“Віруємо…в Духа Святого, Господа Животворящого, що від Отця походить, що Йому з Отцем і Сином однакове поклоніння і однакова слава, що говорив через пророків” (Нікео-Царгородський Символ віри)[1].

Нешанування Святого Духа і зведення Його в розряд творінь завжди було наслідком приниження Божественної гідності Сина Божого. Антитринітарні єресі, що стверджують небожественну природу Духа Святого, з’явилися достатньо рано. Вже Другий Вселенський Собор (381 р. по Р.Х.) засудив Македонія[2], який заявляв, що Дух Святий зовсім не має єдності з Отцем і Сином в божестві і славі, за що послідовників цього єретика стали називати духоборцями. Ця назва часто зустрічалася і пізніше, вже у зв’язку з сектами вітчизняного походження.

Згідно вчення “Товариства Вартової башти”, Святий Дух не є ні Богом, ні істотою[3], ні Особою Святої Трійці[4]. У виданнях “Свідків Єгови” можна зустріти, наприклад, такі вислови про Нього: “…святий дух зовсім не особа, але згідно тому, що про нього пише Біблія, щось неживе… сила, що діє, яка наповнює людей, приводить їх в рух…”[5]; “…святий дух не є особою ні частиною трійці. Святий дух — це Божа активна сила, якою Він користується, щоб виконувати Свою волю. Святий дух не є Богові рівний, але завжди є в Його розпорядженні й підлеглим Йому”[6]. Допускаючи теоретичну можливість рівності Отця і Сина, Свідки Єгови категорично відкидають таку можливість щодо Духа Святого[7]. Про подібні висловлювання ще у IV столітті висловився святитель Василій Великий: “Кажуть: “не потрібно з Отцем і Сином ставити наряду Святого Духа, тому що Він і за єством їм чужий і за достойністю їм нижчий”. Справедливо можна відповісти їм апостольським словом: “Богові треба коритися більше, ніж людям” (Діян.5:29). Бо якщо Господь, даючи заповідь про спасительне хрещення, ясно повелів учням хрестити всі народи “в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа” (Мф.29:19), не противлячись спілкування з Духом; вони ж кажуть, що не слід ставити Духа наряду з Отцем і Сином: то чи не явно противляться вони Божому повелінню?“[8].

Слід визнати, що такому невірному розумінню природи Духа Святого сприяє багатозначність самого слова “дух”. У Священному Писанні слово “дух” (πνευÀμα) має багато значень: вітер, дух людський і ін. Але всі ці значення відрізняються однією особливістю, про яку згадував ще святитель Афанасій Великий: “Скажіть же, чи знайдете десь у Божественному Писанні, щоб Дух Святий був названий просто духом, або без додавання, що Він або Божий, або Отчий, або Мій, або самого Христа і Сина, або: від Мене, тобто, від Бога, або так, що при слові Дух не був би поставлений артикль і сказано було просто “πνευμα“, а не “το πνευμα“, або так, що не мав би саме цього іменування: Дух Істини, тобто Сина…“[9],—писав він. І, дійсно, розглянувши ці місця Біблії, де згадується Дух Святий, ми бачимо наявність артикля “τοv” у всіх випадках: “Дух Божий” (Бут.1:2), “Духу Моєму” (Бут.6:3), “Духа Свого” (Чис.11:29), “Дух Господній” (Суд.3:10; 11:29; 13:25; 15:14), “Духа Твого Святого” (Пс.50:13), “Дух Твій Благий” (Пс.142:10), “Дух Господа Бога” (Іс.61:1; Мих.2:7), “Духа Мого” (Іоіл.2:28; Зах.1:6), “Дух Святий” (Лк.3:22; Ін.20:22; 14:26; Діян.2:4; 21:11; 20:28), “Дух Істини” (Ін.15:26), “Дух Отця” (Мф.10:20), “Дух Божий” (Мф.12:28; 1Кор.2:11), “Отця, Сина і Святого Духа” (Мф.28:19), “Дух Христа” (1Петр.1:11) і т.д.

У тих же випадках, коли в Священному Писанні слово “дух” використовується без артикля, воно ніколи не означає Духа Святого: “і навів Бог вітер на землю“ (και; επηγαγεν ο θεος πνευμα επι; την γην) (Бут.8:1), “інший дух” (οτι εγενηθη πνευμα) (Чис.14:24), “новий дух“ (πνευÀμα καινοvν) (Єз.18:31), “буйний вітер” (πνευμα καταιγιδος) (Пс.106:25; 148:7), “сильний вітер” (πνευμα εις την θαλασσαν) (Іона 1:4), “і допитувався дух мій” (και εσκαλλεν το πνευμα μου) (Пс.76:7), “як колишуться від вітру” (ξυλον υπο; πνευματος)” (Іс.7:2), “сумний дух” (και πνευμα ακηδιων) (Вар.3:1), “духи і душі, праведних“ (πνευματα και ψυχαι δικαιων) (Дан.3:86), “іншому — розпізнавання духів” (αλλω [δε] διακρισεις πνευματων) (1Кор.12:10), “не букви, але духу” (δε πνευμα ζωοποιει) (2Кор.3:6) і т.д. Таким чином ми бачимо, що у більшості випадків, коли слово, яке позначає дух стоїть без артикля, воно не означає Особового Духа Святого, але відноситься до чого-небудь створеного.

Але Священне Писання якраз і свідчить, що Дух Святий перш за все саме Особа, бо приписує Йому такі ознаки, які властиві лише мислячій істоті. Так, Дух Святий:

Говорить: “Коли вони служили Господеві і постили, Дух Святий сказав: Відділіть Мені Варнаву та Савла для діла, на яке Я покликав їх” (Діян.13:2; пор. Мф.10:20; 1Тим.4:1; Одкр.2:7);

Свідчить: “… Дух Істини, Який від Отця виходить, Він буде свідчити про Мене” (Ін.15:26);

Наставляє: “Коли ж прийде Він, Дух істини, то наставить вас на всяку істину” (Ін.16:13);

Передбачає: “Так говорить Дух Святий: мужа, якому належить цей пояс (св. ап. Павлу – авт.), так зв’яжуть юдеї в Єрусалимі і видадуть в руки язичників” (Діян.21:10-11);

Ходатайствує: “… але Сам Дух просить за нас зітханнями невимовними” (Рим.8:26);

Думає: “А Той, Хто випробовує серця, знає яка думка в Духа, тому що Він заступається за святих з волі Божої” (Рим.8:27);

Забороняє: “Коли ж вони (свв. апп. Павло та Сила – авт.) пройшли Фригію та Галатійську країну, заборонив їм Святий Дух проповідувати слово в Асії. Дійшовши до Місії, вони поривалися йти у Вифинію; але Дух не допустив їх” (Діян.16:6-7);

Ставить єпископів: “Отже, пильнуйте себе і всю отару, в якій Дух Святий настановив вас бути єпископами, пасти Церкву Господа і Бога, яку Він надбав кров’ю Своєю” (Діян.20:28);

Дає дари: “Одному дається Духом слово мудрості, іншому — слово знання, тим же Духом, іншому — віра, тим же Духом, іншому — дари зцілення, тим же Духом, іншому — творення чудес, іншому — пророцтво, іншому — розпізнавання духів, іншому — різні мови, іншому — тлумачення мов. Усе це творить один і той же Дух, наділяючи кожному осібно, як Йому завгодно” (1Кор.12:8-11);

Засмучується: “І не ображайте Святого Духа Божого, яким покладено на вас печать у день відкуплення” (Еф.4:30; пор. Іс.63:10).

Чутливий до брехні: “Ананіє! Навіщо ти попустив сатані вкласти у серце твоє думку сказати неправду Духові Святому…?… Ти сказав неправду не людям, а Богові” (Діян.5:3-4). Власне, через те, що Ананія збрехав Духові Святому, тобто, за словом апостола, Самому Богові, він був підданий смерті (Діян.5:5).

У тому, що Дух Святий — Третя Іпостась Святої Трійці ми можемо впевнитись і з того, що Йому властиві непередавані Божественні властивості[10]. Так, Він:

Називається Богом і Господом: “Господь є Дух, а там, де Дух Господній, там свобода” (2Кор.3:17; пор. Діян.5:3-4);

Творить: “Дух Божий створив мене і подих Вседержителя дав мені життя” (Іов.33:4; пор. Пс.32:6; 103:30);

Дає життя: “Якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже…, а народжене від Духа є дух” (Ін.3:5,6);

Воскрешає: “Якщо ж Дух Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, живе у вас, то Той, Хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом Своїм, Який живе у вас” (Рим.8:11);

Всюдисущий: “Духа істини, якого… ви знаєте, бо Він з вами перебуває і у вас буде” (Ін.14:17; пор. Рим.8:9);

Чинить, як Йому завгодно: “Усе це творить один і Той же Дух, наділяючи кожному осібно, як Йому завгодно” (1Кор.12:11);

Вічний: “І Я ублагаю Отця, й іншого Утішителя дасть вам, щоб був з вами повік” (Ін.14:16).

Володіє повним знанням Бога: “…Дух усе досліджує, і глибини Божі… Божого ніхто не знає, крім Духа Божого” (1Кор.2:10,11);

Живе в людині, як Бог: “Хіба ж не знаєте, що ви — храм Божий і Дух Божий живе у вас” (1Кор.3:16; пор.1Кор.6:19). Ці слова є, за свідченням апостола, сповненням старозавітного пророцтва: “…як сказав Бог: Оселюсь в них і ходитиму в них, і буду їхнім Богом…” (2Кор.6:16; пор. Лев.26:12).

Про те, що Дух Святий — Бог, було відомо вже у Старому Завіті: “Дух Господній говорить у мені, і слово Його на язиці моєму. Сказав Бог Ізраїлів…” (2Цар.23:2-3). З приведених слів видно, що для царя і пророка Давида, Дух Господній, що говорив у нім, був Богом Ізраїлевим.

Можна пригадати і історію мандрів єврейського народу в пустелі, коли Мойсей просив Бога не посилати Ангела Його, але “…сказав Йому: якщо не підеш Ти Сам [з нами], то і не виводь нас звідси” (Вих.33:15). На думку святителя Афанасія Великого “Мойсей не хотів, щоб народом керувало творіння, бо тоді євреї навчилися б служити творінню більше ніж Творцю всього Богові”[11]. Тому сам Бог через Слово в Дусі керував народом, як і говорить Писання: “Я — Господь, Який вивів вас із землі Єгипетської, щоб бути вашим Богом” (Лев.11:45). А пророк Ісая пояснює, що це “Дух Господній вів їх до спокою” (див. Іс.63:10-14). Зі сказаного вище видно, що Дух Святий є Богом, оскільки Він з іншими Особами Пресвятої Трійці вів єврейський народ.

Про те, як Духом Святим відкривалися Божественні таємниці святому Ісаї, ми вже говорили у підрозділі “Про Святу Трійцю”: “І почув я голос Господа, Який говорить: кого Мені послати?” (Іс.6:8). Під Господом пророк має на увазі тут Третю Особу Пресвятої Трійці — Духа Святого. Такий висновок ми можемо зробити звернувши увагу на пояснення святого апостола Павла, який описує спілкування Бога з Ісаєю: “Добре Дух Святий сказав отцям нашим через пророка Ісаю: Піди до цього народу і скажи…” (Діян.28:25-26). Тут Господом, що говорить з пророком, апостол відкрито називає Духа Святого.

Зі свідчень Нового Завіту ми знаємо, що довершене знання Бога, за словами Господа Ісуса Христа, належить тільки Йому, оскільки “Отця ніхто не знає, тільки Син…” (Мф.11:27). Але “Божого ніхто не знає (εγνωκεν), крім Духа Божого” (1Кор.2:11), отже, повне Боговідання, що належить Синові і яке є однією із ознак рівності з Отцем, належить також і Духу Святому. Грецьке слово εγνωκεν, вжите у цьому вірші походить від дієслова γινωσκω, що означає знати, пізнавати, усвідомлювати, розуміти[12]. Якби Дух Божий не був особою, то цей вірш не мав би жодного сенсу, оскільки просто немисляча діюча сила не може взагалі що-небудь знати.

Той же “Бог, Який багаторазово і різноманітно говорив здавна отцям через пророків” (Євр.1:1), давав одкровення і апостолам Нового Завіту “…як Дух давав їм провіщати” (Діян.2:4). Але і в пророках Старого Завіту говорив Дух, оскільки Мойсей сказав: “…о, якби усі в народі Господньому були пророками, коли б Господь послав Духа Свого на них!” (Чис.11:29). І дійсно, пророки Старого Завіту зазвичай говорили “…так говорить Господь…” (напр. Єр.34:2). Тому святитель Василь Великий, згадуючи, що “Павло, сполучаючи воєдино це проречене від Отця і Сина, і Святого Духу, сказав: “усе писання богодухновенне” (2Тим.3:16)”, ставить питання: “якщо в апостолах і пророках глаголить Дух, “усе писання богодухновенне“, то запитаєте нечестивих: чому ж Дух не Святий Бог, коли писання Його богодухновенне?“[13]

Відомо, що під час свого служіння Христос почув багато зневажливих слів від іудеїв, що не вірили в Його Божественну гідність. Але Господь сказав, що все це проститься їм. Не проститься тільки хула на Духа Святого: “Істинно кажу вам: простяться синам людським усі гріхи та хули якими б вони не хулили; хто ж хулитиме Духа Святого тому не буде прощення довіку, але підлягає він вічному осуду” (Мк.3:28-29; пор. Лк.12:10). Саме за це був відданий смерті Ананія: “А Петро сказав: Ананіє! Навіщо ти попустив сатані вкласти у серце твоє думку сказати неправду Духові Святому…?… Ти сказав неправду не людям, а Богові” (Діян.5:3-4). Караючи смертю того, хто збрехав Духові, апостол Петро підкреслює, що він збрехав саме Духові Святому — Богові.

Чому ж Господь так суворо говорить про “духоборчество“? І які причини викликають появу таких хибних поглядів щодо гідності Духа Святого? Як і в попередньому розділі можна вказати на той факт, що в православному богослов’ї поняття про Духа Святому, як і про Сина — богословське. У православних системах Дух Святий є довершений, нестворений Бог, необхідність буття Його, як і Сина, полягає у незбагненно таємничому ладі внутрішнього життя Божества. У антитринітарних же системах дух є посередником між незбагненним Богом і тварним світом. У цьому випадку він, дійсно, може бути не більше ніж безособовою силою, схожою на радіохвилі, як про це говориться у вченні “Товариства Вартової башти”. Але тоді людина не може стати причасником Творця, оскільки це відбувається через Сина і Духа Святого, а останній є особою. За словами Василя Великого: “Образ Божий — Христос, “Який є”, як сказано, “Образ Бога невидимого” (Кол.1:15); образ же Сина — Дух, і причасники Духа стають синами відповідними, як написано: “Бо кого Він передбачив, тим і наперед визначив бути подібними до образу Сина Свого, що Він був первородним між багатьма браттями” (Рим.8:29)“[14]. Тому розуміння Духа Святого як безособової, створеної сили, веде до відмови від обожнення, до відмови від поновлення образу Божого в людині і, отже, від спасіння.

Цікавим є аналіз новозавітного вірша з Другого Послання святого апостола Павла до Коринфян: “Благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і причастя [κοινωνια] Святого Духа зі всіма вами” (13:13). Слово κοινωνια має значення: спілкування (причастя), співучасть, зв’язок, співвідношення[15]. У цьому вірші рівно перераховуються усі три Божественні Особи. У кожному випадку згадується ніби індивідуальна дія з боку кожної Особи до віруючих. Від Христа виходить благодать, від Отця — любов, від Духа — спілкування (причастя), але все відбувається нероздільно. Оскільки Свідки Єгови не вважають Святого Духа особою, то вони знайшли традиційний для себе вихід з даного становища і переклали цей вірш так: “Нехай з усіма вами перебуває незаслужена доброта Господа Ісуса Христа, любов Бога та святий дух, яким Бог наділив усіх нас”[16].

Вони у своєму перекладі, додаючи потрібні їм слова і словосполучення, слово “спілкування (причастя)” повністю замінили протилежними за значенням зворотами. Тому якщо фраза “причастя Святого Духа зі всіма вами” вказує на особу Духа Святого, то вже у своєму варіанті перекладу, природно, Свідками Єгови Святий Дух не розуміється як особа. У поняттях Вартової Башти, Дух Святий, як несамостійна істота, може тільки посилатися від Бога, а ніяк не діяти самостійно. Сама по собі будь-яка сила позбавлена індивідуальності не може ні з ким самостійно спілкуватися. Тому, поза всяким сумнівом, що варіант Свідків Єгови прямо протирічить грецькому оригіналу. На підставі граматичного зіставлення трьох складових частин з 2-го послання до Коринфян 13:13 у грецькому оригіналі, ми можемо стверджувати, що дії з боку Кожної божественної Особи: Отця, Сина і Святого Духа — однорідні і однаково направлені: η χαρις του κυριου Ιησου Χριστου, και η αγαπη του θεου, η κοινωνια του αγιου πνευματος. У кожному з трьох випадків використовуються артиклі називного відмінка η для слів благодать, любов, причастя, і артиклі родового відмінка του для Отця, Сина, Святого Духа. Оскільки від Отця і Сина виходять благодать і любов до людей, це принципово відхиляє розуміння Свідків Єгови, що в третьому випадку, граматично ідентичному першим двом, слова “причастя Святого Духа” можуть бути передані висловом “святий дух, яким Бог наділив усіх нас”, оскільки відмінок і граматична форма залишаються такими ж. Отже, відповідно до повної аналогії, Святий Дух є такою ж самостійною особою, як Бог Отець і Господь Ісус.

Аналіз іншого біблійного вірша, який ми вже згадували вище, також дає цікавий ґрунт для досліджень: “Нам же Бог відкрив це Духом Своїм; бо Дух усе досліджує [εραυνα], і глибини Божі” (1Кор.2:10). Це дуже примітний біблійний уривок. Використовуване тут дієслово ερευναω означає: розшукувати, відшукувати, досліджувати[17] — ці дії безумовно несуть розумове, смислове навантаження, характерне лише для осіб. Це слово в Біблії (у тому числі і Септуагінті) ніколи не вживається для позначення дії якого-небудь неживого предмету. Можна порівняти як використовується це дієслово в інших місцях Біблії, наприклад: “Дослідіть (εjραυναÖτε) Писання…” (Ін. 5:39); “Я є Той, Хто випробовує (εjραυνωÖν) серця…” (Одкр.2:23) — тут явно мається на увазі аналітичне “дослідження” в повному розумінні цього слова, що не можна навіть образно застосувати до неживих речей.

Як було вказано, якщо Святий Дух не є Особою, то Він не може самостійно діяти, Він може тільки бути посланий. Свідки Єгови самі часто користуються прикладом електростанції і витікаючого струму: “Святий дух”, так як це слово вживається в Біблії, показує, що дух — це сила, яку Бог Єгова контролює, щоб довершити свої різні наміри. Її можна порівняти до електрики, енергії, якою можна виконувати багато різних операцій”[18].

Виникає питання: де можна спостерігати, щоб струм існував сам по собі, діяв незалежно, і ще був направлений до самої електростанції? Навіщо і як може Дух досліджувати глибини Божі, якщо Він посилається Богом? Прямий логічний зв’язок вимагає розкриття цього питання: навіщо Богові посилати Свій Дух, щоб цей Дух досліджував Його власні глибини? Ця безвихідь, здається, недоступнішою для розуміння, ніж доктрина про Святу Трійцю. Чи не виходить з цього вірша, що Святий Дух має самостійне особове буття. Хоча Він посилається Отцем і Сином, але це не означає, що Він може існувати тільки як послана сила Бога. Вартий уваги погляд на Особу Духа Святого ми бачимо у католицького мислителя Аббата Поля: “Дух Святий — третя Особа Пресвятої Трійці — володіє разом з Отцем і Сином тією ж божественною природою. У Пресвятій Трійці Отець і Син віддають Себе Один Одному в досконалій любові, і з цього взаємного дару любові Отця до Сина і Сина до Отця виходить таємним чином Дух Святий. Дух Святий є Любов, Яка існує особисто і пов’язує між собою Отця і Сина”[19].

Свідки Єгови також твердять: “Ні євреї, ні ранні християни не вірили, що святий дух був частиною Трійці. Те вчення появилось у пізніших століттях”[20]. На це твердження ми знаходимо відповідь у історика Церкви Болотова В.В.: “Вчення про Духа Святого лише ледь торкалося у даний період (доконстантинівський — авт.), бо у цей час думка богословів зосереджувалась в основному навколо Особи Ісуса Христа. Вчення про Святого Духа розглядалось настільки, наскільки представлялось необхідним для встановлення точки зору на Особу Ісуса Христа. На Святого Духа були перенесені, так би мовити, готовими усі ті догматичні висновки, котрі вияснялись у вченні про Особу Ісуса Христа”[21].

Проте, у ранніх отців ми все ж бачимо чіткі вказівки на Божественність Особи Святого Духа.

Святий Климент, єпископ Римський (пом. 101 р. н.е.).

“Бо говорить Дух Святий: “нехай не хвались мудрий мудрістю своєю, ні сильний силою своєю, ні багатий багатством своїм, але той, хто хвалиться, нехай хвалиться Господом, шукаючи Його і творячи суд і правду“[22]. Також про народження Спасителя святитель каже: “Господь наш Ісус Христос не прийшов у блиску величі і надмірності, хоча і міг би, але смиренно, як сказав про Нього Дух Святий“[23].

Юстин Мученик (Філософ) (бл.100-165 рр.)

Повторюючи те, що чув від св. Полікарпа Смирнського, він каже: “… як взиває Дух Святий через Ісаю, немов від лиця цих (християн – авт.) говорить…“[24].

Святий Іриней, єпископ Ліонський (130 – 200 рр.)

“Бо Дух обох позначив іменем Бога і помазуваного Сина і помазуючого, тобто Отця“[25] (коментар на слова “…помазав тебе Боже, Бог Твій єлеєм радості…” (Євр.1:9)).

“Дідахі” (150-200 рр.)

“У гніві твоєму не віддавай наказів рабу твоєму чи служниці твоїй, які надіються на того ж Бога, щоб вони ніколи не перестали боятись Бога, Котрий є над обома вами, бо Він прийшов покликати до спасіння, судячи не за особою, а тих кого приготував Дух“[26].

Святий Кипріан, єпископ Карфагенський (201-258 рр.)

У листі до Юбаяна про хрещення єретиків він каже: “… якщо хтось міг хреститися у єретиків, то, звичайно, він міг отримати і прощення гріхів, то і освятився, і став храмом Божим; якщо ж він освятився і став храмом Божим, то запитую: якого ж Бога? Ні; тому що він не вірив у Нього. Чи Христа? Ні, і храмом Христа не міг стати той, хто не визнає Христа Богом. Чи Духа Святого? Але так як ці три єдині, то яким чином Дух Святий міг стати милостивим до того, хто ворог Отця і Сина?“[27].

Святитель Григорій Чудотворець, архієпископ Неокесарійський (213-270 рр.)

Прекрасно оспівує Тройцю, а, відповідно, Божество Святого Духа святитель Григорій Чудотворець: “Єдиний Бог, Отець Слова Живого, Премудрості самосутньої, сили і образу вічного, досконалий Родитель досконалого, Отець Сина Єдинородного. Єдиний Господь, єдиний від єдиного, Бог від Бога, образ і вираження Божества; Слово діюче; Мудрість, що містить зміст усього, і Сила, що творить усе творіння; істинний Син істинного Отця, Невидимий невидимого, Нетлінний Нетлінного, Безсмертний Безсмертного, Вічний Вічного. І єдиний Дух Святий, що від Бога (Отця) виходить і через Сина являється людям; Життя, у Якому причина усього живого; святе Джерело; Святиня, що подає освячення. Ним є Бог Отець, Котрий над усіма і над усім, і Бог Син, Котрий через усе. Тройця досконала, славою і вічністю і Царством нероздільна і нерозлучна. Тому немає в Тройці ні сотвореного, ні службового, ні такого, чого не було б до цього, але увійшло пізніше: ні Отець ніколи не був без Сина, ні Син без Духа, але Тройця незмінна і завжди одна і та ж“[28].

Святитель Афанасій Великий, архієпископ Олександрійський (295-373 рр.)

Цікаве пояснення взаємостосунків всередині Пресвятої Трійці подає св.Афанасій Великий: “Отже, є Свята і досконала Трійця, що пізнається в Отці і Сині, і Святому Дусі, Яка не має нічого чужого чи того, що увійшло ззовні, Яка складається не з Творця і творіння, але всеціло Творяча і Зиждительна. Вона подібна до Самої Себе, нероздільна за природою, і єдина Її дія. Бо Отець творить тволрить все Словом в Дусі Святому. Так зберігається єдність Святої трійці. Так проповідується в Церкві “один Бог і Отець всіх, Який над усіма, і через усіх, і в усіх нас (Еф.4:6),— “над всіма”, як Отець, початок і джерело, “через всіх” — Словом, “в усіх” же — в Дусі Святому. Трійця ж, і за іменем тільки і за образом висловлення, але в самій істині і в сутності є трійця. Бо як Отець є Сущий; так Сущий є і над всіма Бог — Слово Його, і Дух Святий не чужий буттю, але істинно існує і перебуває“[29].

Святитель Григорій Богослов (Назіанзин), архієпископ Константинопольський (330-390 рр.)

Осуджуючи тогочасних духоборців, він каже: “Хто Святого Духа низводить в ряд творінь, той наклепник, злий раб і найзліший зі злих. Бо злим рабам властиво відкидати володарювання, бунтуватись проти господства і вільне робити подібним до себе рабом. Хто визнає Його Богом, той божественний і світлий розумом. А хто навіть і називає Його Богом, той, якщо чинить це перед людьми благорозумними, високий; а якщо перед низькими, необачний, бо бісер довіряє болоту, громовий звук — слабкому слухові, сонячне світло — хворим очам, тверду їжу — тим, хто вживає лише молоко“[30]. У іншому “Слові на Святу П’ятдесятницю” святитель каже: “Дух Святий завжди був, є і буде: Він не почав і завершить буття, але завжди з Отцем і Сином вчиняється зчисляється… Він завжди один і той же Сам для Себе і для тих, з Якими зчиняється; невидимий, не підлягає часу, невмістимий, незмінний, не має ні якості, ні кількості, ні виду, неосяжний, саморухомий, завждирухомий, вільний, самовладний, всесильний (хоч, як все, що належить Єдинородному, так і все, що належить Духові зводиться до Першопричини); Він — життя і Животворний; Він — світло і світла Податель; Він — істина, благість і джерело благості; Він “Дух правий владичний” (Пс.50:12-14); Господь (2Кор.3:17), посилаючий (Діян.13:4); відділяючий (Діян.13:2), Той, що зводить Собі храм (Кол.2:22), наставляючий (Ін.16:13)“[31].

Дану дослідку доцільно було б закінчити риторичним запитанням до тогочасних, а отже і сучасних духоборців святителя Василія Великого, який всеціло стосується і до Свідків Єгови: “Але ми не відступимо від істини, не зрадимо її через страх. Бо якщо Господь єдність Святого Духа з Отцем передав, як необхідний і спасительний догмат, вони ж вважають інакше, відділяють, відкидають Духа і низводять Його в природу службову; то чи не правда, що вони хулу свою ставлять вище Господньої заповіді?“[32].

Н.І.Лозинський,

кандидат богословських наук