У ці дні Різдвяного Посту, які приведуть нас до торжества Воплочення Господнього, Церква, словами Самого Христа, суворо і ясно нас перестерігає. В сьогоднішній притчі про безумного багача Христос говорить про переповнені комори матеріальних благ; але ми всі багаті дуже по-різному, і не обов’язково в першу чергу матеріально. Як ми твердо покладаємося на взаємини наші з Богом, яку надійну опору знаходимо в євангельських словах – словах Самого Христа, в навчанні апостолів, в нашій православній вірі! І чим довше ми живемо, тим більше накопичуємо думок, знань, і самі серця наші стають багатші і багатші почуттями у відповідь на красу Божого слова. Але спасає нас не це: спасає нас сила Божа, благодать Божа, яка поступово вчить нас і може очистити і преобразити нас. Але, хоча Бог і подає нам Свою благодать необмежено, ми ж є здатними прийняти дари Божі лише в дуже малій мірі. Ми майже нездатні розгорнути благодаті своє серце; рішучість волі зраджує нам; в нас не вистачає сміливості йти тим шляхом, який ми самі обрали, тому що він такий прекрасний і животворний. Апостол Павло дає нам образ: ми подібні на щеплені гілочки, рана до рани, до животворящого древа, яке є Христос. Так, ми щеплені – але скільки життєдайних соків зможе проникнути в судини гілочки? Скільки життя буде дано і прийнято? Це залежить від того, наскільки розкриті судини гілочки і скільки соків зможе текти в них вільно, – а це залежить від нас.
Зараз настає час посту і зібраності, який приведе нас і поставить перед Богом, що прийшов у плоті, щоб спасти нас. Але Його прихід – також і суд, тому що не можна зустріти Бога і не опинитися перед судом. І ось чи знайдеться в нас щось спільне, що ріднить нас з Сином Божим, Який з жертовної любові, яка розпинається, віддає Себе в наші руки? Чи доведеться нам встати перед Ним і сказати: Я одержав Твої дари, але не приніс плоду – як чоловік з притчі, який одержав талант і заховав, закопавши в землю? Чи будемо ми, як запрошені на шлюбний бенкет царського сина, які відмовилися прийти: один – тому що купив поле; він хотів стати землевласником, але земля поневолила його; або інший, в якого були справи на землі, і йому ніколи було відволіктися від своїх занять заради Бога, заради того, щоб побути з Ним; або як той, який знайшов собі дружину до серця, і в його серці не знайшлося місця, щоб розділити радість царственого нареченого. Притча ця буде читатися в кінці Різдвяного посту, перед самим приходом Спасителя, і як ми до неї підготуємося? Будемо нагромаджувати далі і далі, не приносячи плоду?
Піст не означає, що потрібно ще наполегливіше, ніж звичайно, просити в Бога; піст не означає, що потрібно приходити до Причастя частіше, ніж звичайно. Піст – це час, коли ми повинні встати перед лицем суду Божого, вслухатися в голос своєї совісти – і утриматися від Причастя, якщо ми не можемо прилучитися гідно. А прилучитися гідно означає, що перед кожним Причастям ми повинні примиритися з тими, з ким ми в незгоді; ми повинні зупинитися на помислах нашого розуму і серця, які викривають нашу зраду Богові і невірність людям – і зробити щось в цьому напрямку; ми повинні примиритися з Богом Живим, щоб не виявилося, що Він вмирав за нас даремно. Тому задача наша зараз полягає в тому, щоб глибоко задуматися про себе самих, віддати себе під нещадний, строгий суд і підійти до Причастя через сповідь, через покаяння, через ретельний іспит власного життя, так, щоб не виявитися засудженими, приступивши недбало до Святої Трапези.
А це припускає декілька простих, але необхідних речей: не можна приступати до Причастя, якщо ти спізнився на початок Літургії; не можна приступати до Причастя, не приготувавши себе протягом минулого тижня молитвою, іспитом совісти, Правилом перед Причастям. Якщо Правило занадто довге, щоб прочитати його в суботу увечері після всеношньої, молитви його можна розподілити на цілий тиждень, приєднуючи їх до правила вечірніх та ранішніх молитов. В будь-якому випадку, дисципліна, яка вимагається від нас завжди, повинна бути в ці дні ще строгіша. І Православна Церква вчить, що ті, хто бажає приступити до Причастя повинні бути присутніми на всенішній в суботу увечері так, щоб підготуватися до зустрічі з Господом в день Його Воскресіння.
Все це – не просто формальні, дисциплінарні “правила”; це заклики, які ведуть нас за руку в глибини духовного життя, до більш достойної – або хоча б менш недостойної – зустрічі Господа. Вступимо тому зараз в Піст і приготуємо себе суворою дисципліною розуму, уважно випробовуючи рухи серця: як ми ставимося до інших, до себе, до Бога, як ми вчимося в Церкві молитві, поклонінню та послуху Божим заповідям?
І віднесемося також більш уважно, ніж ми це робимо звичайно, до дотримання фізичних правил посту. Вони розраховані на те, щоб допомогти нам стряхнути розслабленість і потурання своїм слабостям, розбудити в нас чуйність та бадьорість, не дати нам закосніти в нашій приземленості, яка заважає нам піднятися до Бога. Дотримуйтеся цих правил, готуйтеся уважно протягом усього Посту, очікуючи пришестя Господнього, але не пасивно, а в тому стані зібраної бадьорості, з яким вартовий на варті очікує прибуття своєї Цариці чи Царя. Будемо пам’ятати, що бути в присутності Божій – найбільша честь, найсвятіше, що з нами може трапитися; це не “право” наше, а найбільша честь, яку Бог нам надає, і будемо тримати себе відповідно! Амінь.
Митрополит Сурозький Антоній (Блюм)
Підготував прот. Роман Великий