До кожної з важливих подій церковного річного кола Церква готує віруючих особливими передуючими подіями і це є характерна риса Православної Літургійної традиції, “тому що у Церкви глибоке психологічне прозріння людської природи” . Напередодні Великого посту такими подіями, тобто підготовчими тижнями, Церква звертає свою увагу на його важливість, пояснює значення Великого посту і закликає до роздумів про його дієвість. Тому Церква, починаючи в ці тижні “про перші дні світу і людини, про блаженний стан прародичів і їх падіння, про пришестя на Землю Сина Божого для спасіння людини, налаштовує віруючих до посту, покаяння і духовного подвигу” .
У синаксарі сирної суботи говориться, що подібно до того, “як вожді перед озброєним військом, що вже стоїть в строю, говорять про подвиги стародавніх мужів і тим підбадьорюють воїнів, так і святі отці вступаючим у піст вказують на святих мужів, що просяяли в пості, і повчають, що піст полягає не тільки у відмовленні від певних харчів, але і в приборканні язика, серця і очей” . Однак, у ці ввідні неділі і седмиці, Церква пропонує своїм чадам постійне входження в стриманість. Після суцільної седмиці відновлюються пости середи і п’ятниці, потім слідує вищий ступінь підготовчої стриманості заборона вживати м’ясну їжу. Не залишається в цей час без уваги і приготування духовного начала в людині до посту. У перебігу п’яти тижнів, кожне з недільних євангельських читань присвячене одній з основних сторін покаяння.
Традиція готувати вірних чад до часу спасительного посту бере свій початок від витоків первісної Церкви. Так, вже знамениті проповідники IV століття св. Василій Великий, Іоанн Золотоустий, Кирил Олександрійський і ін. у своїх бесідах і словах говорили про стриманість в тижні, передуючі Великому посту. У VIII столітті преп. Феодор і Йосиф Студити склали служби на неділі про блудного сина, м’ясопусну і сиропусну. У IX столітті Георгій, митрополит Нікомідійський, склав канон на неділю про митаря і фарисея.
Отже, перше сповіщення Посту починає звучати в Недільному Євангелії про Закхея (Лк.19,1-10). Тут в Закхеї вимальовувався перший символ розкаяння, оскільки розкаяння починається з того, що людина знову усвідомлює глибину всякого бажання: бажання Бога, Його справедливості, бажання справжнього життя. Закхей — грішний і обмежений і ось його бажання перевершує і перемагає все.
Для віруючих, в прикладі із Закхеєм звучить перший заклик Церкви: “Кожен християнин повинен бажати того сьогодення, закладеного в самій глибині його душі, яке вгамовує спрагу Абсолютного і прагнення до Нього” .
У наступну неділю, прикладом митаря і фарисея, Церква нагадує про упокорювання, як правдивий початок і основу покаяння і всякої чесноти, і про гординю, головне джерело гріхів, яке поганить людину, віддаляє її від людей, робить боговідступником, який ув’язнює себе в гріховну самозвеличну оболонку. У піснеспівах цього тижня Церква пропонує відкинути високохвальну гординю, люте згубне піднесення і “великохвальну надмірність”.
Щоб спонукати почуття покаяння і сокрушення про гріхи з Неділі про митаря і фарисея за вечірнім богослужінням Церква починає пропонувати умилостивлюючі стихири “Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче…”, “На спасіння стежки настави і мене, Богородице…”, “Множество вчинених мною лютих…”. У основі цих стихир лежать: 1) порівняння для зображення покаянного почуття з притчі про митаря; 2) притча про блудного сина і його повернення в обитель Отця свого; 3) пророцтво Спасителя про страшний суд.
Другою особливістю підготовчих тижнів є спів 136 пс. “На ріках Вавилонських” на Ранніх недільних днів, який, розкриваючи тяжкий стан юдеїв у вавилонському полоні, оплакує духовний полон нового Ізраїля, тобто “тяжкий стан грішника в полоні гріха і диявола” .
У Неділю про блудного сина в євангельській притчі і в стихирах цього дня мовиться про покаяння людини, що повертається з самовільного вигнання. “Душа, що розкаялася і навернулася від гріха, прониклася надією на Бога, Божа благодать виходить на зустріч, цілує її, прикрашає і святкує примирення з нею, якою б вона не була гріховною раніше, до свого розкаяння” .
Отже, показавши в неділю про митаря і фарисея правдивий початок покаяння, тим самим Церква розкриває всю силу його, при якому можливе прощення гріхів.
Наступна неділя називається м’ясопусною, тому що це тиждень часткового посту, коли Церква забороняє вживання м’ясної їжі. Це розпорядження треба розглядати, зважаючи на все, що було сказане вище про значення приготування. Церква тепер починає завершувати підготовку до того подвигу, якого вона чекає від нас у справжньому пості. Вона поступово вводить в початок цього подвигу, передбачаючи нашу духовну слабкість.
Напередодні цього дня, в м’ясопусну суботу здійснюється загальне поминання покійних. Це особливо важливий день церковної молитви за померлих її членів. Цього дня Церква здійснює поминання “всіх від віку померлих, що пожили вірою благочестно, і усопших благочестно, або в пустелях, або в містах, або в морі, або на землі або на всякому місці…, від Адама навіть і до сьогодні, що послужили Богові чисто, отців і братів наших, друзів разом і родичів, всяку людину, що в житті послужила вірно і до Бога відійшла многовидно і багатообразно”. Отже, заупокійна служба в м’ясопусну суботу (Парастас) служить зразком для всіх інших служб поминання померлих і здійснюється ще в другу, третю і четвертую суботи Великого посту.
М’ясопусна неділя присвячена нагадуванню про загальний останній і страшний суд живих і мертвих (Мф.25,31-46). Це нагадування необхідне для того, щоб люди, які грішать не впали у скорботу і безнадію на своє спасіння, сподіваючись на невимовне милосердя Боже. Церква у стихах і тропарях служби цієї Неділі зображає наслідок беззаконного життя, коли грішник з’явиться перед страшним Судом Божим.
Остання неділя перед Великим постом має в Тріоді надпис: “У неділю сиропусну, вигнання Адамове”. Цього дня згадується подія вигнання наших прародителів з Раю, по іншому вона ще іменується Неділя Прощена.