Чим відрізняється православна віра від католицької
вересня 6, 2010  |  Автор: Назар Лозинський  |  Статті  |  , , ,

собори Чим відрізняється православна віра від католицької

Найперше слід розібратись, що саме різнить Православ’я з Католицькою Церквою, так як вона, за віком, є такою ж, як і Церква Православна. Основних таких розбіжностей є сім, це:

  • Вчення про те, що Папа є Головою Церкви і намісником Христа на землі;
  • Вчення про непогрішимість і непомильність Папи в питаннях віри і моралі;
  • Вчення про сходження Св. Духа від Отця і від Сина;
  • Вчення про непорочне зачаття Пресвятої Богородиці;
  • Вчення про надлишкові добрі діла у святих;
  • Звичай не миропомазувати і не причащати дітей;
  • Звичай не причащати мирян Тілом і Кров’ю, а лише Тілом.

Розберемо кожен з цих постулатів.

  1. Апостол Павло ясно вчить, що Головою Церкви є Сам Господь Ісус Христос, бо Бог “все підкорив під ноги Його і поставив Його вище за все, Головою Церкви, Яка є Його Тіло, повнота, що наповнює все  у всьому” (Еф. 1:22-23). У своєму твердженні католики опираються на те, що таку владу Папи ніби отримали від апостола Петра, якого, за їх словами, Христос поставив Головою Церкви і намісником Бога на землі, коли сказав до нього: “Ти — Петро-Скеля і на цій скелі Я збудую Церкву Мою і ворота адові не подолають її” (Мф.16:18). Католики розцінили ці слова так, ніби Христос заснував на самому апостолі Петрі Свою Церкву, зробивши його тим самим Своїм намісником на землі. Але погляньмо, що про це говорить нам Св. Письмо. “Ніхто не може покласти іншої основи, крім покладеної, яка є Ісус Христос”,— говорить апостол Павло (1Кор.3:11), а сам апостол Петро називає Христа кутовим (головним) каменем Церковної будівлі (1Пет.2:4-7). Давайте, звернемось до ранніх Отців як Східної (Православної) так і Західної (Католицької) Церков. Св.Іоан Золотоустий, архієпископ Константинопольський говорить: “На цій  скелі Я збудую Церкву Мою, тобто на вірі визнання. А в чому полягає визнання апостола Петра? Ось воно: Ти — Христос, Син Бога Живого”. Блаженний Августин, великий вчитель Західної Церкви пише: “Що означають слова: Збудую Церкву Мою на скелі? Вони означають: на цій вірі, — на словах: Ти— Христос, Син Бога Живого.” Як бачимо, святі отці і вчителі Східної і Західної Церков відразу правильно розуміли це місце Св. Письма. Вони знали, що Господь мав на увазі не саму особу апостола Петра, а його міцну віру і на цій вірі, як на скелі, мав намір будувати Свою Церкву. Сам апостол Петро ніколи не визнавав себе головою Церкви, що видно з 1Пет.5:1-3. У 15 главі книги Дій описується собор апостолів, на якому головував апостол Яків, а не апостол Петро, чого б не було, якби він був Головою Церкви. Не міг бути він і Римським Папою, бо, як відомо, проповідував євреям, а язичникам, якими були римляни — апостол Павло (Гал.2:9) і послання до римлян написав не він, а той же апостол Павло, а він ніколи не проповідував там, де вже був з проповіддю хтось з апостолів (Рим.15:20), а звідси випливає, що апостол Петро не міг проповідувати у Римі, тим більше, що ще за його життя там було три єпископи: Лін, Климент і Анаклет, а апостол Петро одночасно з ними Папою бути не міг. Також і  церковний письменник ІІІ століття — Оріген — пише, що апостол Петро був єпископом Антіохійської Церкви, тобто Папою Антіохійським. Католики стверджують, що так як Христос вознісся на небо, то на землі потрібен Його видимий намісник, яким є Папа, але, як сказав апостол Павло: “Єдиний Бог, Єдиний і Посередник між Богом і людьми, Чоловік Ісус Христос” (1Тим.2:5), що Спаситель “може спасти навіки тих, які через Нього до Бога приступають, бо Він завжди живий, щоб за них заступатися” (Євр.7:25), і, що, накінець, “Ісус Христос вчора і сьогодні і во віки Той же” (Євр.13:8), Він з нами “по всі дні, до кінця віку” (Мф.28:20).
  2. Стосовно непомильності (непогрішимості) пап в питаннях віри і моралі взагалі не варта говорити, бо всі ми знаємо, що немає такої людини, яка б не помилялась. Якщо католики вважають пап приємниками апостола Петра, то мали б знати, що сам апостол Петро часто піддавався критиці Христа через свої помилки, наприклад: “Відійди  від Мене, сатано! Ти Мені спокуса, бо думаєш не про те, що Боже, але що людське” (Мф. 16:23). Петро навіть тричі зрадив Христа, то який же він непомильний? Подивімось, чи дійсно папи були непомильними. Так, папа Ліберій (ІV ст.) був аріанином, а папа Гонорій І (VII ст.) — монофелітом (за що був засуджений Шостим Вселенським Собором у 681 році). Наведемо ще інший приклад: у VIII ст. на Заході Символ віри почали читати з додатком “і Сина” (Filioqe), тоді папа Лев ІІІ у 809 році заборонив це, наказавши вигравірувати на срібних таблицях правильний Символ віри і повісити їх у соборі св. Петра в Римі, але потім, у 1014 році, папа Бенедикт VIII ввів цей додаток у Символ віри. То хто ж з цих двох пап — Лев ІІІ, чи Бенедикт VIII був непомильним? Непогрішимості не може мати окрема людина, але вся Церква, що видно зі слів Спасителя: “Якщо Церкви не послухає, то нехай буде тобі гірше, як грішник і митар” (Мф.18:15-17). Це право непогрішимості Церква виявляє на Вселенських Соборах. Церква є непомильною, бо її Голова — Сам Ісус Христос, вона “свята і непорочна” (Еф.5:27), “стовп і утвердження істини” (1Тим.3:15). А Вселенські Собори управляються Самим Спасителем, бо, як Він  сказав: “Де двоє чи троє зберуться в ім’я Моє, там Я серед них” (Мф.18:20). А що стосується Римських пап, то відомо, що між ними були великі грішники, що не відкидають і самі католики. То як вважати їх непомильними, якщо Слово Боже прямо говорить: “…в душу, яка лихе мислить, мудрість не ввійде, ані не оселиться в тілі, запроданому гріхові. Святий Дух премудрості від лукавства тікає і відступає від мудрості нерозумних і віддаляється, коли виринає кривда” (Прем.1:4-5). Древня Церква ніколи не визнавала непогрішимості пап, бо у випадку появи єресей зверталась не до пап, а скликала Вселенські Собори, на яких папи навіть не були присутні; вони присилали своїх легатів, які теж керівного становища на соборах не займали. Так, на І Вселенському Соборі головою був єпископ Осія Кордовський, на ІІ — Мелетій Антіохійський, Григорій Богослов, Тимофій Олександрійський і Нектарій Константинопольський, на ІІІ — Кирил Олександрійський, на IV — Анатолій Константинопольський, на V — Євтихій Константинопольський, на VI — грецький імператор Константин Пагонат, на VII — Євтиихій Константинопольський. І на самому Заході зверхність пап ніколи не визнавалась, а віддавалась перевага соборам, навіть після розколу 1054 року. Так, Пізанський собор (1409р.) скинув пап Григорія ХІІ і Бенедикта ХІІІ; собор Констанський (1414-1418рр.) засудив папу Іоана ХХІІІ і вибрав папу Мартина V. Цей же собор виніс постанову, що собори є вищими від пап (на 51 засіданні 9 травня 1415 р.). І лише у 1870 р. на І Ватиканському соборі було прийнято догмат про непомильність пап. Як бачимо з усього вищесказаного, догмат про непогрішимість пап в питаннях віри і моралі не має підтвердження ні історичного, ні догматичного.
  3. Про сходження Святого Духа ясно вказує нам Сам Христос, коли говорить: “Дух Істини, Який від Отця сходить” (Ін.15:26). Тож, чи маємо ми право протирічити Господу? В іншому місці Спаситель говорить: “І вмолю Отця, і дасть вам іншого Утішителя, щоб перебував з вами повік” (Ін.14:16). З цих слів видно, що Ісус посилає Духа (Ін.15:26) не від Себе, а від Отця, тобто, як говорить св. Іоан Дамаскін: від Отця через Сина. Церква ніколи не вчила про сходження Святого Духа і від Сина, що відбилось у Нікео-Царгородському Символі віри, затвердженому на Другому Вселенському Соборі, де говориться: “І в Духа Святого…, що від Отця походить”. А додаток “і Сина” ввів, як ми вже вище зазначали, папа Бенедикт VIII у 1014 році, за що і піддався анафемі Східної Церкви, згідно І Правила Шостого Вселенського Собору.
  4. Католики вчать, що Богородиця була зачата Іоакимом та Анною і народилась без первородного гріху, але зі Св. Письма ми знаємо, що гріх прародичів Адама і Єви переходить на всіх людей: “Як одним чоловіком гріх ввійшов у світ і через гріх смерть, так і смерть перейшла на всіх людей, тому що в ньому (в Адамі) всі згрішили” (Рим.5:12). Богоматір сама потребувала спасіння і визволення від первородного гріху, що видно з її слів до праведної Єлизавети: “Величає душа моя Господа і зрадів дух мій в Бозі, Спасі моїм, бо Він зглянувся на смирення раби своєї, ось-бо з цього часу ублажатимуть мене всі народи” (Лк.1:46-48). З цих слів Богоматері можна зробити три висновки:

1)“…в Бозі, Спасі моїм…”. Тут Пресвята Діва, як і ми, називає Бога Спасителем, значить вона мала первородний гріх, від якого і спас нас Христос;

2) “…зглянувся на смирення раби своєї…”. Тобто Бог обрав її бути Матір’ю Сина Свого не в утробі, позбавивши первородного гріха, а вже коли вона була дорослою; Він обрав Діву Марію через її смиренне, непорочне життя, тому ми, православні називаємо її Чеснішою Херувимів, Славнішою Серафимів, Присноблаженною і Пренепорочною (але не у зачатті, а через праведне, чеснотне і чисте життя);

3) “…віднині ублажатимуть мене всі народи…”. Ублажатимуть (величатимуть) не з дня її зачаття, а від моменту зачаття нею Ісуса Христа. Догмату про непорочне зачаття Богородиці ніколи не мала ні Східна, ні Західна Церкви, і лише у 1854 році папа Пій ІХ запровадив його у Римській Церкві.

  1. Вчення Католицької Церкви про надлишкові добрі діла у святих є також хибним. Ця Церква вчить, що для спасіння святі мали забагато добрих діл і Церква може передати ці зайві діла тим людям, яким їх замало. Але зі Святого Письма видно, що для спасіння не добрі діла  є гарантом, а стан душі і каяття, що Христос і показав у притчі про митаря і фарисея: фарисей, хоч і мав багато добрих діл (милостиня, піст, десятина…), але не мав смирення і любові до ближніх, тож вийшов, за словами Спасителя, з храму осуджений (Лк.18:10-14). Також у притчі про виноградаря і виноградник видно, що усі робітники отримали однакову нагороду: і ті, що працювали зранку, і ті, що прийшли увечері, тобто немає різниці, коли принести каяття, чи рано, чи пізно, плата буде однаковою (Мф.20:1-15). А те, що заслуги і чесноти одних не можуть переходити до інших, Христос розкрив у притчі про десятьох дів, де ясно видно, що для спасіння потрібні тільки власні заслуги (Мф.15:1-12). Це вчення Католицької Церкви про надлишкові діла є навіть шкідливим, бо може переконати християн, що для спасіння не обов’язкові особисті заслуги, подвиги і чесноти.
  2. Свята Церква вчить, що Дари Святого Духа даються людині в Таїнстві Миропомазання, а католики, не миропомазуючи дітей, обмежують їх в благодаті Святого Духа, які так потрібні їм для зростання в християнському дусі. Стосовно ж причастя дітей, то католики взагалі забирають у них можливість володіння благами вічного життя, бо Христос казав: “Хто не буде їсти Тіла Сина Людського і не питиме Крові Його, той не буде мати в собі життя” (Ін.6:53). Також католики не виконують заповіді Спасителя: “Пустіть до Мене дітей, нехай йдуть до Мене, не бороніть їм, бо таких Царство Боже” (Лк.18:15-17). До ХІІІ ст. Католицька Церква причащала і дітей.
  3. Католицьке духовенство причащає мирян лише Тілом, кажучи, що де є Тіло, там вже є і Кров. Але якщо це так, то чому тоді Христос на Тайній Вечері дав апостолам не тільки Хліб, але і Вино? Взявши чашу, Він сказав: “Пийте з неї всі…”, тобто дав приклад, як потрібно причащати. Саме католицьке духовенство причащається під обома видами: Тіла і Крові. Апостол Павло, повчаючи коринфських християн, ясно говорить про причащання їх і Тілом і Кров’ю: “Хто буде їсти хліб цей і пити чашу Господню недостойно, завинить перед Тілом і Кров’ю Господньою” (1Кор.11:26-28). Значить самі апостоли вчили людей причащатись під обома видами. Звичай причащати мирян лише Тілом виник у Західній Церкві лише в ХV столітті.

Через усе сказане вище, Свята Православна Церква у 1054 році порвала зв’язки з Церквою Західною, згідно постанов Вселенських Соборів, які і говорять, що якщо хтось щось змінить у вченні Церкви, нехай буде йому анафема. Але вже у ХХ століття анафеми з обох Церков були взаємно зняті патріархом Константинопольським Афінагором і папою Римським Іоаном Павлом ІІ.

марян Чим відрізняється православна віра від католицькоїМовчко Мар’ян, студент 5 курсу ЛПБА


Стиль : vfxdude | © 2010-2012 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія Догори ↑