24 березня 2011 року у Львівській православній богословській академії продовжив роботу постійнодіючий науковий семінар для викладачів ЛПБА. Доповідь про витоки і джерела церковного і канонічного права виголосив інспектор ЛПБА кандидат богословських наук митр. прот. Василь Ховзун. У своїй доповіді автор торкнувся також такого важливого питання як церковна ікономія.

Впродовж нашого свідомого духовного життя ми багаторазово чули і самі читали в Єванглії про страшний злочин людства по відношенню до сина Божого, хоча Він навпаки виявив найвеличніше милосердя до людського роду. І кожного разу ця трагедія справляє величезне враження на душу людини, залишаючи в ній жаль за гріхи, усвідомлення марноти людського егоїзму перед величчю безкінечної любові Божої.

Оптинські старці дозволяли під час келійної молитви поминати навіть самогубців, за яких за чотирнадцятим правилом Тимофія Олександрійського не звершується приношення в Церкві. Преподобний Амвросій Оптинський писав до однієї монахині: “За церковними правилами поминати самогубця в Церкві не слід. А сестра і родичі можуть молитися за нього келійно, як старець Леонід дозволив Павлу Тамбовцеву молитися за родича його.

Святий мученик Кодрат народився і виховався при наступних обставинах. Під час жорстокого гоніння на християн нечестивими царями і князями сповідники Христові піддавалися жахливим мукам і насильницькій смерті; тому багато віруючих, боячись нестерпних мук, покидали міста, житла і майно; тікаючи, вони ховалися в горах і пустелях, щоб зберегти неушкодженою св. віру в Христа, погоджуючись краще жити із звірами, ніж з нечестивими ідолопоклонниками. У ці важкі часи благочестива жінка, на ім’я Руфіна, із страху мук втекла з Коринфа в пустелю і переховувалася там в непрохідних місцях. Під час втечі з міста Руфіна була вагітна і, після настання належного часу, народила в пустелі немовля чоловічої статі і потім, проживши лише декілька днів, померла.

Ціль наша – спасіння і Життя Вічне

Для Вічного Життя створені ми Творцем нашим і до нього словом Божим покликані, Святим Хрещенням оновлені, і Христос, Син Божий, заради того у світ прийшов, щоб нас до нього покликати та привести, – і Він один необхідно потрібний. Тому перше зусилля та турбота твоя про те нехай буде, щоб його отримати. Без нього все – ніщо, хоч і цілий світ здобудеш. Для отримання його всякий гріх і пристрасть до суєти світу цього перешкоджають, бережись же, щоб не втратити Вічне Життя. Тимчасове життя бережеш, хоча й неодмінно залишиш його, і все робиш, щоб його не втратити; наскільки незрівнянно більше треба берегти Вічне Життя й усе старання прикладати, щоб того не втратити! Все тимчасове проти вічного – ніщо. Шукай же Вічне Життя, як єдине твоє правдиве добро, і всього того, що двері до нього зачиняє, уникай. Бог чоловіколюбивий хоче для тебе спасіння: нехай буде це хотіння й твоїм. Бажай же та шукай того, як голодний – їжі, спраглий – пиття, і отримаєш, що бажаєш.

Без Тебе так самотньо, Боже:
Не гріє серце похоть-гріх,
Душа без святості не може,
Втомилась від марних утіх.

Без Тебе, Боже, темно-темно:
Не світить благості свіча,
Життя кудись біжить даремно,
Біжить до свого палача.

Грустит истерзанное сердце –
Невольный пленник черных дум –
И слезы больно льдом янтарным
Калечат помутненный ум.

Хоть силы нет, но верить надо,
Надежде воли не давать,
Горят костры при дверях ада,
Но не спешу я умирать.

“За вченням святителя Іоана Золотоустого, як нестримність у їжі буває причиною і джерелом численних бід для роду людського, так і піст зневажання плотських насолод завжди були причиною невимовних благ. Бог, створивши спочатку людину і знаючи, що ці ліки дуже потрібні їй для духовного спасіння, відразу ж і на самому початку дав першоствореному таку заповідь:”Від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього”(Бут.2,16-17).

Характерна ознака духовного життя
Християнське життя є ревність і сила перебувати в діяльному спілкуванні з Богом, по вірі в Господа нашого Ісуса Христа, за допомогою благодаті Божої, виконанням святої волі Його, на славу Пресвятого імені Його. Суть життя християнського полягає в Богоспілкуванні в Христі Ісусі, – в Богоспілкуванні, спочатку звичайно захованому не тільки від інших, але й від себе. Видиме ж, або відчутне всередині нас, свідчення про нього є жар діяльної ревності, виключно про християнське Богодогоджання, з повним самовідреченням і ненавидженням всього, тому протилежного.