«Нехай ніяке гниле слово не виходить з ваших уст, а тільки добре для наставлення у вірі, щоб воно приносило благодать тим хто його слухає» (Еф.4.29).
В прагненні до душевної чистоти і християнської досконалості ми часто переважно звертаємо увагу на свої дії і вчинки, забуваючи про один дуже важливий прояв нашого морального життя. Цей прояв наша мова, як словесне вираження думок, вчинків і намірів. Це наші слова котрі ми постійно вимовляємо, вживаючи їх обдумано і необдумано з доброю чи поганою ціллю, потрібно чи не потрібно.
Святе Письмо багаторазово попереджає що є слова добрі і слова злі, слова благодатні та гріховні, слова що втішають, ласкаві і слова, що дратують людину роблять її жорстокою. Наша участь у вічності багато в чому залежить від того, які слова ми вживаємо у своїй мові. Господь сказав: «Говорю ж вам, що за всяке погане слово, котре скажуть люди, дадуть вони відповідь у день судний, бо від слів своїх осудишся» (Мф.12.36).
Святий апостол Яків характеризує значення язика і його різноманітну моральну направленість ось такими словами: «Язик невеликий член, але багато робить… Ним благословляємо Бога і Отця, і ним проклинаємо людей сотворених за подобою Божою. Із тих самих уст виходить благословення і прокляття: не повинно, брати мої так бути» (Як.3.4, 9-10).
І ось щоб люди не віддавались зломовству не вимовляли злих, поганих і зневажливих слів Святе Письмо заповідає словесну стриманість, стримує прогрішень словом.
Згадаймо як говорить святий псалмопівець і пророк Давид про людину, котра грішить своїм язиком: «Слова уст його – неправда і лукавство» (Пс.35.4); «уста твої відкриваєш на злослів’я, і язик твій сплітає підступність» (Пс.49.19), «злоязична людина не утвердиться на землі» (Пс.139.12), «устами благословляють, а в серці своїм клянуть» (Пс.61.5), «Слова їх язика є гріхом їхніх уст» (Пс.58.13).
Премудрий Соломон в книзі Еклезіаста говорить: «Якщо змій вжалить без заговорення, то не кращий від нього злоязичний» (Екл.10.11). Цей же священний письменник відрізняє розумну людину за тим як вона користується словами: «Розумний стриманий у словах своїх» (Притч.17.27); «Слова із уст мудрого – благодать, а уста безумного нищать його, початок слів уст його – глупота, а кінець слів із уст – зле безумство» (Екл.10.12-13), «В устах безумного бич гордості, уста ж мудрого охороняють їх» (Притч.14.3), «Безумний вірить всякому слову» (Притч.14.15), «Голос безумного пізнається при багатослів’ї» (Екл.5.2).
Але особливо строго слово Боже забороняє злословити батьків і начальників. Пророк Мойсей говорить: «Проклятий той хто проклинає батька свого, або матір свою» (Втор.27.16). Книга Діянь Апостолів робить таке посилання на Старозавітнє Писання: «Написано: начальника в народі твому не злослов» (Дії 23.5; Вих.22.28). Святі апостоли закликали християн стримувати свій язик від злослів’я. святий апостол Павло так напоумляє віруючих з міста Ефеса: «Усяке роздратування, і гнів, і лютість, і крик і лайка нехай буде взято від вас разом із усякою злобою» (Еф.4.31). А святий апостол Яків звертався до віруючих з таким попередженням: «Не обмовляйте брати один одного, бо хто брата свого обмовляє або судить, той Закон обмовляє, та судить Закона» (Як.1.11). Він же радить уважно вислухати свого брата, не поспіщати з відповіддю, щоб не впасти в злослів’я: «Нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити, повільна гнів» (Як1.19). Ця постанова Апостола визиває в пам’яті подібний вислів Еклезіаста: «Не на кожне слово, котре говорять звертає увагу» (Екл.7.21).
Святий апостол Яків говорить, що хоч досконале загнуздання свого язика – праця не дуже легка, однак перемігши свою словесну нестриманість здобуває силу для подальшого духовного і тілесного подвигу: «Хто не грішить у слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло» (Як.3.2).
Священні письменники Старого і Нового Завітів нагадують про необхідність вживати у своїй мові тільки добрі ласкаві слова, використовуючи для потіхи, підбадьорення і напоумлення своїх ближніх. Ось повчання царя Соломона із його книги Притч: «Сум на серці людини подавляє її, а добре слово розвеселяє її» (Притч 12.25); «Радість людині у відповіді уст його, і як добре слово вчасно» (Притч 15.23); «Золоті яблука в срібних прозорих посудинах – слово сказане гарно» (Притч 25.11).
Кожний повинен вживати силу свого слова з користю для ближнього в спільності із цим даром котрий має той, що говорить: «Одному дається Духом слово мудрості, другому знання» (1Кор.12.8). Словесне втішення особливо дієве, якщо воно зберігає істину християнської віри. Святий апостол Павло, розказуючи про значення, Воскресіння Христового, коте являється основою нашого воскресіння з мертвих, вигукує: «Отже втішайте один одного цими словами» (1Сол.4.18).
Якщо християнин відчуває несправедливі докори і наклепи, зобов’язаний для свого захисту користуватися не злими, а добрими словами: «Коли нас лихословлять, ми благословляємо; як нас переслідують ми терпимо, як лають, ми молимось» (1Кор.4.12-13), «Благословляйте, а не проклинайте» (Рим.12.14). «У всьому подавай зразок добрих діл, у навчанні непорушність, повагу, слово здорове не осудливе, щоб противник був засоромлений, немавши нічого поганого сказати про нас» (Тит.2.7-8).
Всяке братерське слово напоумлення, настановлення у вірі повинно бути позбавлене гордої вищості: «А як я прийшов до вас браття, – говорить апостол Павло, – прийшов сповіщати вам про свідчення Боже з добірною мовою або мудрістю» (1Кор.2.1).
Добрі братські слова християнина завжди зв’язані із його поведінкою у суспільстві, з його відношенням до своїх ближніх. Святий апостол Павло навчає нас: «Любіть один одного братньою любов’ю; випереджайте один одного пошаною» (Рим.12.10).
Лихослів’я один з основних пороків сучасного суспільства. Але про це згубне явище говорив багаторазово і апостол Павло у своїх посланнях. Наприклад у посланні до Колосин він говорить: «А тепер ви відкладіть все: гнів, лютість, злість, лихослів’я, лайливість уст ваших» (Кол.3.8). А в іншому посланні, але вже до Ефесян цей же апостол закликає: «Коли ви увірували в Христа, стали Його учнями, тепер ви відкладіть все це» (Еф.2.11-12; 5.3).
Із цих слів апостола Павла ми бачимо, яким чистим повинно бути християнське суспільство. Але якщо ми з вами подивимось на свої слова і вчинки згідно вимог апостола Павла, то побачимо, які ми з вами далекі від правдивого християнського життя. Адже гріхи про які говорить апостол Павло стали звичайним явищем. Серед різноманітного розмаїття гріхів особливо розповсюдження отримало лихослів’я, його навіть не вважають за гріх. Лихослів’я можна почути де завгодно і від кого завгодно: від керівників та підлеглих, серед робітників та службовців. Деколи побачивши групу людей хочеться обійти їх чим найдальше, щоб не осквернити свій слух поганими словами. Особливо лихослів’я процвітає серед простих працівників, їхнє спілкування під час праці пересипано цими нецензурними словами. Ці лайливі слова настільки вкоренилися у нашу мову, що навіть люди інших національностей вживають лайливі слова переходячи при цьому на українську. Для багатьох іноземців українська мова в першу чергу асоціюється з нецензурщиною.
Якщо слух богобоязливої людини може бути зневажений, то що вже говорити про жінок, дівчат, а особливо дітей, котрі змушені слухати безсоромні слова. Хоча на превеликий жаль вони також мало в чому відстають від чоловіків. На жаль такі реалії сучасного українського суспільства, яке вважає лихослів’я нормою. І якщо ж зробити зауваження цим людям, то зазвичай вони відповідають, що це стало для них необхідністю, ніби гострою приправою до їх мови, для так званої зв’язки слів.
Де ж потрібно шукати причину масового лихослів’я? Далеко йти непотрібно. Причина лихослів’я криється у серці людини. Тому ті хто лихословлять мають нечисте серце. Підтвердження цього знаходимо у Святому Письмі. Так наприклад Спаситель говорить, що «з серця виходять злі помисли, це сквернить людину» (Мф.15.19-20). Люди котрі лихословлять вважають себе віруючими християнами. Але це неправда, вони є християнами формально, адже не може серце котре лихословить, з якого випливає нечистота зберігати благодать Божу. Бо за словами пророка «в злочестиву душу не увійде Премудрість Божа» (Прем.1.4).
Як же ж нам позбавитися від цієї нечистоти? В першу чергу ті, хто не вимовляє цих слів повинні зупиняти тих хто лихословить і сіє на ліво і на право словесну нечистоту. Сказано через нечестиву людину місто може зруйнуватися. Тому що нечестивий вносить спокусу в душі інших людей, і там де ця нечистота розповсюджується, вже не може знаходитися Господь із Своєю благодаттю. І нам з вами і всі хто приходять до церкви, для того, щоб помолитися, зовсім не личить забруднювати уста нечистими словами, тому, що устами ми прославляємо Господа. Адже кожен із нас, якщо б йому подали добре приготований смачний обід, але в брудній посуді відмовився б від нього. Так і для Господа, якщо людина від словесної нечистоти переходить до молитви, то така молитва буде даремною. Щоб молитва була вислуханою потрібно у сповіді принести щире покаяння за гріх лихослів’я, а для тих людей котрі не вважають лихослів’я гріхом і насмілюються приступати до Святої Чаші апостол Павло говорить, що вони «споживають Тіло і Кров Господню собі на осудження, не думаючи про Тіло Господнє» (1Кор.11.29).
Тому апостол Павло закликає всіх: «Нехай ніяке гниле слово не виходить із уст ваших» (Еф.4.29). І всі ми положімо собі на серце, щоб нечисте лихе слово не сходило із уст наших. І тоді молитва буде чистою і буде досягати Господа і Він зішле нам Свою благодать для прославлення Його святого імені.
к.б.н. свящ. Іван Голуб, викладач ЛПБА