“Коли ж народився Ісус у Віфлеємі Юдейськім, за днів царя Ірода, то мудреці прибули до Єрусалиму зі сходу, і питали: «Де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його і прибули поклонитись Йому». І, як зачув це цар Ірод, – занепокоївся, і з ним весь Єрусалим. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, він випитував у них, де має Христос народитись? Вони ж відказали йому: «У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: «І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з’явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій Ізраїльський».

    Ми дуже мало знаємо про цих персонажів. Та все ж, текст Євангелія подає кілька певних деталей: йшлося про мандрівників зі Сходу, де вони відкрили зірку надзвичайної яскравості, що змусило їх покинути свої оселі і вирушити на пошуки Царя Юдейського. Все інше – скільки їх було, з якої країни вони походили, природа небесного світила, шлях, яким вони подорожували, – лише припущення, більш або менш обґрунтовані.

    Західна традиція говорить про трьох осіб, навіть дає їм імена – Мелькіор, Каспар і Балтазар, в той час як інші християнські традиції збільшують їх число до семи або навіть дванадцяти. Факт походження зі Сходу вказує на віддалені райони за Йорданом, Сирійсько-Аравійську пустелю, Месопотамію, Персію. На користь перського походження свідчить один історично доведений епізод: на початку сьомого століття перський цар Хосров II, вторгшись до Палестини, знищив всі зведені християнським благочестям на честь Спасителя базиліки, крім однієї, Базиліки Різдва Христового у Віфлеємі. І це з однієї простої причини: при вході до неї представлено персонажів, одягнених у перські костюми, що поклоняються Ісусові на руках своєї Матері.

      Вираз зі сходу є лише повідомленням Матфієвим про напрямок, звідки вони прибули. Традиційний погдяд стверджує, що вони були Персами або Парфіянами, такої думки, наприклад, був Іоан Золотоустий, а візантійське мистецтво змальовує їх звичайно у перському одязі. В основному дотримуються того, що перші волхви були з Персії і що ця земля все ще має величезну їх кількість. Дехто вірить, що вони були з Вавілону, який був центром Зороастризму, і внаслідок цього, й центром астрології на ті часи.

Слово «маги», як інколи називають їх у деяких перекладах Євангелії, не має нічого спільного з тим, що сьогодні розуміють під цим поняттям. Вони не вдавалися до магії, а були освіченими людьми, що, швидше за все, належали  до касти вчених, які вивчали небесні явища, були учнями Зороастра, відомого багатьом авторам класичної Греції. З іншого боку, є доведеним фактом, що месіанські очікування Ізраїлю була відомі у східних провінціях Римської імперії і навіть у самому Римі. Тому не дивно, що якісь мудреці, які належали до касти волхвів, виявивши зірку надзвичайної яскравості, просвітлені Богом, витлумачили її появу як знак народження очікуваного Царя Юдейського.

Хоча народне благочестя об’єднує в часі народження Ісуса та прибуття мудреців до Палестини, достеменно невідомо, коли саме це мало місце, знаємо, натомість, що Ірод, покликавши тайкома мудреців, випитав у них пильно про час, коли зоря з’явилась (Мф 2, 7). Потім він запитав знавців Закону про місце народження Месії, і книжники відповіли, цитуючи пророка Михея. Вдавшись до хитрощів, відіслав Ірод мудреців до Вифлеема ” піти і дізнатися про дитину, а, і, коли знайдете, дайте мені знати, так що я йду, щоб поклонятися Йому (Мф 2, 8). Але його мета була зовсім іншою, бо він наказав убити всіх хлопчиків, що народилися у місті і околицях, молодших віком, ніж два роки, з тим щоб запевнити смерть тому, хто, на його розуміння, прийшов претендувати на трон. З цих даних можна зробити висновок, що прихід мудреців відбувся через деякий час після народження Ісуса, можливо, за рік або півтора роки.    Отримавши цю інформацію, волхви вирушили до Віфлеєму поспіхом, сповнені радості, побачивши нову появу зорі, що таємничо зникла у Єрусалимі. Саме ця обставина приводить до висновку, що зірка, якою керувалися, не була природним явищем, кометою, сузір’ям, і т.д., як це багато разів намагалися довести, а скоріше знаком надприродним, даним Богом цим обраним людям, і лише їм.

Святий Іван Золотоустий відхиляє ідею, що Вифлеємська зірка була звичайною зіркою або подібною до небесного тіла, доводячи, що то був скоріше чудесний випадок, подібно стовпу хмар, який згадується у книзі Виходу як такий, що вказував шлях ізраїльтянам з Єгипту.

    Просто за межами Єрусалиму, продовжує св. Матфей, зоря, що її бачили на сході, йшла перед ними, аж поки не підійшла й не стала зверху, де було дитятко. Побачивши зорю, зраділи радістю вельми великою.Ось яку зорю бачили мудреці на сході.  Цю зорю прозрів ще Валаам: мудрість (мудреці), які на схід будуть мати очі, які будуть шукати істину, – обов’язково прийдуть до Христа. Так і сталося. Ці мудреці – мужі з відкритим оком, як і Валаам, тільки вони світські. Це світська мудрість, яка прийшла до розуміння Христового, і прийде час – мудрість приведе і царів до того, щоб принести всю славу до ніг Ісусових.

 Увійшли до хати й побачили дитятко з Марією, матір’ю його, і, впавши ниць, поклонились йому; потім відкрили свої скарби й піднесли йому дари: золото, ладан і миро.(Мф2 9-11).

Мудреці   передали дари та “пали ниц” у радісному вітанні. Використаний вислів “пасти ниц” у значенні “простертись лежачи на землі”, який разом з колінопреклонінням, за різдвяним свідченням Луки, мали важливе значення у християнському релігійному звичаї. До цього, як у іудейській, так і у римській традиції, побачити колінопреклонінного чи простертого на землі вважалось недостойним, що відзначено у іудейській традиції до богоявлення; хоча для персіян це було знаком великої поваги, яку часто демонстрували відносно царя.

   Ці три дари детально описано у Матфея — золото, ладан та миро; вчені-схоласти припускають, що ці “дари” були фактично скоріше цілющими ніш дорогоціннм матеріалом для данини.

Висунуто багато різних теорій щодо значення та символізму цих дарів; тоді як золото доволі зрозуміло пояснюється (у якості подарунка), ладан та особливо миро здебільшого незрозумілі. Теорії в основному поділяють на дві групи:

1.То були звичайні подарунки царю — миро звичайно використовувалось як олія для помазання, ладан як ароматична речовина, а золото як цінність.

      2.Дари були пророчими — золото як символ царства на землі, ладан як символ богослужіння та миро, (бальзамуюча олія) як символ смерті. Іноді дають більш загальні значення дарів: золото – символ чеснот, ладан – символ молитви та миро – символ страждання.

   Іоанн Золотоустий вважав, що ці дари були достойні не лише царя, а й Бога, що контрастувало з юдейською традицією дарувати царям овець та телят. Це доводило, що мудреці поклонялись Ісусу як Богу.

   У Священному писанні не сказано що потім трапилось з тими дарами, проте збереглось кілька переказів. За одним з них, золото вкpали два злодії, які були потім розіп’яті поруч з Ісусом. За іншим, воно було довірене, а потім незаконно привласнене Юдою.

   У монастирі св.Павла на Афоні зберігається з XV століття золота скриня, у якій, можливо, знаходяться Дари Волхвів. Скриню пожертвувала монастирю у XV столітті Мара Бранковіч, дочка короля Сербії Дурада Бранковіча , дружина султанаОсманської імперії Мурада ІІ та хресна матір Мехмеда ІІ, завойовника Константинополя. Очевидно, це була частина реліквій Константинопільського Собору, де, як стверджують, вони зберігались з IV століття н.е. Після землетрусу в Афінах 9 вересня1999 року вони тимчасово демонструвались в Афінах щоб укріпити віру та зібрати пожертву для допомоги потерпілим від стихійного лиха.

    “А вві сні остережені, щоб не вертатись до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі.”(Мф2.12). І ми бачимо що Ірод шукає дитятко, але не знаходить ні дитятка ні мудреців. Мудрість вислизає від Ірода, не приходить до нього, мудреці ідуть стороною. Вони вертаються до своєї землі іншою дорогою. Одним прийшли до Христа, а іншим пішли. Вони пішли дорогою Христовою, вже не мудрствуванням людським, а Премудрістю, дорогою Премудрості Господньої. Пішли назад в світ. Вони вже пішли не порожні, – вони знайшли. Вони пішли і понесли благу вість про народження Спасителя, євангельську вістку. Вістку про те, що є віра, про те, що є Христос, про те, що є Спасіння. 

Підготував студент 5-го курсу ЛПБА

Романків Микола

/span