4 квітня студенти 1 курсу Львівської православної богословської академії з благословення Високопреосвященнішого митрополита Димирія звершили паломницьку поїздку до древнього печерного монастиря у с. Страдч Яворівського району Львівської області.
Разом зі студентами подорожував завідувач канцелярії ЛПБА, благочинний академічного храму прот. Назарій Лозинський.
Найперше паломники помолились у діючому храмі XVIII ст. Успіння Пресвятої Богородиці (УГКЦ), а після цього звершили читаня Акафісту Страстям Христовим біля зображень Хресної Дороги Спасителя, що простягається навкого Страдецької гори. Біля останньої стації “Покладеня Спасителя до гробу” о. Назарій прочитав молитву та виголосив коротке слово про значення страждань Христових для кожної людини.
Після Акафіста паломники відвідали печерний комплекс ХІ-ХІІІ століть, де помолились у печерному храмі та оглянули монастирські приміщення: келії, трапезну тощо. Доглядальники комплексу розповіли студентам про історію монастиря та географічні особливості місцевості.
ДОВІДКА:
За княжих часів на місці Страдча існувало село Стрілиска, засноване стрільцями. Згодом у невеликих печерах на схилах гори почали оселятися ченці, а найбільшу з них поступово перетворили на монастир. Він датується XI-XIIIстт., і разом зі селом трагічно завершив свою історію в 1243р. Тоді з Європи вертались орди хана Батия, і окремі загони проходили поблизу — в такі небезпечні моменти монахи ховали людей у себе. Та хтось необачно вистрелив у вояка з лука. Татаро-монголи відразу напали на сховок і підпалили вхід до печери. На крики і молитви людей з Неба зійшла Матір Божа і з піднятими руками мовила “Не руш! Стіна!”.
Та на відміну від схожих оповідей про заступництво Богородиці, тут усі селяни згоріли та подушились димом. Монахів, які просили помилувати невинних, ординці теж вбили, а село і монастир зруйнували. Матір Божа забрала лиш душі страчених на Небо, а печеру (як і гору) почали називати Страдчанською, або Страдецькою, від слова “страдати”. Пізніше на цьому місці постало поселення Страдч.
Зі Страдчем пов’язано ще безліч легенд, але оця історія отримала підтвердження при розкопках 1938-1939рр.: в землі при вході знайшли залишки обгорілого дерева та велику кількість кісток, в тім числі дитячих. Тоді ж, у 1939р. тут вимурували церкву і освятили як Матері Божої Нерушимої стіни… З війною дослідження зупинилось. А в період від 1960-их до 1980-их рр. церква і печера понищені совковими вандалами. Кістки, зібрані в братську могилу, розкидано по схилу. І лише аж у наш час святе місце відновлено.
Комплекс складається із печерного храму, у якому збереглись престіл, стілець для сповіді, кам’яний хрест (ХІ століття), монаших келій та трапезної.
