Про подію Різдва Христового, нам говорять два євангелісти: Матфей і Лука. Євангеліст Матфей яскраво змальовує як надзвичайну скромність і відданість волі Божій Пречистої Діви Марії, так і ставлення до Неї та до Божого одкровення праведного Йосифа.
В Євангелії від св. Луки говориться, що перед Різдвом Христовим вийшло імператорське повеління про всенародний перепис і, що цей перепис був першим при Августі, в час правління Квірінія Сирією. Переписи населення, що проводилися за часів Римських імператорі і після них,- це був письмовий облік усіх громадян імперії та всього майна, на яке накладався державний податок. У євреїв був звичай вести народні переписи по колінах, племенах і родах і в праотцівських містах: це повеління Кесаря привело в рух всю Юдею: ідучи – говорить Євангеліст – всі йшли записатися, кожен до свого міста. Віфлеєм знаходився в коліні Юди, був містом народження Давида, і шанувався родовим містом потомків його: сюди і повинен був відправитися для перепису Йосиф, як нащадок Давида. Марія ж, як жінка, не підлягала народному перепису, могла залишатися в дома, як це вимагав Її стан. Але Вона, як свідчить передання була, єдиною в роду і не мала ні братів, ні сестер, а такі жінки, як спадкоємці імені і всього родового майна, підлягали перепису на рівні з чоловіками. Тому, Благодатна Діва, що походила з роду Давидового, не дивлячись на останні дні вагітності, повинна була іти в Свій родовий Віфлеєм, щоб, внести Своє ім’я в список перепису. Більше трьох діб, потрібно для звичайної подорожі з Назарету в Віфлеєм; а за вказаними обставинами, Вона могла дещо повільніше пройти цей шлях. І тому не дивно, що при закінченні довготривалої подорожі по гористій місцевості, і цьому стані у якому перебувала Свята Діва, Вона втомилася і наближаючись до Віфлеєму відчула потребу у відпочинку. Передання говорить, що не далеко від Віфлеєму, стомлена Преблагословенна зійшла з осляти, на якого сідала, тоді коли дуже стомилася, і побачивши в стороні від дороги великий камінь, прилягла на нього і спочила, а по закінченні відпочинку знову пішла до Віфлеєму.
Коли ж вони були там, надійшов час родити Їй. Ледве Свята сім’я добралася до міста, як настав час Марії родити; Йосиф шукав у місті зручне приміщення, і не зміг знайти ніякого пристановища. Місто було мале, а багато людей, які прийшли для перепису, до такої степені переповнили всі доми, що не було в них вільного кутка для Них. У всіх гостинницях не було місця і при таких обставинах ніхто не хотів прийняти під покрівлю дому свого бідного старця і Діву. Залишилось шукати тільки якогось притулку в цій місцевості. Біля Віфлеємських воріт була печера, яка знаходилась в камяній горі. В цю печеру під час бурі, пастухи заганяли скот,і в час негоди, могли собі в ній знайти укриття. У середині печери, в стіні,була заглиблина, яка була яслами для тварин. Свята Діва і Йосиф змушені були скористатися цією печерою і там шукати притулку від холоду для себе і очікуючого Младенця. В цій печері Благодатна Приснодіва, 25 грудня, сама, без сторонньої допомоги і безболісно, народила воплочене Слово- Господа нашого Ісуса Христа. Про безболісне народження Пресвятою Дівою Господа свідчить св.Андрій Критський: «Мати не відчула болізні народження,які є в народжуючих… Діва, породила безіменно зачатого,перебувала непорочною Дівою і зберегла непорушними ключі дівства». Так само це помічає і св.Іоан Дамаскін: «Христос рождається в звичайний час,по виповненні девяти місяців, на початку десятого, по звичайному закону плодоношення, але безболісно, вище закону народження… і за народженням не було болізні». Після народження Спасителя, так як і до народження його, Пресвята Богоматір залишилася Дівою, тому св.Церква вшановує її Приснодівою. Євангеліст говорить, що Пресвята Діва народила Сина Свого Первістка, і сповила Його, і поклала Його в ясла. Це означає,що св.Діва Сама прийняла в Свої пречисті руки Божественного Младенця, Сама сповила Його пеленами і поклала в яслах і Сама же, без сумніву, перша підвелась на коліна перед Тим, Який удостоїв Її бути Своєю Матірю. Св. Афанасій Олександрійський, роздумуючи по вищенаведених словах Євангеліста, говорить: «подивися, як тайно народжує Діва: Сама народжує – Сама і пеленає?» У звичайних жінок це відбувається по іншому: вони народжують за допомогою других і немовлят їх пеленають інші; не так у Пресвятої Діви: Вона Мати – без зусиль і мук; Вона і бабка Сама Собі, ніким не навчена: Вона не допустила нікого доторкнутися нечистими руками до народженого Нею Пречистого Младенця, а Сама служить народженому від неї і вищої від Неї; Сама пеленає і кладе Його в ясла». З трепетом і в благоговійному мовчанні приклонився Йосиф перед Пречистою Матірю і Божественним Сином Її і зрозумів, що народжений – воістину є від Духа Святого. «Таїнство дивне і преславне бачу! Небо – вертеп; престол херувимський – Діву; ясла – вмістилище, в них же возлежить невмістимий Христос Бог» такі благоговійні думки віруючої душі, про Віфлеємську подію! «Йосиф ще не досконало знав Пресвяту Діву замічає св. Афанасій,- поки Вона не породила Сина Свого Первістка. У євреїв кожного першого народженого сина, називають первістком». Коли ж Вона породила, тоді Йосиф пізнав, хто Вона була і ким сподобилася бути. Пізнав, побачив Діву, яка годувала молоком, і разом з тим зберігши нетлінним цвіт дівоцтва Свого: побачив Діву породившую, але болів народження не відчувшою. Тоді він зрозумів, що дійсно про цю Діву написав Ісая: «ось Діва в утробі прийме!» Далі євангеліст Лука пише про явлення ангелів пастухам, які у різдвяну ніч стерегли свої отари, і про поклоніння пастухів новонародженому Спасителеві. Не відкриває Господь тайну Боговтілення перед земними царями та владиками, які через свою земну гордість і духовну байдужість не зможуть пізнати Сина Божого в людському тілі, а відкриває перед простими пастухами, які, за словами св. Іоанна Злолотоустого, пильнували не тільки отару, а перш за все пильнували свої душі.
Водночас воїнство небесне, що з’явилося пастухам відразу ж після слів ангельського благовістя, як свідчить євангеліст Лука, в піснях прославляє Бога і бажає миру людям доброї волі. Це є свідченням того, що прихід на землю Бога в людському тілі був і залишається важливою подією не тільки для людства, але й для світу духовного. Різдво Христове – це початок відновлення того зв’язку між світом духовним, небесним і світом матеріальним, земним, який був розірваний гріхопадінням першого Адама. Через що апостол Павло і називає Ісуса Христа другим Адамом ( 1 Кор. 15, 22. 45).
Підготував студент 2 курсу ЛПБА
Драган Петро