26 листопада, в день пам’яті святителя Іоана Золотоустого, на 88-му році життя упокоївся найстарший священик Дрогобицько-Самбірської єпархії митрофорний протоієрей Миколай Горячий.
БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА:
Народився майбутній душпастир 10 травня 1927 року (1925 р., згідно метрикальних записів) в с. Опака (передмістя м.Любачева, Польща) в християнській побожній сім’ї. Жив з батьками. Мама, яка була освіченою жінкою, вільно володіла німецькою та польською мовами і вільно читала церковнослов’янською мовою, змалку привила любов до храму та богослужіння. У 1934 році пішов у Любачівську школу, де навчався до 1944 року. По закінченні школи допомагав батькам по господарству. У 1947 році сім’ю переселили з Польщі в Україну, в с. Кам’янопіль (нині Пустомитівський р-н). У 1948 році померла мати. У 1953 році поступив на навчання у Волинську духовну семінарію, яку закінчив у 1957 році. У тому ж році, в липні, одружився з Бекало Вірою і в серпні цього ж року був рукоположений в сан диякона і за кілька днів у сан священика Високопреосвященним Палладієм (Камінським), архієпископом Львівським і Тернопільським у кафедральному соборі св. вмч. Георгія Побідоносця м.Львова.
10 вересня 1957 року був направлений на парафію с.Давидів Пустомитівського р-ну, де прослужив на Христовій ниві до 1964 року. Там його стараннями та працею парафіян місцевий костел було перебудовано на православний храм. Через непокору тоталітарній владі, як неблагонадійний (“неблагонадежный”), на три місяці був знятий з реєстрації (перебував під забороною), після чого, того ж року у Великий Четвер був адміністративно переведений на парафію в с.Шкло Яворівського благочиння. Прослужив там до 1989 року. У 1989 році тодішній уповноважений у справах релігії Решетило Ю.Ю. (нині покійний) та Яворівський благочинний прот. Йосиф Лучит (нині священик УГКЦ) звинуватили отця Миколая у прихильності до національно-патріотичних ідей та уніатства (на основі того, що в храмі були ікони Хрещення Руси-України та ікони “Христос під руїнами храму”, яка бачилась вищезгаданим особам іконою плачу Христа над уніатською Церквою). Внаслідок цього Митрополитом Никодимом (Руснаком) його було переведено в с.Нова Скварявя Жовківського благочиння, де він пробув п’ять років і при ньому було закінчено будівництво храму. У 1993 році Владика Петро (Петрусь) направив його на служіння у с. Кам’янобрід Яворівського благочиння, де він ніс службу до 11 травня цього року. Там при ньому збудовано новий храм, встановлено іконостас, проведено звукове обладнання та розпочався внутрішній розпис. 12 травня 2014 року отець Миколай був госпіталізований із гострою пневмонією. Більше до служіння не повернувся, але постійно приймав Святі Таїнства Покаяння і Причастя. Упокоївся протоієрей Миколай Горячий після тривалої хвороби 26 листопада 2014 року близько 13.00 год. дня.
Не дивлячись на різні звинувачення, в його прихильності до Унії він залишився вірним Матері Православній Церкві, особливо в часи міжконфесійного протистояння в Галичині. Де б він не був, духовним кредом його життя завжди залишалися незмінні і близькі серцю слова: “Бог, Україна, Народ”. Бог, Якому він довірив усе своє єство, Україна, якою він жив, та народ, з яким він трудився, молився і ніс важкі життєві хрести. Де б не закидала його доля, він віддано служив Богові і пастві, відновлював та будував храми, чим завоював гарячу любов і повагу.
З благословення митрополита Львівського і Сокальського Димитрія, чин облачення покійного протоієрея Миколая звершив благочинний академічного храму свящ. Назарій Лозинський у співслужінні викладача ЛПБА свящ. Івана Голуба, священика академічного храму ієрея Назарія Гнатіва та настоятеля Свято-Успенського храму с. Кам’янобрід (кількарічного сотрудника покійного отця) прот. Романа Гладкого. Після облачення було звершено парастас, який очолив настоятель храму с. Мужиловичі (Яворівське благочиння) митр. прот. Михайло Цебенко. Також на парастасі молився інспектор Львівської духовної семінарії УАПЦ митр. прот. Євген Толочкевич. Після парастасу о. Михайло Цебенко звернувся зі словом до родини покійного о. Миколая.
Наступного дня зранку свящ. Назарій Лозинський очолив панахиду та відпровадив гріб із тілом у с. Кам’янобрід для прощання парафіян зі своїм парохом. Там, у Свято-Успенському храму благочинний Яворівського району митр. прот. Володимир Дадак у співслужіні священиків благочиння очолив поминальну Літургію та велику панахиду за приснопам’ятного собрата.
Цього ж дня чин священичого похорону в академічному храмі святителя Іоана Золотоустого (згідно заповіту о. Миколая і благословення Високопреосвященнішого Митрополита Димитрія) очолив ректор ЛПБА митр. прот. Ярослав Ощудляк. Отцю ректору співслужили священики Львівської та Дрогобицької єпархій. Прощальну проповідь виголосив найстарший священик Львівської єпархії і багатолітній друг приснопам’ятного отця Миколая, настоятель Свято-Миколаївського храму м.Львова, митр. прот. Володимир Хрептак.
Увечері попрощатись із прот. Миколаєм Горячим прибув і митрополит Львівський і Сокальський Димитрій. Звершивши панахиду, Владика митрополит звернувся до родини зі словами співчуття,поділившись спогадами про цього справжнього душпастиря та запевнивши всіх у своїй молитві за його щасливу вічність.
Наступного дня Божественну Літургію та закінчення чину похорону очолив ректор ЛПБА прот. Ярослав Ощудляк, який виголосив слово пам’яті, розповівши про життєвий шлях священнопротоієрея Миколая Горячого та, за галицькою традицією, попрощав його з родиною, друзями і знайомими.
Чин погребіння приснопам’ятного о. Миколая було звершено у родинному гробівці у м.Винники біля Львова.
За 57 років у священичому сані протоієрей Миколай збудував храм, реставрував два храми, охрестив сотні дітей, повінчав сотні пар, провів у Вічність сотні душ. Нехай же тепер і його безсмертну душу святі ангели проведуть у місце вічного спочинку, де немає болю, страждання, злоби, але безкінечне блаженство у сонмі святих. Вічна пам’ять і блаженний спокій Вам, отче і пастирю!
