Святий Софонія, один з дванадцяти малих пророків, син Хусія, онук Годолії, правнук Аморії і праправнук Єзекії, походив, за переданням, із коліна Симеонового, із гірської країни Саравафа, або Варафа. Він був знатного роду і жив за юдейського царя Іосії, сина Амона, за 600 із лишком років до пришестя на землю Господа нашого Ісуса Христа.

В його час благочестивий цар Іосія, старанно піклуючись про відновлення істинного Богошанування, майже забутого юдеями, викорінював ідолопоклонство у своєму народі. Він відновив колишню велич занепалого храму Соломона, зруйнував язичницькі жертовники, умертвив ідольських жерців, і повелів суворо дотримуватися закону Мойсея. Юдеї, зі страху перед царською владою, припинили відкрито служити ідолам, але в серці своєму приховували прихильність до язичництва.

Серед такого нечестя і язичницької темряви Софонія сяяв благочестям, як ясна зоря в ночі. Як істинний ізраїльтянин він щиро тужив через нечестя свого народу, а як страж Господній і споглядальник Божих тайн, чистий розумом і серцем, палко молився за навернення співвітчизників на путь істини і спасіння їх від загибелі. Пророкуючи покарання юдеям, Софонія, разом з тим, передбачав і близьку загибель язичницьких народів. «Філістимляни, моавитяни, аммонитяни, ефіопляни, ассиріяни, – говорив він, – будуть винищені, їх землі будуть спустошені і стануть, подібно до Содома і Гомори, галявиною, що заросла колючим травою, і вічною пустелею. Це їм за їхню зверхність, за те, що вони лаялись і підносились над народом Божим ». звертаючись потім до рідного Єрусалима, пророк із прикрістю бачить, що він не напоумлюється прикладами покарання нечестивих язичницьких народів і вперто зостається у своїй омані. Єрусалим, за словами пророка, «не приймає настанови, не слухає голосу, на Господа не уповає, До Бога Свого не наближається князі його – леви, що рикають, судді його – вовки вечірні, люди – віроломні, священики оскверняють святиню, зневажають закон. За це, – говорив пророк,- нечестиве місто буде зруйноване, а з ним загине і земля Юдейська».

Так пророкував Софонія, передбачаючи грізні суди Божі, спонукаючи грішників до покаяння і провіщуючи безмежну милість Господню – встановлення Царства Божого на землі у дні Месії, щоб надією їх утішити і укріпити смиренних. Він помер в очікуванні всезагального воскресіння і був, за переданням, похований у своєму домі.