“Людина молиться не до ікони, а до Бога, перед іконою” інтерв’ю зі священиком Михаїлом Сиваком, проректором ЛПБА
березня 3, 2012  |  Автор: свящ. Михаїл Сивак  |  Роздуми, Статті  |  Проректор

001 Людина молиться не до ікони, а до Бога, перед іконою інтервю зі священиком Михаїлом Сиваком, проректором ЛПБА

Перша седмиця Святої і Великої Чотиридесятниці завершується неділею, що має назву Торжество Православ’я. В цю особливу неділю ми святкуємо перемогу православного віровчення над іконоборчою єрессю.
Про історичне та богословське підґрунтя цього дня, про правильне розуміння ікони і належного її шанування “Граду Лева” розповів ієрей Михаїл Сивак, проректор Львівської православної богословської академії.

Ваше Преподобіє, отче Михаїле, найперше вітаю Вас з настанням таких мабуть довгоочікуваних особливих днів у житті кожного практикуючого християнина — благодатних днів Великого посту. Оскільки зустрічаємось ми в цьому постовому часі, то й увагу у нашій розмові зосередити хотілося б саме на ньому. Прийшов піст, як сказано, «викривач гріхів» і, усвідомлюючи своє далеке від досконалого християнського життя, хочеться багато чого у собі змінити. Більшість християн у часі Святої Чотиридесятниці мабуть особливо задумуються, аналізують свої звички, свою манеру поведінки у суспільстві, свої старання у справі духовного зростання. Через це першим запитанням власне до Вас, отче, буде як не загубитись серед тої великої кількості планів щодо духовного самовдосконалення? Чому найперше потрібно приділити увагу, з чим боротись і в якому дусі провадити дні посту?

Перш за все, слід усвідомити, що таке піст. Адже дуже багато людей сприймають його, як свого роду, церковну дієту, засіб схуднення, чи щось подібне. Однак піст, в християнському розумінні, це певний період часу, коли людина посилено намагається боротися зі своїми гріхами й пристрастями. У цей час ми відмовляємося від їжі тваринного походження (м’яса, молочних продуктів, яєць) для того, щоб з однієї сторони – наш організм був більш піддатливим для самоопанування, а з другої – ми тренуємо свою волю, бо відмовившись від меншого (їжі) ми зможемо відмовитися від тяжчого (гріхів).

Планів щодо духовного вдосконалення не повинно бути забагато. А точніше, план повинен бути один — це виявлення у собі гріхів і боротьба з ними! Справжнє духовне життя — це не тоді, коли людина вважає, що вдосконалюється, а тоді, коли вся її свідомість промовляє: «я найбільший грішник!» Недаремно у постовій молитві преподобного Єфрема Сірина ми просимо у Бога «бачити свої гріхи і не осуджувати брата». Саме в такому дусі християнин повинен провадити дні посту.

З поміччю Божою ми подолали першу седмицю посту — завершується вона особливою неділею, названою Торжеством православ’я. ЇЇ торжественність підкреслюється зокрема ще й тим, що священнослужителі змінюють ризи з темних постових на світлі золотисті. Чи могли б Ви детальніше розповісти нашим читачам сутнісний зміст цього торжества, його історичне та богословське підґрунтя?

Церква Христова, від самого свого заснування на землі і до сьогоднішніх днів була і є піддана постійним нападам диявола, котрий хоче занапастити душі людей. В перші століття Церква терпіла фізичні розправи — криваві гоніння, переслідування. Однак, дивлячись на славну кончину мучеників, все більше і більше людей надихалося їхнім прикладом та ставали християнами. Не зумівши фізично, зовнішньо розправитися з Церквою, диявол запроваджує іншу боротьбу — внутрішню. Так починають зароджуватися різноманітні єресі, неправдиві, викривлені вчення щодо головних християнських істин. Однак і тут Церква перемогла: адже при появі певного лжевчення Церква Христова збирала собори, на котрих кожне таке віровідступлення засуджувалося, тим самим зберігаючи правильне (православне) розуміння Божого вчення.

Однією з останніх була іконоборча єресь, прихильники якої закликали знищувати ікони, не використовувати і не шанувати їх. Останній VII Вселенський собор, що відбувся у 787 р., осудив це вчення і визначив «ставити і покладати у св. храмах… святі ікони, шанувати і віддавати їм поклоніння, підносячись розумом і серцем до Господа Бога, Божої Матері і святих, на них зображених».

Однак і після того іконоборча єресь не припинилася. Лише на Помісному Константинопольському соборі в 842 році за імператриці Феодори і Патріарха Мефодія шанування святих ікон було остаточно відновлено і затверджено. На цьому соборі, з вдячності Господу Богу, який дарував Церкві перемогу над іконоборчою та іншими єресями, було встановлено свято Торжества Православ’я, яке відбулося у першу неділю Великого посту, і яке й досі відзначається у всьому православному світі.

Яким же повинне бути ставлення православного християнина до ікони? Кажуть «піди помолись біля такої то ікони» або «помогла у біді така то ікона»… Яку роль відіграє образ у нашому духовному житті?

Ставлення до ікони у християнина повинне бути благоговійне, шанобливе, молитовне. Людина молиться не до ікони, а до Бога, перед іконою. Священне зображення допомагає нам краще налаштуватися на духовні роздуми. Християнська ікона є Євангелієм у фарбах. Недаремно, преподобний Феодор Студит говорить: «Що в Євангелії зображено за допомогою паперу й чорнила, те на іконі зображене за допомогою різних фарб чи іншого якогось матеріалу».

Чудеса мироточіння та пророцтв через ікони тощо — правильне ставлення християнина до усіх цих речей, яким воно повинне бути?

До будь-яких чудес слід ставитися дуже обережно. Оскільки вони можуть бути від Бога, а можуть бути і від лукавого. В Писанні сказано: «Не всякому духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони». (1Ін. 4, 1) Можна сприймати лише ті чудеса, котрі засвідчені і перевірені Церквою. Наприклад, існує велика кількість чудотворних ікон, шанованих Церквою, перед якими неодноразово відбувалися зцілення, явища мироточіння. Однак, не слід забувати, що чудеса звершує не ікона, а Бог через ікону по вірі людини. Коли християнин щиро молиться перед іконою, має міцну віру, чисте серце, то Господь, бачачи благі наміри людини, обов’язково вислухає її і допоможе.

Як відомо, і це нам можуть підтвердити мистецтвознавці, ікона більш характерна для Східного християнства, тоді як Західному більш притаманними є скульптура. А як узагалі виникла ікона і з чим можна пов’язати таку її конфесійну «приналежність»?

Згідно з церковним переданням, перша ікона Христа з’явилася ще за Його життя. Едеський князь Авгар, будучи хворим на проказу, послав свого слугу до Спасителя з проханням прийти і зцілити його. На той випадок, якщо Христос не зможе прийти, Авгар просив слугу написати Його портрет і принести йому (слуга був художником). Одержавши лист князя, Христос взяв чистий білий плат, умив лице і витер платом, на якому з’явилося зображення Його лику. Нерукотврний образ Христа протягом багатьох століть зберігався в Едесі: про нього згадують Єваргій у «Церковній історії» (VI ст.), преподобний Іоан Дамаскін (VII ст.) та отці VII Вселенського собору. А появу першої ікони Пресвятої Богородиці пов’язують з ім’ям євангелиста Луки.

Святі ікони шануються і в Східній, і в Західній Церкві. Однак більша схильність Західної Церкви до скульптурного зображення пов’язана з особливостями богослів’я цих Церков. Православні ікони традиційно містять двохвимірне зображення, щоб підкреслити, що те, що на них зображене знаходиться в іншому вимірі, у світі духів, куди людські звичайні п’ять почуттів не можуть проникнути. Святі лики, зображені на іконах — не просто звичайні людські повсякденні зображення, а щось більше — це лики святих, котрі пройшли стадію преображення, прославлення, обоження.

Західне ж мистецтво трьохвимірне, натуралістичне, святі зображуються скульптурно в їх «природньому стані», оскільки природа людини, згідно західного богослів’я не спотворилась гріхом.

Зараз образи у дуже великій кількості ми можемо знайти будь-де. Ікони роблять на будь-який смак і платоспроможність: від простеньких паперових і аж до монументальних витворів. Чи можна розцінювати ікону як твір мистецтва і чи повинна вона ним бути?

Звичайно, розглядати мистецьку сторону ікони можна, так само, як ми виділяємо архітектурну частину, говорячи про храм. Однак при цьому ми не повинні забувати духовної складової, що храм — це Дім Божий, а ікона — вікно у вічність.

Власне через велику доступність образів у наш час люди часто скуповують їх у дуже великій кількості. Чи правильно це?

Це залежить від того, з якою метою людина це робить. Якщо ікона купується для молитви — це одне. А коли купується для розваги, декору чи колекціонування — це зовсім інше.

Також хотілося б щоб Ви розповіли нашим читачам як правильно обрати ікони для свого дому. Адже як відомо, наприклад, навпроти входу в оселю повинен висіти образ архистратига Михаїла, щоб охороняв оселю від злих духів, також, кажуть, обов’язково повинен бути образ вмц. Параскеви, бо вона охороняє сімейний спокій, вмц. Катерини, бо вона допомагає дівчатам вдало вийти заміж…

Обрання ікон для дому — це абсолютно приватна справа. Кожен християнин повинен підбирати ті ікони, які більше надихатимуть його до молитви. Адже основа сімейного затишку — це щира молитва.

Нині бачимо продаж ікон, окрім храмів, у підземних переходах, ювелірних магазинах, на ринках народної творчості… Де ж належить купувати образи і які вимоги ми повинні ставити до ікони, яку хочемо придбати?

Не всяке зображення можна назвати іконою. У Церкві існують певні іконографічні вимоги, щодо ікон. Тому, купуючи образ, необхідно це враховувати. Звичайно, ікону можна купити будь-де. Однак, купуючи образ в храмі, ми одночасно приносимо і пожертву на Церкву і є певні, що ікона освячена і канонічно правдива.

Чи є у Вас особисто образ який би Ви, отче, скажімо, любили більше за інші за своїм сюжетним наповненнями чи, можливо, з якихось інших причин?

Я шаную і люблю всі ікони, однак ближче до душі є Богородичні ікони, в яких відображається материнська любов, ніжність і молитовне заступництво за нас грішних.

Дякую Вам за цікаву бесіду, за корисні, пізнавальні та актуальні коментарі і пояснення. І власне на завершення хотілося б отримати від Вас, отче, певні поради та напоумлення для наших читачів на той час Великого посту, який нас ще чекає попереду…
Поради та напоумлення найкраще подані у Постовій Тріоді, котра взиває: «Постімося, вірнії, щоб очиститися від тління і пристрастей пагубних, та від божественного Христа життя отримати і повернутися з розкаяним розбійником до Отчого дому…»

з о. Михаїлом розмовляв Лука КАРПЮК,
спеціально для “Граду Лева”


Стиль : vfxdude | © 2010-2012 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія Догори ↑