Преподобний Ісидор був родом з Олександрії. Він походив від благородних і благочестивих батьків і був родичем Феофілу, архієпископу Олександрійському, і святому Кирилу, наступнику Феофіла. З успіхом вивчивши світські науки і набувши навиків в божественній премудрості, Ісидор побажав присвятити себе на служіння Богу. Ще в молодих літах він залишив славу світу цього і багатство і, зневажаючи знатність свого походження і все рахуючи як би за прах, пішов в гору Пилусіотську. Там, прийнявши чернецтво, він проводив суворе подвижницьке життя. Духовна мудрість і суворе життя Ісидора зібрали до нього багато ревнителів благочестя, якими він вибраний був в сан настоятеля і пресвітера. Суворими подвигами і високою освітою преподобний Ісидор придбав собі таку пошану, що не лише єпископи і вельможі, але і сам імператор і патріархи олександрійські зверталися до нього за порадами і повчаннями, і він у всіх був у великій повазі.
Церковний історик Євагрій, згадуючи про Ісидора, так говорить: «За царювання Феодосія був у великій почесті Ісидор Пилусіотський; слава про нього як про доброчесного мужа поширилася далеко і широко, і ім’я його прославлялося всіма вустами. Працями він так виснажував плоть свою, що життя його здавалося всім життям ангельським на землі. Він служив живим зразком чернечого життя і богомудрія і багато писав дуже корисного в повчання іншим».
Історик Никифор, свідчивши про доброчесне життя Ісидора, говорить: «Божественний Ісидор від юності своєї так багато пролив поту в чернечих працях і так убивав плоть свою, зігріваючи душу таємничими і високими вченнями, що всім здавався ведучим в повній досконалості євангельський спосіб життя. Він був живим і одушевленим стовпом чернечих уставів і Божественного бачення і як би самим вищим зразком теплого наслідування і вчення духовного. Ісидор написав безліч різних корисних повчань. Після нього залишилося до десяти тисяч послань до різних осіб, сповнених божественної благодаті і мудрості людської, в яких він пояснює все Божественне Писання і виправляє характери в людях».
З цих свідоцтв ясно видно, наскільки великим угодником Божим був преподобний Ісидор. Хоч і не збереглося детально написаного його житія, але вже і коротких слів істориків достатньо для того, щоб бачити святість і мудрість його, бо він був для всіх зразком доброчесного життя і всесвіт наповнив своїми богомудрими писаннями. Він з’явився великим захисником святого Іоана Златоуста, несправедливо позбавленого єпископської кафедри, і багато писав до Феофіла, архієпископу Олександрійського, і до імператора Аркадія, перестерігаючи їх залишити свою злу справу і, хоча не досяг успіху, проте викрив їх злість і неправду. А після кончини Золотоустого письмово переконав святого Кирила Олександрійського, наступника Феофіла, вписати ім’я Іоана в церковні диптихи — як великого сповідника багато потерпілого за істину від злих людей. Писав він і до Феодосія-царя, наставляючи його піклуватися про церковний світ. І спонукав його скликати Третій Вселенський Собор в Ефесі проти злочестивих єретиків, бо сам він був великим ревнителем благочестя, будучи сильним противником єретиків, готовим страждати і померти за Православну віру, як це видно з його слів. У посланні до одного хулителя — Ферасія він говорить:
«Запитаю тебе, що знущаєшся з нас і показуєш себе нам таким дотепним і суворим суддею: якби цар поставив тебе на міських стінах, наказавши стерегти і захищати місто, і ти б побачив, що ворог руйнує стіну, щоб зручніше увійти до міста, — то ти чи не став би чинити опір за допомогою всіх знарядь і зброї, перешкоджаючи руйнувати стіну і не пускаючи ворогів? Звичайно, ти так став би робити, щоб захистити місто і себе від ворогів і щоб надати вірність і старанну покору царю. Чи не личить і нам, яких Бог поставив в Церкві Своїй вчителями, повстати проти Арія? Зазнати всяку біду за цю справу я вважаю за ніщо і нічого так не бажаю, як перенести всякі біди за істинну віру».
З цих слів святого ясно видно його ревнощі про благочестя; але з його послань можна дізнатися і про інші його чесноти.
Дівування, якого Ісидор сам був строгий хранитель, він вихваляє перед іншими чеснотами, називаючи його царицею, яку всякий почитати повинен, хоча не принижує і шлюбу чесного. У посланні своєму до Антонія-схоласта він говорить: «Зберігаючих дівування повинні уподібнювати сонцю, вдовуючих непорочно — місяцю, а тих, що живуть чесно в шлюбі — зіркам, подібно тому як і святий Апостол Павло говорить: інша слава для сонця, інша слава для місяця та інша слава для зір.
Людей, що захоплюються світською наукою, він перестерігає більш вчитися доброчесному життю, ніж красномовству. У посланні до якогось ченця Патрима він говорить: «Я чув про тебе, що ти маєш великий розум і природні дарування, так що із старанністю вивчаєш риторське мистецтво, щоб стати красномовним, але шлях духовного життя благополучно проходить лише при здійсненні добрих справ, а не за допомогою красномовства; тому, якщо ти бажаєш одержати безсмертну нагороду, то не піклуйся про красномовство, більш потурбуйсь із старанністю виконувати добрі справи».
Подібно цьому, Ісидор пише до єпископа Аполонія: «Оскільки непристойно і не слідує з примусом навертати до благочестя людей, створених з вільною волею, що не виражають своєї волі і опираються, то треба тобі турбуватися про те, щоб освічувати тих, що перебувають в пітьмі добрим повчанням, добрим життям і добрими справами».
Цей святий повчає також, що доброчесній людині не слід гордитися своїми добрими справами, але треба покірливо про себе думати: «Доброчесний в одній чесноті, — говорить він, — світлий вінець має, а той, що здійснює багато чеснот, але думає про себе, що мало добра зробив, через таку покірливу думку про себе матиме вінець світлий; при чеснотах саме подумування в собі про те, що мало створено, заслуговує не меншої похвали, ніж самі (створені) чесноти; але зі всією істиною скажу: у кого зберігається покірлива думка, у того і чесноти світліші, у кого ж немає цього подумування, то і чесноти його світлі потемняються, а великі зменшуються. Тому, хто бажає, щоб чесноти його були великі, хай не вважає їх великими, і вони виявляться насправді великими».
Повчаючи так інших, преподобний Ісидор сам перш за всіх був виконавцем того, чому повчав. У цьому він наслідував Господа, Який раніше Сам виконував, а потім вже повчав. Своїми добрими справами Ісидор не гордився; із смиренномудрієм же сполучав і цнотливість — як пару волів трудящих, таких, що тягнуть благе ярмо Христове.
Цнотливість святого Ісидора виявляється з послання до Паладія, єпископа Єленопольського. «Якщо які співбесіди, — мовиться в Писанні, — і розтлівають добрі нрави, то саме бесіди з жінками, хоч би і пристойні, тому що вони можуть розтліти таємним чином внутрішню людину за допомогою поганих помислів, і, хоча б тіло залишалося в чистоті, душа поганитиме. Тому преподобний Ісидор звертається з порадою до цього єпископа, що мав звичай в усних бесідах наставляти жінок корисному і такому, що не має в собі ніяких жадань. «Уникай, — пише він, — скільки можеш, співбесід з жінками, добрий муже! Бо хто має на собі сан священний має бути що святішим і чистішим тих, які оселилися в горах і пустелях. Перші мають піклування і про себе, і про народ, а останні — тільки про себе. Притому, перші поставлені на висоті такої честі, що всі розвідують і розбирають їх життя, а останні живуть в печерах або лікуючи свої рани, або вивчаючи свої недоліки, а інші і сплытаючи собі вінці. Якщо ж вимушений будеш побачитися з жінками, то схили очі, і тих, до кого прийшов, повчай мати цнотливі погляди. І після короткої бесіди, достатньої для утвердження і просвіти їх душ, негайно швидко йди, щоб тривале побачення не розслабило і не розладнало твоїх сил, і, оволодівши тобою, як грізним і величавим левом, не обстригло гриви, яка лева дійсно робить левом і охороняє царську його гідність. Якщо ж хочеш бути в пошані у жінок (а про це особливо повинен піклуватися духовний муж), то не май з ними співдружності, і тоді ти будеш у них в почесті. Бо тоді це найбільш стає можливим, коли менш цього шукаємо. Людині звично нехтувати тими, які йому роблять послугу, а благоговіти перед тими, які не підлещуються. Всього ж більш до цієї недуги схильна жіноча природа. Жінка, коли їй підлещуються, нестерпна; а більш благоговіє і приходить в подив перед тими, які поводяться з нею вільно і наказово. Але ти говориш, що маєш тривалі бесіди з жінками і не терпиш ніякої шкоди. Хай буде так. Але всім відомо, що вода камені проточує і краплі дощові, невпинно падаючі на них, пробивають їх. Розсуди, що м’якше за воду або водяні краплі? Проте їх безперестанна дія долає і єство. Якщо майже непереборна речовина долається, — і від такої речі, яка ніщо в порівнянні з ним, страждає і зменшується, то невже воля людська, така, що легко коливається, від тривалої дії не буде переможена і розбещена?» Наставляючи так єпископа Паладія, преподобний Ісидор повчає і нас всіх цнотливого життя, щоб ми не лише тіло своє зберігали від плотського гріхопадіння, але і душу утримували в чистоті від гріховних думок.
Преподобний Ісидор залишив в своїх писаннях багато повчань про всякі чесноти і, в усних бесідах навчивши всіх цим чеснотам, досяг глибокої старості, і благоугодивши Богу, помер в мирі.
