Даосизм – інше, не менш значуще, ніж конфуціанство (даосизм виник одночасно з ним) філософське вчення Давнього Китаю. Його творцем був міфічний філософ Лао Цзи (або Лао Дань). Китайський письменник Лу Сінь в своїх сатиричних казках навіть зобразив вигадану зустріч двох великих мислителів давнини[1]. Даосизм зазнав долю буддизму, поступово перетворившись на релігійну секту, яка і сьогодні діє в Китаї.
Засновник даосизму Лао Цзи
Достовірних відомостей про нього історія не залишила. Його життя і діяння овіяні різноманітними легендами. У короткій біографії Лао Цзи, поміщеній у “Історичних записках” Сіма Цяня (II ст. до н. е.), він названий уродженцем царства Чу. Його ім’я Лі Ер, прізвисько Дань. Він нібито служив архіваріусом при чжоуському дворі і зустрічався з Конфуцієм. Проте відомості про нього настільки уривчасті і суперечливі, що серед учених-істориків взагалі немає впевненості в реальності цієї особи.
За значенням і популярністю Лао-цзи вважають другим після Конфуція філософом Китаю. Його вчення викладене у знаменитому трактаті “Даодецзін”, що означає “Книга шляху і чесноти”. Вона, безумовно, має не тільки національне, а й світове значення, як яскравий документ мислення давньої людини[2].
Про появу цієї книги існує багато легенд. Наведемо одну із них. Лао-цзи вирішив зробити подорож на чорному бику через гірський прохід Ханьгу в західній частині нинішньої провінції Хенань. Одного разу його слуга Сюй-цзи відмовився супроводжувати філософа далі, вимагаючи сплати платні — по сто монет в день за весь час служби. Оскільки вони подорожували вже двісті років, слузі належала величезна сума. У Лао Цзи, зрозуміло, грошей не було; тоді слуга поскаржився на нього доглядачу застави. Філософ пояснив, що найняв слугу при умові, що сплатить йому чистим золотом лише після прибуття до країни Аньси. А так довго Сюй-цзи служить тому, що, бажаючи оберегти слугу від руйнівної дії часу, філософ дав йому талісман безсмертя.
Після пояснення з доглядачем застави Лао Цзи покликав слугу до себе і, виразив незадоволеність його поведінкою, наказав йому нахилити голову. В цю мить з рота слуги випав на землю талісман з написаними на ньому кіновар’ю словами. Як тільки це сталося, слуга впав бездиханним і перетворився на скелет — закони природи, припинені на двісті років, негайно вступили у свої права.
Уражений побаченим, доглядач застави став благати Лао Цзи повернути життя слузі, обіцяючи розплатитися з ним своїми грошима. Філософ зглянувся, узяв талісман і кинув його на скелет слуги — кістки негайно ж з’єдналися, обросли плоттю, і через хвилину слуга встав, не підозрюючи, що з ним відбувалося.
Розлучаючись з доглядачем застави, Лао Цзи залишив короткий виклад свого вчення — до того часу нікому не відому книгу “Даодецзін”, а сам на своєму чорному бику продовжив шлях на захід[3].
Дослідники творчості Лао Цзи зауважують близькість ідей Лао Цзи до ідей Геракліта, давньогрецького філософа. Вони жили майже в один час і хоч складно говорити про їх вплив один на одного, проте збіги у їх вченні вражають.
«Дао» означає «путь», «шлях», «русло ріки» — закон поведінки, взірець моральності. Книга «Даодецзін» складається з афоризмів, у яких проводиться паралель між законом природності і закономірністю людської поведінки. Трактат складається з двох частин – в першій річ іде більше про природу, в другій – про людину.
«Дао» — це не річ, а прихований від почуттів людини закон змін речей – «дао є пустим, але, коли воно діє, воно здається невичерпним»[4]. Небо і земля довговічні. Дао є невидимим, нечутним, воно називається найдрібнішим, але у дії воно нездоланне, воно розтікається всюди. «Дао народжує одне, одне народжує два, два народжує три, а три – всі створіння. Всі істоти носять у собі інь і янь, вони наповнені ци і створюють гармонію» (Даодецзін, 2ч., 42). «Ци» — це енергія матеріальних часток, світовий ефір.
Теорія Інь-Янь
Теорія Інь-янь своїм корінням сягає у глибину віків, але своїм концептуальним оформленням вона завдячує Цзоу Яню, який жив у IV ст. до н.е. Століття після цього вийшли коментарі до «Книги перемін», де також розглянуті теоретичні основи цього вчення.
Інь (темне, жіноче) і Янь (світле, чоловіче) зображають два типи всесвітніх сил, які втілені в п`яти елементах, які у свою чергу складають суть існуючого світу. Так само як Дао встановлює рівновагу, Інь і Янь перебувають в ній. Подібно до сонячної та тіньової сторін гори (саме цей образ ліг в основу термінологічного оформлення концепції), Інь та Янь неподільні та доповнюють одне одного. Життя не може бути пофарбованим лише в темні кольори або навпаки; думати інакше – означає проявляти нерозсудливість.
Графічно концепцію виражає символ тайцзи:
Чорний колір символізує Інь, а білий – Янь. Дві протилежності складають єдине ціле, доповнюючи одна іншу і перетікаючи одна в одну. Символ демонструє одвічний дуалізм всього сущого. До того ж всі речі характеризуються наявністю як чоловічого, так і жіночого начал, проявів як темних, так і світлих аспектів, причому жіноче начало обов`язково містить елемент чоловічого, і навпаки[5].
Зауважмо, що символ уособлює невпинний рух, нескінченний процес. У цьому сенсі теорія не залишає місця статичній рівновазі, утверджуючи динамічність балансу сил.
Даосизм розглядає світ як потік вічної зміни і розвитку: буття перетворюється на небуття, порожнечу, а з неї знову народжуються речі, і вони знову повертаються в Дао, як в своє першоджерело. Дія Дао – боротьба протилежностей. «Даодецзін» демонструє взірці високої діалектики взаємопроникнення протилежностей: «Неповне стає повним, криве стає прямим, порожнє стає наповненим, старе змінюється на нове, те, чого мало, стає більшим» («Даодецзін», 1ч.)[6]. Ідея розвитку виражена у твердженні: «У світі найслабші перемагають найсильніших». «Людина при народженні є слабкою, а після смерті твердою та міцною. Всі істоти і рослини при народженні слабкі та тендітні, а при загибелі – тверді та міцні. Тверде та міцне – це те, що гине, а ніжне та слабке є те, що починає жити». «Найм’якіша і найслабша істота є нездоланною в подоланні твердого та міцного. Слабкі долають сильних, м`яке долає тверде» («Даодецзін», 2ч., 76,78)[7]. Етика Лаоцзи – це вчення про золоту середину. Мудрець уникає крайностей, він діє, але не бореться, постійно вдосконалюється. Потрібно зливатися з «природністю», розуміючи, що вона не знає мети. Природне Дао нагадує натягнення луку. Коли його розтягують, він стискається, результат – політ стріли. Якщо народ пригнічувати, він повстає і знищує своїх гнобителів. Мудра людина задовольняється малим. Ідеал Лао Цзи – простота та природність людей давнього суспільства, куди він пропонує повернутись, бо там не було ні багатих, ні бідних, не було насильства та воєн, не було знарядь праці та зброї, не було письма, але люди були щасливими. Таємні товариства Китаю, які виступали в опозиції до державної влади знаходили підтримку в цих даоських ідеях[8].
Даоський мислитель Чжуан Цзи
Крім Лао Цзи не можна не назвати іншого даоського мислителя, Чжуан Цзи (IV-III ст. до н.е.), автора трактату, який названий його ім`ям. Втім, «Чжуан-цзи» навіть не хочеться називати сухим словом «трактат»: так багато в ньому парадоксів, притч, ексцентричних образів, перетлумачених в дусі даоської філософії і літературного блиску[9].
Чжуан Цзи (369-286рр. до н.е.). Книга «Чжуан-цзи» складається з трьох частин: внутрішня, зовнішня та змішана. Внутрішня частина викладає філософські проблеми. Чжуан Цзи (Чжуан Чжоу) схилявся до містицизму. Щоб досягти пізнання Дао, потрібно відмовитися, відволіктися від усього реального як іллюзорного. «Одного разу Чжуан Чжоу наснилося, що він метелик, який весело літає. Він насолоджувався від душі і не усвідомлював, що він – Чжоу. Але раптом прокинувся і здивувався, що (він) – Чжоу і не міг зрозуміти: чи то Чжоу наснилося (що він) – метелик, чи то метелику – (що він) Чжоу. Це називається перетворенням речей, тоді як між мною (Чжоу) і метеликом безсумнівно є різниця»[10].
Чжуан Цзи – філософ-поет, який покладався на метафору, уособлення природи, інтуїцію. Для його розуміння потрібний відповідний інтуїтивний підхід. Пізні даоси спиралися не тільки на натурфілософію і діалектику Лао Цзи, але й на містицизм та релятивізм Чжуан Цзи. І ці тенденції сприяли перетворенню даоської філософії в релігію.
Основні засади та світоглядні риси даосизму
Так що ж таке даосизм? Це питання здавна привертає увагу дослідників Китаю, але дати на нього коротку та ясну відповідь виявилося дуже важко. Бо «даосизм» — поняття дуже багатовимірне і багатозначне.
Саме слово «Дао» зовсім не є ексклюзивним надбанням даосизму. Воно належить усій китайській думці, і кожен філософ давнього Китаю бачив у ньому позначення істини або, точніше, найглибшої правди та праведного шляху життя. Всі китайські мудреці – прихильники Дао. І хоча це поняття дало назву даосизму (дао цзяо), нічого, власне, даоського в ньому немає. Це одна з найважливіших категорій всієї китайської культури. Специфічним є лише її осмислення даосизмом. Якщо в конфуціанстві Дао – шлях морального вдосконалення і правління на основі етичних норм, то в даосизмі Дао космологізується, набуваючи значення вищого першопринципу, світової субстанції, джерела всього сущого.
Даосизм є перш за все виправдання традиції. Правда Дао – це те, що дається нам перше, ніж ми пізнаємо самі себе, і воно є тим, що перейде від нас до наступних поколінь після того, як ми підемо. Що ж це? «Класики» даоської традиції дають по формі туманну, але по суті дуже точну відповідь: все те, що існує «саме по собі», що не народжене людськими міркуваннями та занепокоєнням, що не несе на собі відбитку натуги, напруження, насильства[11].
Мудрість прихильника Дао – це не знання і не мистецтво, а деяке вміння «не затемнювати марними діями величний спокій буття». Даосизм, таким чином, втілює всю серцевину східної думки, яка завжди вимагала від людини знайти повноту свого буття через самоусунення, проявити глибину небажання, яка ховає у собі найдуховніше бажання. Тому даосизм не є філософією в класичному розумінні цього слова, бо він не цікавиться визначеннями понять, логічними доказами і іншими процедурами чистого умогляду. Не є він і релігією трансцендентного Бога, який вимагає від своїх шанувальників віри та слухняності. Його не можна, нарешті, звести і до мистецтва, майстерності, практики у власному значенні слова, бо мудрість Дао не затверджує необхідності щось робити. Скоріше, даосизм – це «шлях цільного існування», в якому умогляд і дія, дух и матерія, свідомість і життя виявляються зібраними у вільній, безмежній, хаотичній єдності. Така єдність, як і більшість основних понять даосизму, наскрізь парадоксальна, і тому даоські вчителі замовкають, коли в них просять це пояснити. Як сказано в «Даодецзін», головному каноні даосизму: «Той, хто знає – не говорить, той хто говорить – не знає»[12]. І в іншому місці «Коли нечестива людина чує про Дао, вона сміється. Якщо б вона не сміялась, це не було б Дао»[13].
Даоські мудреці нічого не доводять і не проповідують. Вони навіть не вчать якомусь певному способу життя. Їх мета – дати правильну життєву орієнтацію, вказати шлях до осередку життєвого досвіду – вічно відсутнього та всюдисущого.
Не будучи в суворому сенсі, як вже говорилось, ні філософією, ні релігією, даосизм поєднує в собі риси і того й іншого. За вченням даосів, воістину існує лише величне Дао – передвічне, безкінечне, немислиме, що не має «образу, смаку або запаху», що ніким не створене, воно «саме собі стовбур, саме собі корінь», що охоплює і містить в собі все суще[14]. Даоси називають його «вищим Вчителем», «небесним предком», «матір`ю світу» або «творцем речей», але всі вони не чекають від нього конкретної зацікавленості в їх особистій долі або долі Всесвіту, бо у світі все відбувається «саме по собі», кожна мить часу і кожна частинка буття абсолютно самодостатні.
Це означає, що саме Дао не є, по суті, принципом світобудови. Дао, як стверджується в даоській літературі, «не може володіти навіть собою», воно «має, не володіючи». Дао миттєво і безперестанно змінюється, «втрачає себе в світі кінцевого і тимчасового». Але «воістину, немає нічого постійнішого за непостійність» — у своєму самоперетворенні Дао буде вічним.
Звідси і те важливе місце, яке займає в даосизмі вчення про космогенез – створення усього сущого. Даоси вчать, що світ виник з первозданного Хаосу, який вони також називають Єдиним диханням (і ци), Одвічним диханням (юань ци) або Великою пустотою (тай сюй). Створення світу є результатом спонтанного поділу первинного Хаосу. Спочатку Хаос, або Єдине дихання, розподілився на два полярних начала – чоловіче - світле, активне Янь і жіноче — темне, пасивне Інь; з «двох начал» виділился «чотири образи», які відповідали чотирьом сторонам світу; «чотири образи» породили «вісім просторів» світобудови і т.п. Ця схема записана в найдавнішому китайському каноні «І цзін» («Книга Перемін»), який містить спільний для всієї китайської традиції збірник графічних символів світового процесу Дао[15].
Світ, за уявленнями даосів, є «перетворене Єдине», плід метаморфози Дао. В даоській традиції у зв`язку з цим говорилося і про перевтілення першолюдини, якою вважався напівлегендарний основоположник даосизму Лао Цзи. Світ для даосів – це «перетворене тіло» (хуа шень) Лао Цзи. А це означає, що між серцем людини і тілом передвічного Дао існує глибинний внутрішній зв`язок. Людина і світ в даосизмі нерозривні та взаємозамінні.
Тема перевтілення, творчих метаморфоз буття – центральна тема даоської думки. Для даосів ні форми, ні безформне не є реальними. Або, як розповідається в даоських книжках, «порожнеча не може здолати десять тисяч речей»[16]. Справжня реальність для даосів – це саме перевтілення. Даоси міркують в категоріях не сутностей або ідей, а відношень, функцій, впливів. Для них у світі «нічого немає», але самі зв`язки між речами, без сумнівів, є реальними. Істини, можливо, взагалі немає. Але метафора істини, численні відблиски реальності точно існують.
Отже, даоська картина світу – це нескінченно складний, насправді хаотичний узор явищ, де немає ні одного привілейованого образу, однієї «єдино вірної» ідеї. Як писав Чжуан Цзи: «Вся безліч речей – немов розкинуті тенета, і ніде не знайти початку»[17].
Для традиційної китайської філософії була нехарактерною віра в безсмертя конкретно душі. Реальною визнавалась тільки єдина психофізична цілісність живої істоти. Сам дух розумівся досить натуралістично: як витончена матеріально-енергетична субстанція (ци). Після смерті тіла це «ци» розсіювалось в природі. До того ж даосизм успадкував від шаманізму вчення про численність душ – тварин і мислячих. Тіло виступало єдиною ниткою, яка зв`язувала їх воєдино. Смерть тіла призводила до роз`єднання і гибелі душ. Тому вже в давнині велике значення надавалося засобам продовження фізичного життя, довголіття стало однією з найважливіших цінностей китайської культури.
Проте даосизм не задовольнився ідеалом простого фізичного, хай навіть і нескінченного продовження життя. Істинний даоський безсмертний в процесі руху по шляху безсмертя радикально трансформував, перетворював своє тіло, яке згідно з даоським вченням набувало надприродної сили і здібності: вміння літати в повітрі, ставати невидимим, одночасно знаходитися в декількох місцях і навіть стискати час. Але основна трансформація в процесі занять даоською медитацією – духовна: безсмертний в повній мірі відчував і переживав даоську картину світу, реалізуючи ідеал єдності із всім сущим та з Дао як таємничою першоосновою світу.
Шлях до безсмертя за даоським ученням передбачав заняття складними методами особливого психофізичного тренування, яке нагадувало індійську йогу. Вона передбачала два аспекти: вдосконалення духу та вдосконалення тіла. Перший полягав у заняттях медитацією, спогляданням Дао і єдності світу, єднанням з Дао. Використовувались також і різноманітні складні візуалізації божеств, які символізували собою особливі стани свідомості та типи життєвої енергії.
Даосизм іноді називають національною релігією Китаю, але це визначення не зовсім вірне. По-перше, даосизм розповсюдився і серед деяких інших народів, які живуть по сусідству із китайцями. По-друге, даоси не тільки не проповідували свою релігію в суспільстві, а й, навпаки, старанно приховували свої таємниці від непосвячених і навіть не дозволяли бути присутнім на найважливіших молебнях. До того ж даосизм завжди був розділений на безліч самостійних сект, де «мистецтво Дао» передавалось від вчителя до учня в таємниці від сторонніх.
Володимир Віняр
[1] Мудрецы Китая. Ян Чжу, Лецзи, Чжуанцзи/ Пер. с кит. Л.Д. Позднеевой.– СПб.: «Петербург–XXI век», 1994.- С.14.
[2] Мудрецы Китая. Ян Чжу, Лецзи, Чжуанцзи/ Пер. с кит. Л.Д. Позднеевой.– СПб.: «Петербург–XXI век», 1994.- С.21.
[3] Мудрецы Китая. Ян Чжу, Лецзи, Чжуанцзи/ Пер. с кит. Л.Д. Позднеевой.– СПб.: «Петербург–XXI век», 1994.- С.188.
[4] Торчинов Е.А. Даосизм: Опыт историко-религиозного очерка.– СПб.:«Лань», 1998.- С.68.
[5] Маслов А.А. Мистерия Дао.- М.: Сфера, 1996.- С.114.
[6] Мудрецы Китая. Ян Чжу, Лецзи, Чжуанцзи/ Пер. с кит. Л.Д. Позднеевой.– СПб.: «Петербург–XXI век», 1994.- С.35.
[7] Там само.- С.47.
[8] Антология даосской философии. Перевод/склад. В.В. Малявин, Б.Б. Виноградский.- М.,1994.- С.51.
[9] Чжуан-цзи. Ле-цзи/ Пер. с кит., вступ. сл. и примечания. В.В. Малявина.– М.: Мысль, 1995- С.172.
[10] Чжуан-цзи. Ле-цзи/ Пер. с кит., вступ. сс. и примечания. В.В. Малявина.– М.: Мысль, 1995- С.174.
[11] Антология даосской философии. Перевод/склад. В.В. Малявин, Б.Б. Виноградский.- М.,1994.- С.50.
[12] Маслов А.А. Мистерия Дао.- М.: Сфера, 1996.- С.32.
[13] Там само.- С.54.
[14] Там само.- С.120.
[15] Антология даосской философии. Перевод/склад. В.В. Малявин, Б.Б. Виноградский.- М.,1994.- С.52.
[16] Чжуан-цзи. Ле-цзи/ Пер. с кит., вступ. сс. и примечания. В.В. Малявина.– М.: Мысль, 1995- С.174.
[17] Антология даосской философии. Перевод/склад. В.В. Малявин, Б.Б. Виноградский.- М.,1994.- С.56.