Розмова з ректором ЛПБА
березня 20, 2012  |  Автор: Назар Лозинський  |  Кафедра Богослів`я, Статті  | 

o.Yaroslav Oschudlyak 150x150 Розмова з ректором ЛПБАТривають спасительні дні Великого посту і всі християни, кожен у міру своїх сил, намагаються і духовно, і фізично втриматись на цьому благодатному шляху до духовної обнови. Задля духовної підтримки своїх вірних Свята Церква в часі “екватора” посту – третьої його неділі, – виносить на поклоніння Святий Хрест Господній – знаряддя нашого спасіння і знамено Христової перемоги над пеклом.

Про історичне підґрунтя та духовний смисл Хрестопоклонної неділі, а також про православне розуміння і правильне ставлення і шанування Чесного Хреста “Граду Лева” розповів ректорЛьвівської православної богословської академії протоієрей Ярослав Ощудляк.

1.                Ваше Високопреподобіє, дякую Вам за те, що так радо погодились провести цю бесіду, яка переконаний буде цікавою та корисною для наших читачів. Ось минає уже третя седмиця Великого посту, ми можна сказати наближаємось до екватора Святої Чотиридесятниці. Святитель Іоанн Золотоустий неодноразово виголошував грізні слова проти тих, хто радів, що нарешті вже минула половина постового часу. З якими ж думками слід християнину підступати до цього екватору? Чи радіти, що подолали вже половину шляху, чи, можливо, сумувати, що так швидко збігає цей благодатний час?

Увесь піст – це час духовної радості. Радості від того, що душа має можливість побути на самоті із Богом. Як би дивно це не звучало, але навіть у переповненому храмі в час Великого Посту ми ведемо свій індивідуальний діалог: зі своєю душею і з Богом. Співстраждаючи Господу нашому Ісусу Христу, уподібнюючись Йому у смиренні, покорі, жертовності, ми немов приймаємо участь, хоч і мінімально, у Його чесних страстях. Тому екватор посту — це час суму і радості. Суму від того, що ми ще не встигли принести достойних плодів покаяння, недостатньо сокрушились серцем, не звершили діл милосердя, не відчули всієї спасительної дії святих днів. А радість не від того, що вже збігає піст і ми зможемо їсти скоромну їжу, веселитись, справляти бенкети, в чому і докоряє антіохійцям святитель Іоанн Золотоустий, а від того, що наближається празників празник і торжество із торжеств, від того, що ми зможемо радіти з усім світом — і земним і небесним, – бо воскрес Христос, бо Пасха Господня ще раз нагадає нам, що над нами більше не панує диявол і смерть, що тепер наша Вічність залежить тільки від нас. От тому екватор Великої Чотиридесятниці — це і сум, і радість одночасно.

2.                3-тя неділя Великого посту, як відомо має назву Хрестопоклонної, що пов’язано з тим, що у всіх храмах для поклоніння вірним виставляються Чесні Древа Святого Животворчого Хреста Господнього. А чому властиво християни поклоняються Хресному Древу, адже ж фактично воно було знаряддям муки та страти Спасителя нашого Господа Ісуса Христа?

Шанування Чесного Хреста Господнього сягає своїм корінням у час життя святих апостолів. Варто згадати лише слова апостола Павла, що «слово про хрест для загиблих безумство є, а для нас, що спасаємось — сила Божа» (1Кор. 1,18), — і стане зрозумілим, що перші християни вважали Господній Хрест силою Божою. Тим паче, що зображення хресного знамення зустрічаються у багатьох древніх пам’ятках: катакомбах, написах, могильних плитах тощо. Але формат нашої розмови не дозволить розповісти про усі ці історичні та археологічні факти. Щодо другої частини вашого запитання, то навколо цього точаться багато дискусій, які пов’язані швидше із нерозумінням деякими людьми, такими собі квазінауковцями, суті того, що відбулось на Голгофі два тисячоліття тому. Спаситель не просто помер, не просто був страчений, закатований, бо тоді б Хрест справді був знаряддям убивства. Спаситель приніс Себе в Жертву за гріхи всього світу, Він дав можливість людській природі перемогти смерть і піднятись у зачинений Рай. Тому Хрест став жертовником, на якому і довершилась Божа любов. Він не став знаряддям убивства Спасителя, бо до смерті Христової рівно спричинились і бичування, і побиття, і, зрештою саме розп’яття, але християни не поклоняються бичам, тростині, терновому вінку чи цвяхам. Християни шанують Божий Хрест, як Жертовник, обмитий Божою Кров’ю, як засіб, який привів до спасіння увесь світ і допомагає у житті кожному зокрема.

3.                Бачимо, що кожний недільний день Святої Чотиридесятниці сповнений свого особливого символізму. Розкажіть будь-ласка у чому ж символізм неділі Хрестопоклонної, чому отцями та учителями Церкви було визначено цього дня покладати у храмах святий Хрест для поклоніння?

Коли ми починали подвиг святого посту, то внутрішньо переповнювались духовною радістю від того, що починається наша духовна весна, духовне відродження, можливість оновлення. Але, на превеликий жаль, цей стан не постійний. Ми втомлюємось фізично, втомлюємось і духовно. Розуміння нашої гріховності пригнічує нас і може наступити духовна зневіра, упадок сил. Саме тому Свята Церква, як любляча Мати, яка дбає про кожну свою дитину, всередині Великого Посту виставляє для нашого поклоніння Животворчий Хрест Господній — символ найбільшого прояву Божої любові до нас, символ жертовності, смирення, самозречення. Цим Церква немов каже нам: «Ви втомились, знесилились, втрачаєте віру, але погляньте на святий Хрест. Погляньте і зрозумійте, що Сам Бог страждав за вас і тепер Він співстраждає вам. Якщо ж і ви співстраждатимете Йому бодай цей невеликий час спасительного посту, то і прославитеся з Ним у Світлому Його Воскресінні». Власне, оце запевнення, що після Хреста наступає Воскресіння, після страждань — прославлення, додає нам сил, підтримує, укріпляє до подальшого духовного подвигу.

4.                Ось у першу неділю посту ми святкували Торжество Православ’я, коли було утверджене поклоніння іконам і вшанування їх. Молячись перед іконою, ми безпосередньо звертаємось до зображеного на ній святого, а звісно не до дерева та фарб. Стоячи перед Древами Хреста Господнього, молячись перед ними, поклоняючись їм, про що повинні ми думати, що уявляти? Яку силу та допомогу можемо ми отримати від Святого Хреста?

Стоячи перед Чесним і Животворчим Хрестом Господнім, до нас насамперед повинно прийти усвідомлення, що насправді це не тогочасні юдеї розіп’яли Бога. У смерті Христа Спасителя винен кожен із нас, бо ми не припиняємо розпинати Його своїми думками, словами і вчинками. Саме такі думки — покаяння, жаль за свої гріхи, готовність направитись, змінити свій спосіб життя, принести свої особисті жертви, оновитись, зрештою, і повинні оволодівати нами біля підніжжя Розіп’ятого Господа. Але ми не повинні розвивати у своєму серці надмірного жалю до Ісуса Христа, надмірного самобичування (духовного чи навіть фізичного) — це супротивно духові Православної Церкви. Звернімо увагу на те, Яким перед нашими очима постав Ісус Христос на класично православному зображенні Розп’яття: очі закриті, голова злегка нахилена, обличчя спокійне. Це не образ переможеної  стражданнями жертви. Це образ Тріумфатора. Тіло Господнє не безсило обвисло на Хресному Древі, лик не спотворений мукою. Навпаки — Спаситель ніби Сам стоїть на підніжжі Хреста і обіймає Своїми святими руками весь світ, закликаючи: «Прийдіть до мене всі струджені і обтяжені» (Мф. 11,28). Не смерть перемогла Його, а Він — смерть. Тому наші почуття, думки і молитви перед Хрестом Господнім — це покаяння за свої гріхи, підсилене запевненням вічного блаженного життя в Бозі. Власне, для цього від Чесного і Животворчого Хреста ми отримує найважливіше — рясну благодать Божу.

5.                Чи зберігає церковне передання якісь чудесні випадки, що здійснювались силою Чесного Хреста?

Таких випадків не сотні і навіть не тисячі, а сотні тисяч і їх опис займе десятки томів. Це і вигнання бісів, і зцілення хворих, і воскресіння мертвих, і підкріплення у немочах, і перемога над видимими та невидимими ворогами. Розповідь про них може зайняти багато годин.

6.                У світлі нинішніх подій у Європі навколо носіння християнами натільного хреста, адже Ви, отче, переконаний чули про скандальний законопроект Британського парламенту стосовно заборони видимого носіння натільних хрестиків, гадаю буде актуальним наступне питання… Отже, натільний хрест: для чого християнам його носити, чи обов’язковим це є і як правильно його носити?

Це дуже показовий випадок, зокрема у контексті нашої розмови. Диявол нічого так не боїться, як Святого Хреста, оскільки вже був ним переможений. Тому і намагається боротись із ним через усі можливі засоби. Сьогодні Британський парламент заборонив публічне носіння хреста, а завтра взагалі переслідуватиме християн за їх релігійну приналежність. Натільний хрестик для християнина — це те ж саме, що зброя для військового. Як може солдат іти у бій, не маючи ніякої зброї? Які його шанси на перемогу? Мізерні. Диявол це знає, тому намагається обеззброїти християн. Хоча ради справедливості слід зазначити, що ознакою справжнього християнина є не хрестик, виставлений напоказ, а відповідні діла. «Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5,16), — каже Христос. А хрестик — атрибут внутрішній, не показний. Він повинен бути на тілі християнина обов’язково, але під одягом. Бо це його зброя. З Хрестом ми входимо у Церкву, коли його накладає на нас священик у Таїнстві Хрещення і Хрест веде нас в останню дорогу, увінчуючи нашу могилу.

7.                Як обрати хрестик для себе: чи повинен бути він коштовним, масивним, інкрустованим дорогоцінним камінням, чи все-таки повинен він бути простеньким і малопомітним?

Тут значення має не матерія, навіть не форма, а те, який зміст ми вкладаємо у це. Хрестик можна зробити із двох дощечок, вірити у його благодатну, животворчу силу і перемагати ним гріх у собі та диявола ззовні, а можна носити масивні коштовні хрести лише для краси, для важливості свого статусу у суспільстві, підтвердження свого соціального стану, але справжнім християнином не бути. Тоді такий Хрест буде для нас осудженням. Він дасть можливість Господу на Страшному Суді сказати до нас: «Ти видавав себе за християнина, хвалився Моїм Хрестом, але ділами своїми зневажав його». Не думаю, що хтось хотів би таке почути у свою адресу.

8.                А що робити з тим хрестиком, який отримуємо при хрещенні?

Саме цей хрестик і повинен бути на нашому тілі від Хрещення до могили. На превеликий жаль, так стається вкрай рідко. Цей хрестик — наше перше засвідчення, що ми учні Христові, діти Божі. Тому берегти його — наш обов’язок.

9.                Цікавим також буде Ваш коментар стосовно правильного ставлення до таких тез, що мовляв потрібно усіляко уникати зображень хреста на предметах, що не мають безпосередньо молитовного чи Богослужбового ужитку. Особисто я неодноразово читав, що навіть при виборі взуття потрібно дивитись на підошву чи раптом там серед візерунку нема хрестиків… Якою у таких випадках повинна бути розумна межа між християнською шаною до Хреста і банальною зручністю та раціональністю?

73 правило VI Вселенського Соборі чітко визначає: «Зображення хреста, яке деякі накреслюють на землі, згладжувати, щоб знамено нашої перемоги не було ображене зневагою тих, хто по ньому ходить». Відомий каноніст єпископ Далматинсько-Істрійський Никодим (Мілаш) до цього додає, що не слід зображати святий хрест на речах, які не відповідають його божественному значенню. Але тут важливо не дійти до фанатизму і релігійного екстремізму. Фарисейство — це теж крайність. Не думаю, що виробники взуття, виготовляючи підошву, мають на меті поглумитись над святинею християн. А як тоді бути із українською вишивкою хрестиком? Таких прикладів можна навести багато. Думаю, що все залежить від того, який зміст ми вкладаємо у такі зображення. Хоча зображати будь-які святі речі (Хрест, ікони і т.д.), наприклад, на посуді, білизні чи одязі — неприпустимо.

10.           Мабуть не може називатись патріотом людина, яка не знає і не розуміє національної символіки. Гадаю, що будемо ми поганими православними, якщо не розумітимемо своєї символіки. Таким чином логічним буде просити Вашого, отче, пояснення, чому наш православний хрест виглядає саме так, що означає похила поперечка і як виникло саме таке зображення?

Немає канонічно чи догматично встановленої форми хреста Господнього, оскільки ми не знаємо достовірно на якому саме хресті повис Спаситель. Але дослідження цього питання (зокрема праведного Іоанна Кронштадського) переконують нас у тому, що Чесний Животворчий Хрест був саме чотириконечний. Верхня мала перекладина, яку ми бачимо на сучасних зображеннях Хреста — це так звана титла, дощечка із написом вини злочинця. У даному випадку — це відомий напис «Ісус Назарянин — Цар Іудейський», яка справді була прибита вгорі Хреста. Щодо нижньої похилої поперечки, то її походження незрозуміле. Дослідники вважають, що вона з’явилась лише у XV-XVI стт. Цю поперечку асоціюють із підніжжям для ніг Спасителя, яке було прибите до Хреста. Але історичного підґрунтя ця думка не має. Ймовірність існування такого підніжжя мінімальна. Але якщо говорити про символізм, то ця поперечка носить глибокий зміст. Вона символізує розбійників, розіп’ятих біля Господа. Один із них покаявся і осягнув рай (правий край поперечки, звернений вгору), а інший — був осуджений (лівий край, опущений вниз). Також є інше пояснення. Відомо, що святий апостол Андрій Первозванний був розіп’ятий на хресті Х-подібної форми. І у тих Помісних Церквах, які заснував цей святий апостол — Константинопольській, Руській, — похила поперечка якраз нагадувала цей андріївських хрест. Але повторюю, Сам Животворчий Хрест Господній — це Хрест чотириконечний. Все інше символічні додатки.

11.           Що ж, дякую Вам, отче-ректоре, за цікаву та пізнавальну бесіду, і на завершення вже традиційно запитаю Вас, як запитував і керуючого нашою єпархією Владику Димитрія у передпостовому інтерв’ю, і проректора Академії, отця Михаїла Сивака, в інтерв’ю, де він нам розповідав про свято Торжества Православ’я та поклоніння іконам, якою буде Ваша порада, чи можливо правильніше сказати слова настанови, усім вірним нашої Львівської єпархії, усім тим християнам, які подвизаються у доброму подвигу посту?

Оскільки спасительні дні Чотиридесятниці — це час оновлення душі, очищення своїх сердець, час покаяння, то я хочу звернутись до усіх словами покровителя Львівської православної богословської академії святителя Іоанна Золотоустого: «Якщо є у тебе гріхи, не віддавайся розпуці, і якщо кожен день согрішиш, кожен день кайся. Велике милосердя Боже! Покаяння поєднується з Божим милосердям, а для Божественного милосердя немає міри і неможливо висловити словом Його доброти. Твоя злоба має міру, а у ліків немає міри; твоя злоба, яка б не була, є злоба людська, а чоловіколюбство Боже невимовне, — то сподівайся, що воно переможе твою злобу. Подумай, чи може іскра, яка впала у море, світитись? Як малою є іскра у відношенні до моря, так малий і гріх у відношенні до милосердя Божого, а навіть і не так, але в набагато сильнішій мірі, тому що море, яким би великим не було, все таки має межі, а Боже милосердя безграничне…».

з о. Ярославом розмовляв Лука КАРПЮК,
спеціально для “Граду Лева”

Стиль : vfxdude | © 2010-2012 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія Догори ↑