До долі…
листопада 7, 2011  |  Автор: Назар Лозинський  |  Роздуми, Творчість

141824 До долі...Удалині занедбаного поля

Старим опудалом видніє моя доля,

Обідрана, пошарпана вітрами,

Облита грозами, холодними дощами

 

Стоїть одна на голому просторі,

Співає свою пісню в мертвім хорі.

Чому ж не йдеш в світи моя небого?

Пильнуєш цього пустиря німого?

 

Іди! Іди! Лиши мене в спокою!

У роздумах із жалем та журбою,

В задумі, у тривозі, у надії,

Посеред цього пустиря, без мрії…

 

Ти, доле, вбила все, що в серці було,

Усе в ріці недбалості загуло,

Ти слуг своїх до мене підіслала

І мрію мою вирвала і вкрала!

 

Іди! Іди! Моя сирітко вбога,

А я піду тихцем собі до Бога,

Я не озлоблюсь, камінним не стану,

З борнею, доле, в твої очі гляну.

 

За свого свідка, доле, кличу Бога

І хоч з тобою злоба світу многа,

Ти — лиш опудало, старе облізле шмаття,

Онде горить твоєї совісті багаття!

 

Згориш у ньому до шматка, до нитки.

Згорять з тобою злі твої пожитки,

А я несу зі щирістю дитини

Під Божий Хрест свої гріхи й провини…

 

Назарій Лозинський

Стиль : vfxdude | © 2010-2012 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія Догори ↑