стати наслідниками життя вічного.

Ось чому кожен православний християнин, який шукає спасін­ня, прагне до Чаші Христової, як до Чаші свого спасіння.

І ми, бачачи, як багато причасників приступає до Чаші Христової, радіємо тому, що ні дух часу, ні життєві будні не знищили в нас цієї потреби живого віруючого людського духу; з’єднуючись зі своїм Господом, готовити безсмертну душу для життя будучого віку.

Завжди, від перших днів буття на землі святої Церкви Христової, християни прагнули до цього святого Таїнства, до святої Чаші приступали з вірою і благоговінням, з молитвою про те, щоб це єднання з Богом збереглось на віки.

На початку ІV ст. в одній із тюремних камер міста Никодимії в Малій Азії помирав мученик за Христа на ім’я Лукіан. Він мав сан пресвітера. Св. Лукіан вже був підданий тяжким мукам за Христа – тіло його було зранене і побите. Перед своєю смертю його положили на гостре каміння і прив’язали по руках і ногах. Чотирнадцять днів св. мученик лежав на цих гострих каміннях, стікаючи кров’ю, готуючись відійти до Господа.

В цій камері були і інші християни. Деякі з них вже пере­несли тортури, інші чекали тортур і смерті. І ось, напередодні своєї смерті преподобномученик, Лукіан, звертаючись до обступив­ших його християн, говорив про те, як сумує і мучиться його душа; не тому, що його чекають ще останні муки, а потім і смерть, (всі мученики помирали з радістю, проявляючи величезне терпін­ня), а тому, що він давно не причащався святих Тайн.

Господь утішив його перед смертю: таємно від тюремної охо­рони християни прислали йому хліб і вино. І вже, ледь дихаючи, він сказав: “Вмираючи, я звершу святе Таїнство Причастя, і всі ми причастимося”. Християни відповіли йому: в нас немає престо­лу і немає на чому покласти святе Тіло і Кров Христову. Він звелів оголити свої груди і сказав: “Поставте мені сюди хліб і вино”. Груди цього мученика були престолом, на яких здійснюва­лася божественна Літургія пресвітером Лукіаном. Руки його були зв’язані, – він попросив одного із благочестивих християн причас­тити його святого Тіла і Крові Христової і благословив причас­титися всім. І як плакали від радості всі, хто був достойний напередодні смерті цієї честі з’єднатися зі своїм Господом!

Ось яка глибока в істинно християнському серці потреба приступити до святої Чаші, тому що, віруюче серце знає, що святі Тайни Христові дають цьому серцю всю повноту щастя жити з Христом , носити в собі ще тут, на землі, відчуття того віч­ного щастя, яке чекає віруючу душу там, в житті будучого віку.

Якщо це Таїнство так свято, так безцінно для нас, то присту­паючи до святої Чаші, кожен з православних християн повинен готовити себе до достойного прийняття божественних Тайн. Святий Апостол Павло так нам і заповідає: Кожен, хто приступає до цього Таїнства, каже він, хай “випробує себе”, щоб не вкусити божественного Тіла і Крові Господньої на своє осуд­ження, бо хто недостойно приступає до святої Чаші Господньої “винуватцем буде проти тіла і крові Господньої”.

Апостол каже, що в Коринфській Церкві він знає і сам бачив багато випадків, коли християни, які недостойно причащалися Святих Тайн Христових, захворювали тяжкими хворобами і поми­рали.

І церква вчить нас приступати до святої Чаші з страхом Божим, з вірою і любов’ю, коли закликає православних людей за кожною божественною Літургією устами диякона: “Зі страхом Божим і вірою приступіть”, і коли співає: “Вірою і лю­бов’ю приступімо, і причасниками життя вічного будемо”. Ми повинні приступати “зі страхом” не в звичайному розумінні цього слова, а з страхом прогнівити Господа нашим недостоїнством, нашими гріхами, погано оплаканими, зі страхом бути Ним відштовхнутими, з великим благоговінням, як до Чаші нашого спасіння. Ми повинні мати тверду віру в те, що вкушаємо істинне Тіло Христове і істинну Кров Христову. В нашому сер­ці повинна горіти палка любов до Того, Хто так возлюбив нас, що розіп’явся на хресті, страждав ради нашого спасіння; і ради того, щоб з’єднати нас з собою навіки, встановив це найсвятіше Таїнство Причастя, даючи нам можливість споживати Своє пречисте Тіло і Свою Кров.

Святе Таїнство Причастя – це чудо всемогутності Божої, сили Божої. Здійснюючий божественну Літургію архієрей або священик, закликаючи Святого Духа в таємній молитві, благо­словляє запропоновані для освячення хліб і вино, і силою Свя­того Духа за кожною літургією звершується це чудо перетворення хліба і вина в Тіло і Кров Христові. Святий хліб роздроблюється на частинки і в поєднанні зі святою Кров’ю в Чаші подається ві­руючим в Таїнстві Причастя. По вченню нашої святої віри, в кожній, навіть самій малій, частинці освяченого хліба, присутній весь Христос з Його Божеством, Його Плоттю і Кров’ю, Це чудо перетворення хліба і вина в Тіло і Кров Христову вище людського розуміння і сприймається нашою вірою.

У святителя Димитрія, Митрополита Ростовського, руського Златоуста кінця ХVII і початку ХVІІІ століття, є прекрасний роздум про це чудо. Він каже, що є люди, які живуть тільки од­ним розумом, але не живуть вірою і серцем. Ці люди носять в собі і висказують здивування, пов’язані з цим чудом. Святитель Димитрій в своєму роздумі наводить ці здивування і відповідає на них образами і порівняннями.

Деякі питають, – каже він, – як хліб і вино можуть ста­ти Тілом і Кров’ю Христовими? А хіба, – відповідає він на це здивування, – Бог не всемогутній, хіба є яка-небудь межа для Божої всемогутності? Сам Спаситель сказав про себе: “Лю­дям неможливо, Богу ж все можливо”. – Деякі дивуються, як Христос може бути одночасно і на небі і на землі, в численних православних храмах? А я запитую, – говорить святий Дмитро, – як же сонце світить на небі і на землі, і на сході і на заході, і у всіх країнах світу? Деякі дивуються, як Хрис­тос подається віруючим в маленьких частинках освяченого хліба, але завжди цілий, неділимий, не менший в одній частині і не більший в іншій? – А як же один мій голос в моїх устах і в вухах моїх багато численних слухачів, один і той же голос, ці­лий і неділимий? – Інші дивуються, як Христос, залишаючись єдиним, може розділятися на частини в святому Таїнстві Причастя? А я скажу: коли дзеркало розбивається на маленькі частини, адже образ людини не роздроблюється на маленькі частини в кожному кусочку дзеркала, але повстає цілим, як і в нерозви­тому дзеркалі? – Інші дивуються: як тіло Христове, прийняте багато численними причасниками, може не зменшитися? А якщо від одної свічки запалити безліч свічок, хіба зменшиться світло першої свічки? – Дивуються і тому, як Христос не забруднюється, відвідуючи грішні душі і грішні тіла причасників. А хіба за­бруднюється сонце, коли промінь його проходить в нечистих місцях? – Запитують, як можна в малій частинці прийняти в себе всього Христа. А якщо людина вийде на гору і перед нею відкриється вид розміщеного біля підніжжя міста; ми запитуємо, як мо­же ціле місто вміститися в маленькому зрачку людського ока?

Чудо перетворення Святих Дарів – це чудо всемогутньої сили Божої, для якої в Бога немає меж.

Це чудо і любові Божої. Спасаючи нас для вічності, Господь простягає нам руку допомоги на цьому шляху і вчить нас через Своє Божественне слово, як треба йти до життя будучого віку. Він не задовольняється цим. Як Отець чадолюбивий, Він так возлюбив нас, що дає нам вкусити своє Тіло і Свою Кров, щоб через них з’єднати нас з Собою тісно, міцно, навіки.

Святе Таїнство Причастя – чудо мудрості Божої. Господь знає, що людську плоть не може вкусити людина і не може пити людської крові, від них відвертається її природа. Оберігаючи цю властивість нашої природи, Господь подає нам Своє Тіло і Свою Кров під виглядом хліба і вина.

Дорогі мої! Будьте і в наступаючому пості причасниками Божественних Тайн Христових! Нагадуйте своєму серцю слова Спасителя: “Дбайте… про їжу, перебуваючій в життя вічне, яку дасть нам Син Людський”. Не залишайте турбуватися тим, щоб без­смертну душу годувати і поїти тою божественною нетлінною їжею, яка веде нас в життя будучого блаженного віку. Без цієї їжі гине для вічного життя безсмертна людська душа. Споживаючи її, вона готує себе для тих радощів майбутнього життя, якими Господь ощасливить всіх возлюбивших його Своїх вірних чад.

Святий Апостол Іоан Богослов говорив: “Для мене немає бі­льшої радості, як чути, що діти мої ходять в істині”. І для нас – кажу я знову – немає більшої радості бачити, як наші чада приходять до Чаші Христової, щоб прийняти в себе дорогого і рідного божественного Гостя, поєднуючого нас з Собою навіки.

 

Митрополит Миколай (Ярушевич)