На початку Своєї спасенної проповіді до народу Ісус Христос у двох притчах про сівача та пшеницю й кукіль прирівнює Свою працю до праці на ниві: „ Сівач доброго насіння – це Син Людський” ( Мф. 13, 37 ).
Три роки Він сіяв добре зерно Своєї науки, яке, зібране й знов посіяне Його учнями, мало давати врожай доброго насіння, тобто виховувати синів Царства Божого ( Мф. 13, 38 ).
На прикінці Сваго трирічного проповідування, у вівторок – перед Своїми страстями, Ісус Христос дав картину великих жнив, тобто кінця світу. Про ці жнива Господь уже говорив, пояснюючи притчу про пшеницю та кукіль. Тоді Він сказав про кінцеві жнива ці, скільки треба було сказати, щоб апостоли і люди зрозуміли Його притчу. Між добре насіння на ниві, – говорить Він, – ворог людини – диявол насіяв уночі кукіль. Посходило одне і друге насіння – добре і зле. Правда, кукіль можна було б виполоти, але полільники мусіли б при цьому топтати й виривати пшеницю. Тому Господар ниви сказав залишити пшеницю і кукіль до жнив, щоб тоді женці спочатку зібрали кукіль, пов’язали його і спалили, а пшеницю зібрали потім, пов’язали в спопи і звезли до клуні. Так зробили женці, так буде і при кінці віку з бур’яном, тобто з синами лукавого, і з пшеницею – синами Царства.
Коли Ісус Христос закінчив Свою сівбу і вже готувався до страждань і смерті, тоді Він ще раз подав повнішу картину кінця світу. Євангеліє , читане на Божественній літургії неділі М’ясопусної, так описує цей кінець віку і останній суд над синами Царства і над синами лукавого.
Син Людський сяде у славі Своїй на престолі в оточені ангелів. Перед ним зберуться всі люди, що проживали на землі. Як пастух відокремлює вівці від козлів, так Христос-Суддя відлучить добрих від злих. Перших поставить праворуч Себе, а других – ліворуч. І почне говорити до тих, що праворуч від Нього: „ Прийдіть, благословенні Отця Мого, осягніть Царство, приготоване вам від заснування світу!” Потім почне перелічувати їхні добрі діла, за які вони одержують нагороду. Це діла милосердя до ближніх: вони і нагодували голодного,і напоїли спраглого, і одягли нагого та ін. усе те вони робили ближнім, але Господь кожне їх добре діло оцінює так, мовби воно було зроблене Йому Самому.
А звертаючись у інший бік, до поставлених ліворуч від Нього, Син Божий скаже: „ Ідіть від Мене, прокляті, в огонь вічний, приготовлений дияволові і ангелам його”. І почне перераховувати їхні лихі вчинки, за які вони заслужили вічне осудження. Це діла недоброзичливості до ближніх: вони ані нагодували голодного, не напоїли спраглого, не вдягнули нагого і т. д. Вони відмовили в допомозі ближньому і Господь усі ті безсердечні відмови оцінює так, якби вони були зроблені Йому Самому.
Бог завжди і всіма способами кличе нас до життя вічного. Від сотворення світу Він для васіх заснував Царство вічне, хоче щоб усі спаслися, стукає у двері кожного серця. Але Він нікого не примушує, не тягне силою того хто не шукає Царства Небесного: людина створена вільною, вона вільна і у виборі життя майбутнього віку.
За що ж буде винесено вирок на Страшному суді? За найнеобхідніше в житті, з чим щодня і щогодини стикаємось, за наші стосунки з людьми, що випливають із заповіді про любов до Бога і ближнього,цих найбільших і найперших заповідей Божих. Любов до людей визначає нашу любов до Бога: чим ми блищі до людей, тим блищі до Бога, і навпаки, віддаляючись від людей, ми віддаляємось і від Бога. Тільки той любить Бога, хто любить ближнього, так говорить євангелист Іоан Богослов ( 1 Іоан. 4, 20 ).
Та любити ближніх не означає тільки мати до них у серці прихильність, не означає любити тільки словом чи язиком, треба їх любити ділом і правдою
( 1 Іоан. 3, 18 ). Любов повинна виявлятися в ділах милосердя ( Лк. 10, 25 – 37). Милосердя – це милуюче, добре співчутливе серце. Милосердний не пройде байдужим до чужого горя, біди, сліз. У житті завжди є люди, які потребують нашого співчуття, доброго слова, нашої допомоги.
Скільки радості, бадьорості й сили дарує Милосердний Бог людям у Своєму слові6 „ Бутьте милосердні, як і Отець ваш милосердний” ( Лк. 6, 36 ). А Він до всіх без винятку щедрий і милостивий, довготерпеливий і многомилостивий, Бог є найдовершеніша Любов. Він любить усіх одинаково, праведних і грішних, на всіх однаково велить світити сонцю, посилає дощ ( Мф. 5, 45 ). Заради любові до нас Він послав у світ Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує мав життя вічне ( Ін. 3, 16 ).
Щира любов та її виявлення в ділах милосердя рятують від багатьох гріхів, милують у час останньої відплати. Ми самі потребуємо милосердя інших, доброго до нас ставлення. Тому Господь і говорить нам, що як ми поводимось з людьми, так і вини з нами поведуться, і як ми хотіли б щоб нам люди робили, так і ми повинні їм робити ( Лк. 6. 30 – 31 ). Інакше кажучи: „Полюби ближнього твого, як самого себе” (Лк. 10, 27). І ще, що особливо в милосерді? Господь каже, що все, що ми зробимо ближньому, який потребує нашого милосердя, те ми зробимо Самому Спасителю. „Голодний був Я, і ви нагодували Мене; хотів пити, і напоїли Мене…” „Вчинивши це одному з братів Моїх найменших, те ви Мені вчинили”(Мф. 25, 35.40).
Як часто ми це забуваємо, стаємо жорстокими, немилосердними, гордими, егоїстами, не звертаємо уваги на голодного, спраглого, хворого… Наближаються спасенні дні Великого посту, коли ми будемо каятись у наших гріхах, будемо просити Бога змилосердитися над нами, простити нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. Щоб бути гідним милосердя Божого, сьогоднішнє Євангельське читання повчає нас найперше самим бути милосердними. Наше милосердя, розчинене сльозами каяття, приверне до нас милосердя Боже, що визволяє від гріхів, спасає душі наші. Тільки тоді і ми почуємо голос праведного Судді: „Прийдіть, благословенні Отця Мого, осягніть Царство, приготоване вам від заснування світу!” Амінь.
свящ. Миколай Путря