Чудеса святителя Миколая, звершені після його кончини
грудня 20, 2010  |  Автор: Назар Лозинський  |  Місяцеслов, Статті, Церковна історія  |  житіє святих, святителі

чудеса Чудеса святителя Миколая, звершені після його кончиниБагато чудес створив святитель Миколай не тільки за життя, але і після смерті. Хто не здивується, чуючи про дивні його чудеса! Бо не одна країна і не одна область, але вся піднебесна сповнилася чудесами святого Миколая. Підеш до греків, і там ними дивуються; підеш до латинів — і там ними вражаються, і в Сирії їх вихваляють. По всій землі дивуються святителеві Миколаю. Прийдеш на Русь і побачиш, що немає ні міста, ні села, де б не було безлічі чудес святого Миколая.

За грецького царя Льва і патріарха Афанасія трапилося наступне преславне чудо святого Миколая. Великий Мико­лай, архієпископ Мирський, опівночі явився у видінні одно­му благочестивому старцю, милостивому до убогих та подо­рожніх, на ім’я Феофан, і сказав:

— Прокинься, Феофане, встань і йди до іконописця Агея і накажи йому написати три ікони: Спаса нашого, Господа Ісуса Христа, Який сотворив небо, землю і людину, Пречис­тої Цариці Богородиці і молитвеника за рід християнський Миколая, архієпископа Мирського, бо мені належить явитися в Константинополі. Написавши ці три ікони, покажи їх пат­ріарху і всьому собору. Йди швидше.

Сказавши це, святий став невидимим. Прокинувшись від сну, боголюбивий муж Феофан устрашився видіння, негайно пішов до іконописця Агея і благав його написати три великі ікони: Христа Спаса, Пречистої Богородиці і святителя Миколая. З волі милостивого Спаса, Пречистої Його Матері і святого Миколая, Агей написав три ікони і приніс їх Феофану. Той узяв ікони, поставив їх у світлиці і сказав дружині:

—          Влаштуємо трапезу у своєму домі і помолимося Богу за свої гріхи.

Вона з радістю погодилася. Феофан пішов на ринок, купив їжу і питво на тридцять золотників і, принісши додо­му, влаштував прекрасну трапезу для патріарха. Потім він пішов до патріарха і просив його і весь собор, щоб вони благословили його дім і спожили їжу і питво. Патріарх погодився, прийшов із собором у дім Феофана і, увійшов­ши до світлиці, побачив, що там стоять три ікони: на одній зображений Господь наш Ісус Христос, на другій — Пречис­та Богородиця, а на третій — святий Миколай. Підійшовши до першої ікони, патріарх сказав:

—          Слава Тобі, Христе Боже, що створив все творіння. Достойно було написати образ цей.

Потім, підійшовши до другої ікони, сказав:

—          Добре, що написаний і цей образ Пресвятої Богоро­диці і молитвениці за весь світ.

Підійшовши до третьої ікони, патріарх сказав:

—          Це образ Миколая, архієпископа Мирського. Не слід було б зображати його на такій великій іконі. Адже він був сином простих людей, Феофана і Нонни, які походили з селян.

Покликавши господаря дому, патріарх сказав йому:

—          Феофане, не наказуй писати Агею образ Миколая та­кого великого розміру.

І він повелів винести образ святителя, кажучи:

—          Не личить йому стояти поряд із Христом і Пречистою.

Благочестивий муж Феофан, винісши з великою печал­лю ікону святого Миколая зі світлиці, поставив її в кліті на почесному місці, і, вибравши від собору клірошанина, чудо­вого і розумного чоловіка на ім’я Калліст, попросив його стати перед іконою і величати святого Миколая. Сам же він дуже засмутився від слів патріарха, який велів винести зі світлиці ікону святого Миколая. Але в Писанні сказано:

“Прославлю тих, що прославляють Мене” (1Цар.2,30). Так сказав Господь Ісус Христос, Яким, як побачимо, про­славиться сам святитель.

Прославивши Бога і Пречисту, патріарх сів за стіл з усім своїм собором, і почалася трапеза. Після неї патріарх встав, прославив Бога і Пречисту і, випивши вина, веселився ра­зом зі всім собором. Калліст же тим часом славив і величав великого святителя Миколая. Але не стало вина, а патріарх і ті, що його супроводжували, хотіли ще пити і веселитися. І сказав один із присутніх:

—          Феофане, принеси ще вина патріархові і зроби бенкет приємним.

Той відповів:

—          Немає більше вина, господарю мій, а на базарі вже не торгують, і ніде його купити.

Засмутившись, він згадав про святого Миколая, як той явився йому у видінні і повелів написати три ікони: Спасителя, Пречистої Богоматері і свою. Потаємно увійшовши до кліті, він упав перед образом святителя і промовляв зі сльозами:

—          О святий Миколаю! Народження твоє дивне і житіє святе, ти зцілив багатьох недужих. Благаю тебе, яви нині чудо мені, злиденному, додай мені вина.

Сказавши це і благословившись, він пішов туди, де сто­яли посудини від вина; і молитвою святого чудотворця Миколая ті посудини наповнилися вином. Узявши вино з радістю, Феофан приніс його до патріарха. Той випив і похвалив, кажучи:

—          Не пив я такого вина.

І говорили ті, що пили, що Феофан зберіг найкраще вино на кінець бенкету. А той приховав предивне чудо свя­того Миколая.

Патріарх і собор у веселості пішли в дім при святій Софії. Вранці прийшов до патріарха якийсь вельможа, на ім’я Феодор, із села Сієрдальського, від Мирського острова, і благав його, щоб той поїхав до нього, бо єдина його дочка була одержима бісівською недугою, і прочитав над її головою святе Євангеліє. Патріарх погодився, взяв четвероєвангеліє, сів зі всім собором на корабель і відплив. Коли вони були у відкритому морі, піднялася буря, корабель перекинувся, і всі попадали у воду і плавали, закликаючи і благаючи Бога, Пречисту Богородицю і святого Миколая. І благала Пречи­ста Богородиця Сина Свого, Спасителя нашого Ісуса Христа за собор, щоб священицький чин не загинув. Тоді корабель вирівнявся і, милістю Божою, увесь собор знову увійшов на нього. Утопаючи, патріарх Афанасій, згадав свій гріх перед святим Миколаєм і, взиваючи, молився і промовляв:

—          О святителю великий Христів, архієпископе Мирсь­кий, чудотворче Миколаю, згрішив я перед тобою, прости і помилуй мене, грішного і окаянного, спаси мене від морсь­кої безодні, від цієї гіркої години і від несподіваної смерті.

О            преславне чудо! — високомудрий смирився, а смирен­ний дивно звеличився і чесно прославився.

Раптом явився святий Миколай, йдучи по морю, як по суші, наблизився до патріарха і взяв його за руку зі словами:

—          Афанасію, чи тобі знадобилася у морській безодні до­помога від мене, який походить із простих людей?

Він же, ледве спромігшись відкрити свої вуста, виснаже­ний, сказав із гіркими сльозами:

—          О святий Миколаю, великий святителю, швидкий на допомогу, не згадуй моєї злої зарозумілості, визволи мене від цієї несподіваної смерті у морській безодні, і я славитиму тебе всі дні життя мого.

1 сказав йому святитель:

—          Не бійся, брате, ось визволяє тебе рукою моєю Христос. Ти ж не гріши більше, щоб не трапилося із тобою гіршого. Увійди на свій корабель.

Сказавши це, святий Миколай витягнув патріарха з води і поставив його на корабель, промовивши:

—          Ти спасенний, іди знову на своє служіння до Констан­тинополя.

І святий став невидимим. Побачивши патріарха, всі ви­кликнули:

—          Слава Тобі, Христе Спасе, і Тобі, Пречиста Царице Богородице, що позбавили нашого господаря від потоплення.

Немовби прокинувшись від сну, патріарх запитав їх:

—  Де я, браття?

—  На своєму кораблі, господарю,— відповіли ті,— і ми всі неушкоджені.

Заплакавши, патріарх сказав:

—          Браття, згрішив я перед святим Миколаєм, воістину великий він: ходить по морю, як по суші, взяв мене за руку і поставив на корабель; справді він швидкий на допомогу всім, хто закликає його з вірою.

Корабель швидко повернувся до Константинополя. Ви­йшовши з корабля з усім собором, патріарх зі сльозами пішов до церкви святої Софії і послав за Феофаном, повелівши йому негайно принести ту дивну ікону святителя Миколая. Коли Феофан приніс ікону, патріарх впав перед нею зі сльо­зами і сказав:

—          Згрішив я, о святий Миколаю, прости мені грішному.

Сказавши це, він узяв ікону на руки, з честю поцілував її разом з соборянами і відніс до церкви святої Софії. На­ступного дня він заклав у Константинополі кам’яну церкву на честь святого Миколая. Коли церква була збудована, сам патріарх освятив її в день пам’яті святого Миколая. А свя­титель зцілив того дня 40 недужих чоловіків та жінок. Потім патріарх дав на оздоблення церкви 30 литр золота і багато сіл і садів. І заснував він при ній чесний монастир. І багато людей приходило туди: сліпі, кульгаві і прокажені. Від до­тику до тієї ікони святого Миколая всі вони ставали здоро­вими, прославляючи Бога і Його чудотворця.

У Константинополі жив якийсь чоловік, на ім’я Миколай, який займався рукоділлям. Будучи благочестивим, він поклав собі ніколи не проводити дні, присвячені пам’яті святителя Миколая, без згадки про Божого угодника. Цього суворо він дотримувався за словом Писання: “Шануй Госпо­да від майна твого і від початків усіх прибутків твоїх” (Притч.3,9) і завжди твердо це пам’ятав. Так він дожив до глибо­кої старості і, вже не маючи сил працювати, дуже зубожів. Наближався день пам’яті святого Миколая, і ось, роздумую­чи про те, як йому вчинити, старець сказав своїй дружині:

—          Настає день шанованого нами великого архієрея Хри­стового Миколая. Як же нам, убогим, при наших злиднях, відсвяткувати цей день?

Благочестива дружина відповіла своєму чоловіку:

—          Ти знаєш, господарю мій, що настав кінець нашого життя, бо і тебе і мене спіткала старість. Якщо навіть і сьогодні довелося б нам закінчити життя, ти не змінюй своїх намірів і не забувай про твою любов до святого.

Вона показала чоловікові на свій килим і сказала:

—          Візьми килим, іди і продай його та купи все необхідне для гідного святкування пам’яті святого Миколая. Нічого іншого у нас немає, а цей килим нам не потрібний, бо ми не маємо дітей, яким його можна було б залишити.

Почувши це, благочестивий старець похвалив свою дру­жину та, взявши килим, пішов. Коли він ішов площею, де стоїть стовп святого царя Константина Великого, і минув церкву святого Платона, його зустрів завжди готовий на допомогу святий Миколай, в образі чесного старця, і сказав тому, хто ніс килим:

—          Любий друже, куди ти йдеш?

—          Мені потрібно на базар, — відповів той.

Наблизившись, святий Миколай сказав:

— Добра справа. Але скажи мені, за скільки ти хочеш продати цей килим, бо я хотів би його придбати.

Старець відказав святому:

—          Цей килим свого часу був куплений за 8 золотників, тепер же я візьму за нього скільки ти мені даси.

Святий сказав старцеві:

— Чи згоден ти взяти за нього 6 золотників?

— Якщо ти даєш мені стільки,— сказав старець,— я візьму із радістю.

Святий Миколай опустив руку в кишеню свого одягу, вийняв звідти золото і, давши 6 великих золотників у руки старцеві, сказав йому:

—          Візьми це, друже, і дай мені килим.

Старець із радістю взяв золото, бо килим коштував мен­ше. Узявши килим з рук старця, святий Миколай пішов. Коли вони розійшлися, присутні на площі сказали старцеві:

—          Чи не привида ти бачиш, старче, що ти один розмовляєш? Бо вони бачили тільки старця і чули його голос, святий же був невидимим і нечутним для них. Тимчасом святий Миколай прийшов із килимом до дружини старця і сказав їй:

—          Чоловік твій — мій давній друг; зустрівши мене, він звернувся до мене із таким проханням: із любові до мене, віднеси цей килим моїй дружині, бо мені треба віднести одну річ, ти ж бережи його, як свого.

Промовивши це, святитель став невидимим. Бачачи чес­ного мужа у світлому сяйві і взявши від нього килим, жінка від страху не сміла запитати, хто він. Гадаючи, що її чоловік забув її слова і свою любов до святого, жінка розгнівалася на свого чоловіка і сказала:

—          Горе мені бідній, чоловік у мене законопорушник і сповнений неправди!

Кажучи ці слова і подібні до них, вона не хотіла і гляну­ти на килим, палаючи любов’ю до святого.

Не відаючи про те, що трапилось, її чоловік купив усе необхідне для святкування дня пам’яті святого Миколая і простував до своєї хатини, радіючи від продажу килима і від того, що йому не доведеться відійти від свого благочестиво­го звичаю. Коли він прийшов додому, розгнівана дружина зустріла його злими словами:

—          Відтепер іди від мене, бо ти сказав неправду святому Миколаєві. Істинно сказав Христос, Син Божий: “Жоден, хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого” (Лк.9,62).

Сказавши ці слова і подібні до них, вона принесла килим до свого чоловіка і сказала:

—          Ось візьми, мене ж ти більше не побачиш; ти сказав неправду святому Миколаєві і тому втратиш все, чого досяг­нув святкуванням його пам’яті. Бо написано: “Хто дотри­мується всього закону і згрішить у чому-небудь одному, той стає винуватим у всьому”.

Почувши це від своєї дружини і побачивши свій килим, старець дивувався і не знаходив слів, щоб їй відповісти. Довго він стояв і врешті збагнув, що святий Миколай сотво­рив чудо. Зітхнувши із глибини серця і сповнившись ра­дості, він підняв свої руки до неба і сказав:

—          Слава Тобі, Христе Боже, що твориш чудеса через святого Миколая!

І промовив старець до своєї дружини:

—          Заради страху Божого, скажи мені, хто тобі приніс цей килим, чоловік чи жінка, старець чи юнак?

Дружина йому відповіла:

—  Світлий, чесний старець, убраний у світлий одяг, приніс нам цей килим і сказав мені: твій чоловік — мій друг, тому, зустрівши мене, він прохав віднести цей килим тобі, візьми його. Узявши килим, я не сміла запитати того, хто прий­шов, хто він, бо бачила його у світлому сяйві.

Почувши це від дружини, старець дивувався і показав їй частину золота, що залишилася у нього, і все куплене ним для святкування дня пам’яті святого Миколая: їжу, вино, проскури і свічки.

— Живий Господь! — вигукнув він. — Муж, який купив у мене килим і знову приніс у дім до нас, убогих і смиренних рабів, воістину є святий Миколай, бо говорили ті, що бачи­ли мене у розмові з ним: чи не привида ти бачиш? Вони мене одного бачили, а він залишався невидимим.

Тоді обоє, старець і його дружина, вигукнули, дякуючи Всемогутньому Богові і прославляючи великого архієрея Христового Миколая, скорого помічника всіх, хто з вірою його закликає. Сповнившись радості, вони негайно пішли до церкви святителя Миколая, несучи золото і килим, і роз­повіли у церкві всьому кліру і всім, хто там був, про те, що трапилося. І всі люди, почувши їхню розповідь, прославили Бога і святого Миколая, що творить милосердя рабам своїм. Потім вони послали до патріарха Михаїла і повідали йому все. Патріарх повелів дати старцю допомогу від церковного майна святої Софії. І звершили вони чесне свято із вознесінням хвали та піснеспівами.

Жив у Константинополі благочестивий муж, на ім’я Єпіфаній. Він був дуже багатим та шанованим у царя Константина і мав багато рабів. Одного разу він захотів купити собі в слуги юнака, і на третій день місяця грудня, узявши литру золота в 72 золотники, сів на коня і поїхав на базар, де купці з Русі продають рабів. Купити раба йому не вдалося, і він повернувся додому. Злізши з коня, він уві­йшов у палати, вийняв із кишені золото, яке він брав на базар, і, поклавши його десь в кімнаті, забув те місце, куди його поклав. Це сталося через споконвічного злого ворога, диявола, який невпинно воює із християнським людом, щоб примножити честь на землі. Не змігши терпіти благочестя того мужа, він замислив кинути його у гріховну бе­зодню. Вранці вельможа покликав юнака, який йому при­слуговував, і сказав:

—          Принеси мені золото, яке я дав тобі вчора, мені потрібно їхати на базар.

Почувши це, юнак злякався, бо господар не давав йому золота, і сказав:

—          Ти не давав мені золота, господарю.
Господар сказав:

—          О зла і неправдива голово, скажи мені, куди ти поклав золото, дане тобі мною?

Той, нічого не маючи, присягався, що не розуміє, про що говорить його господар. Вельможа розгнівався і наказав слугам зв’язати юнака, немилосердно його побити і закува­ти в кайдани.

Сам же мовив:

—          Вирішу його долю, коли мине свято святого Миколая, — бо це свято мало бути наступного дня.

Ув’язнений один у храмині, юнак зі сльозами взивав до всемогутнього Бога, який визволяє тих, що перебувають у біді:

—          Господи Боже, Ісусе Христе, Вседержителю, Сину Бога Живого, що живе в світлі неприступному! Взиваю до Тебе, бо Ти знаєш серце людське, Ти — Помічник сиротам, Визво­лення тих, що перебувають у біді, Утіха скорботним: позбав мене від невідомої мені цієї напасті. Сотвори милостиве визволення, щоб і господар мій, визволившись від гріха і неправди, заподіяної мені, прославив Тебе у сердечній ра­дості і щоб я, грішний раб Твій, визволившись від цієї на­ пасті, яка неправедно уразила мене, подякував Тобі за Твоє чоловіколюбство.

Промовляючи зі сльозами це та подібне до цього, додаю­чи молитву до молитви і до сліз сльози, юнак взивав до святого Миколая:

—  О чесний отче, святий Миколаю, визволи мене із біди! Ти знаєш, що я невинний у тому, що говорить господар на мене. Завтра наступить твоє свято, а я перебуваю у великій біді.

—  Настала ніч, і втомлений юнак заснув. І явився йому святий Миколай, завжди скорий на поміч усім, хто закликає його з вірою, і сказав:

—          Не сумуй: Христос визволить тебе мною, рабом Своїм. Негайно з ніг спали його кайдани, і він встав і прославив Бога і святого Миколая. У ту ж мить святитель явився і його господареві і дорікав йому:

—          Навіщо ти вчинив неправду своєму рабові, Єпіфанію? Ти винен сам, бо ти забув, де поклав золото, отрока ж мучив без вини, а він вірний тобі. Але оскільки ти не сам замислив це, а тебе навчив споконвічний злий ворог дия­вол, то я і явився, щоб не закінчилася твоя любов до Бога. Встань і звільни юнака: якщо ж не послухаєш мене, то тебе самого спіткає велике нещастя.

Потім, указуючи перстом на місце, де лежало золото, святий Миколай сказав:

—          Встань, візьми своє золото і звільни юнака. Сказавши це, він став невидимим.

Вельможа Єпіфаній прокинувся у тремтінні, пішов до місця, вказаного йому в палаті святим, і знайшов золото, покладене ним самим. Тоді, одержимий страхом і сповне­ний радості, він сказав:

—          Слава Тобі, Христе Боже, надіє всього роду христи­янського; слава Тобі, надіє безнадійних, тих, хто зневі­рився, скора утіхо; слава Тобі, що показав світило всьому світові і швидке підняття упалих у гріх, — святого Мико­лая, який зціляє не лише тілесні недуги, але і душевні спокуси.

Увесь у сльозах, він упав перед чесним образом святите­ля Миколая і сказав:

—  Дякую тобі, чесний отче, бо ти спас мене, негідного і грішного, і прийшов до мене, злиденного, щоб очистити мене від гріхів. Що я тобі віддам за те, що ти потурбувався про мене, прийшовши до мене?

Сказавши це і подібне до цього, вельможа прийшов до юнака і, побачивши, що кайдани спали з нього, ще більше жахнувся і дуже докоряв собі. Він негайно наказав звільнити юнака і всіляко заспокоїв його; сам же всю ніч не спав, дякуючи Богу та святому Миколаю, що позбавив його від такого гріха. Коли задзвонили до ранньої, він встав, узяв золото і пішов з юнаком до церкви святого Миколая. Тут він з радістю розповів усім, якої милості удостоїв його Бог і святий Миколай. І всі прославили Бога, що творить такі чудеса Своїми угодниками. Коли відспівали ранню, госпо­дар сказав у церкві юнакові:

—          Сину, не я, грішний, але твій Бог, Творець неба і землі, і святий угодник Його, Миколай, нехай звільнять тебе від рабства, щоб і мені коли-небудь простилась неправ­да, яку я, через невідання, заподіяв тобі.

Сказавши це, він розділив золото на три частини; першу частину він дав у церкву святого Миколая, другу — роздав жебракам, а третю дав юнакові, кажучи:

—          Візьми це, сину, і ти не будеш винен нікому, окрім єдиного святителя Миколая. Я ж буду піклуватись про тебе, як чадолюбний батько.

Подякувавши Богу і святому Миколаю, Єпіфаній по­вернувся у свій дім з радістю.

Одного разу, у день пам’яті святих мучеників Бориса і Гліба, до Києва на свято святих мучеників зібралася сила людей з усіх міст і сіл. Один киянин, що мав велику віру до святого Миколая і до святих мучеників Бориса і Гліба, сів у човен і поплив до Вишгорода, щоб поклонитися гробу святих мучеників Бориса і Гліба, узявши з собою свічки, фіміам і просфори — все необхідне для достойного святку­вання. Поклонившись мощам святих і зрадівши духом, він вирушив назад. Коли він плив по річці Дніпру, його дружина, яка тримала на руках дитину, задрімала і впустила дитя у воду, і те потонуло. Батько став рвати волосся на своїй голові, вигукуючи:

— Горе мені, святий Миколаю, чи для того я мав велику віру до тебе, щоб ти не спас моє дитя від потоплення! Хто буде спадкоємцем мого маєтку; кого навчу я творити в па­м’ять про тебе, мого заступника, світле торжество? Як роз­повім про твоє велике милосердя, яке ти вилив на весь світ і на мене бідного, коли потонуло моє дитя? Я хотів його виховати, просвічуючи його твоїми чудесами, щоб після смерті хвалили мене за те, що мій плід творить пам’ять святому Миколаю. Але ти, святителю, не тільки мені дару­вав печаль, але і собі, бо незабаром припиниться спомин про тебе у моєму домі, бо я старий і чекаю смерті. Якби ти хотів спасти дитя, ти міг би спасти його, але ти сам попус­тив потонути йому і не визволив моє єдинородне дитя від морської безодні. Чи ти думаєш, що я не знаю про твої чудеса? їм немає ліку, і людський язик не може їх передати, і я, отче святий, вірую, що ти все можеш, що ти захочеш зробити, але беззаконня мої пересилили. Тепер я зрозумів, уражений печаллю, що, якби я зберіг Божі заповіді непо­рочно, мені б усе творіння корилося, як Адаму в раю до гріхопадіння. Нині ж все творіння повстає на мене: вода втопить, звір розтерзає, змій проковтне, блискавка спалить, птахи заклюють, худоба розлютиться і все потопче, люди уб’ють, хліб, даний нам в їжу, не наситить нас і, з Божої волі, стане нам на загибель. Ми ж, наділені душею і розу­мом і створені за Божим образом, не виконуємо, однак, як належить, волю Творця свого. Але не прогнівайся на мене, святий отче Миколаю, що я так зухвало говорю, бо я не зневірився у своєму спасінні, маючи тебе помічником.

Дружина ж його рвала своє волосся і била себе по що­ках. Нарешті, вони доїхали до міста і скорботними увійшли до свого дому. Настала ніч, і ось швидкий на поміч усім, хто його закликає, архієрей Христів Миколай сотворив дивне чудо, якого не траплялося у минулі часи. Вночі він узяв з річки дитя, яке втонуло, і поклав на хорах храму святої Софії живим і неушкодженим. Коли настав час ранішньої молитви, увійшов до церкви паламар і почув дитячий плач на хорах. І довго він стояв, роздумуючи:

—          Хто це пустив на хори жінку?

Він пішов до того, хто відповідав за порядок на хорах і почав йому вичитувати; той говорив, що нічого не знає, але паламар дорікав йому:

—          Ти викритий на ділі, бо діти кричать на хорах.

Завідувач хорами злякався і, наблизившись до замка, побачив його незайманим і почув дитячий голос. Підняв­шись на хори, він побачив перед образом святого Миколая дитину, яка промокла у воді. Не знаючи, що й думати, він розповів про це митрополиту. Відслуживши ранішню, мит­рополит послав зібрати людей на площу і запитати їх, чиє дитя лежить на хорах у церкві святої Софії. Всі громадяни пішли до церкви, дивуючись, звідки це взялося на хорах дитя, мокре від води. Прийшов і батько дитини, щоб поди­вуватися чуду, і, побачивши, впізнав її. Але, не вірячи собі, він пішов до своєї дружини і розповів їй все по черзі. Вона ж одразу дорікнула своєму чоловікові, кажучи:

—          Як ти не розумієш, що це — чудо, створене святим Миколаєм?

Вона поспішила до церкви, впізнала своє дитя і, не торкаючись до нього, впала перед образом святого Миколая і молилася із розчуленням і сльозами. її чоловік, який стояв здаля, проливав сльози. Почувши про це, всі люди зібрали­ся побачити чудо, і зібралося все місто, прославляючи Бога і святого Миколая. Митрополит же звершив чесне свято, яке твориться у день пам’яті святого Миколая, на славу Святої Тройці, Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.


Стиль : vfxdude | © 2010-2012 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія Догори ↑