Коли ми читаємо Святе Письмо, то неодноразово зустрічаємо там, що земля на котрій ми живемо називається долиною сліз, горя і терпінь. І справедливо! Бо де б людина не стала, скрізь на неї чекають біль, тривога, горе, а вкінці найстрашніше — смерть. Це біль понад всілякі болі Це є терпіння і мука найтяжча, бо з приходом смерті людина переступає поріг вічності А якою ж та вічність буде? Ми знаємо зі слів Святого Письма, що «смерть грішника люта», бо на нього чекають відкриті челюсті вогненного пекла. То мука нещасної душі, котра втратила всяку надію на спасіння і з тривогою, тремтячи, голосить: «Гріхи мої такі великі, тяжкі і числом незліченні, що Господь Бог, напевно, мені вже їх ніколи не простить! Не маю я вже надії на спасіння!».

Але, дорогі браття і сестри, чи й справді вже нема для грішника ніякої надії на спасіння, ніякого порятунку? Це не так у першу чергу кожен грішник повинен піднести свої очі і поглянути на святий хрест, на якому був розп’ятий
Спаситель і зрозуміти, що Бог є милосерний і Спаситель прийшов спасти не праведних, а грішних. І кожен грішник ще не цілком пропащий, що є ще порятунок. А порятунок той — то Боже милосердя, бо воно безмежне! Багато хто говорить, що він є великий грішник, аби міг мати надію на Боже милосердя? Із Святого Письма, ми знаємо, що хоч би навіть гріхи були такі численні, як волосся на голові, і такі були чорні, як вугілля, як сажа, однак, як тільки людина з вірою непохитною і зі щирим жалем та твердою настановою виправлення приступить до милосердного Спасителя. Православна Церква вчить, що Спаситель, всі гріхи відмив Своєю Найсвятішою Кров’ю, але людині потрібно очистити свою душу у таїнстві покаяння і тоді людина стане білою, як сніг, світлою, як сонце і тоді досягне спасіння. Отже, найпрекрасніша є Його доброта, виявлене милосердя до нас, грішних. «А милосердя Його -г понад всі творіння Його» (Пс.154.9).

Але, крім цього, ясніє яскраво також і Його сувора справедливість, бо тією справедливістю вкинув збун­тованих ангелів у вічні пекельні вогнища. Тією ж своєю суворою справедливістю судитиме всі народи, в тому числі й кожного з нас — людей! Що буде тоді з нами, грішниками? Покаймося, доки живемо на землі! По­каймося щиро, слізно, сердечно, розумно!

Для нашої втіхи, для втіхи наших сердець прикладом того, яке велике є Боже милосердя, нехай буде блудний марнотратний син з євангельського оповідання (Лк.15.11-32). Сумним, але потішаючим для нас, є це оповідання, бо вийшло воно з уст і серця самого Спасителя нашого Господа Ісуса Христа, котрий змалював яскравими фарбами ту безкінечну ласкаву любов, з якою небесний Отець приймає грішників, що щиро розкаюються, у Свої обійми, історія блудного сина — це власна історія, кожного. Бо у тій чи іншій мірі ми з вами дорогі брати і сестри є тими блудними дітьми, що через свої гріхи
відійшли від Отця небесного і пішли у далеку, страшну країну зла, нечистоти, розпусти, пияцтва, злослів’я та всілякого беззаконня. Пішли за покликом спокусника-диявола, та й опинилися в його пекельних пазурах, покинувши свого найсолодшого, найкращого Отця небесного — Господа Бога. А він, як добрий Батько, із сумом і надією чекає на нас, і коли ми, повернемося до Нього, то ласкаво прийме нас Господь Бог буде радий нашому поверненню, обіймаючи нас своїми батьківськими ласкавими обіймами. Будуть радіти і
ангели небесні нашому наверненню до Бога.

Отже, знаючи оте велике Боже милосердя, невже ж ми, християни, ще будемо вагатися, щоб повернутися до свого Отця небесного? Господь Бог своїм милосердям завжди закликає кожного: «Не хочу смерті грішника, але хочу, щоб він навернувся і був спасенний». Дійсно дорогі в Христі ми є тими злими і невдячними дітьми, за котрих Господь Ісус Христос вмирав лютою смертю і проливав Свою Кров для того, щоб ми схаменулися, опам^’яталися і виправилися та, зі сльозами каяття, повернулися до Нього.

Ми Його ображаємо, а Він ще більше примножує добродійства Свої до нас. А тоді, як та доброта, ласка і милосердя Отця небесного хоче вирятувати нас з гріхів наших, а ми чомусь ще зухваліше відхиляємося від Нього, і тоді Він змушений взяти караючий батіг, аби різними карами напоумити, щоб нарешті навер­нути нас до нашого небесного милосердного Отця. Господь Бог випробовує нас то голодом, то вогнем, то згубним повітрям, то всілякими виразками і тяжкими хворобами, щоб ми, нарешті схаменулися, щиро покаялися та повернулися до Господа Бога — до свого небесного Отця. Але Господь це робить, як люблячий батько. Як батько карає свою дитину, щоб була чемна і слухняна, так Господь Бог карає і нас, щоб нарешті всі ми були чемними і слухняними, виконували Його святі Заповіді.

Дорогі брати і сестри! Як же ж можемо ми так довго, вперто, самовпевнено і гордо нехтувати Божим голо­сом, що постійно кличе: «Схаменись! Бо Я люблю тебе, ти Моє творіння, і Я хочу, щоб ти був щасливим тут, на землі, а після смерті був щасливим вічним мешканцем Царства Небесного, яке Я приготував всім, хто любить Мене і виконує волю Мою святу. Тому й прошу тебе і кличу до Себе: «Прийдіть до Мене всі спрацьовані і обтяжені, і Я заспокою вас».

Дорогі браття і сестри! Гостина, яку влаштував добрий батько для свого блудного сина, може нам дати зрозуміти, з якою втіхою і радістю прийме і нас Отець наш небесний, якщо покірно і зі щирими сльозами жалю припадемо до Його вселюблячого, милосердного Серця та промовимо з глибини душі: «Отче прости нам». Всі ми є звами у тій чи іншій мірі є грішними, тому звернімо, з дороги зла на дорогу правди і приносімо покаяння, бо Господь Бог у своїй безмежній доброті чекає на нас і обійме нас своєю ласкою.

Ось таким великим Божим бажанням є намагання знайти людину, що заблудилась і є пропащою, бо Він своєю добротою прийняв на Себе наші провини. Для спасіння грішників Єдинородний Син Божий залишив на деякий час свій небесний Престіл. Для спасіння грішників народився в убогій стаєнці, проживав поміж людьми та невтомно працював над спасінням грішних душ. Заради нещасних грішників терпів невигоди, тяжкі муки, пролив Кров свою Найсвятішу до останньої краплиночки і помер у лютих стражданнях на хресті, серед кпин і прокльонів оскаженілого натовпу. Ісус Христос любив-нас, коли жив на землі і хотів всіх нас привести до свого Царства Небесного! І цілу вічність буде любити й милувати вибраних, котрі линуть до Нього всім своїм серцем, всім своїм єством. Безкінечна і вічна Його любов, яку щоденно віддає нам під час Святої літургії (Служби Божої] у Найсвятішій Тайні Євхаристії. І так серед нас і в нас перебуває безконечно тобто вічно. Отець небесний благає нас: «Приходьте до Мене всі! Піднесіть серця свої до неба! І разом з блудним сином хай кожен скаже собі твердо впевнено: «Встану і піду якнайшвидше До Отця мого небесного!».

Як же ж небо ціле буде радіти, якщо ми, грішні, повернемося з блудної дороги до Бога та почнемо правдиве, праведне, чесне християнське життя! Та й самі ми будемо щасливими, бо наше сумління вже не буде гризти нас і без тривоги та страху чекатимемо своєї останньої години, бо Отець наш Небесний пригорне нас до Свого вселюблячого серця.

Отже, дорогі брати і сестри, скажімо собі твер­до: «Вистачить вже того грішного життя! Встану з багнюки гріхів і піду до свого Отця, до свого Спасителя, до свого Бога! О, Боже мій, я йду до Тебе! Прости мені, Отче мій небесний, прости Твоєму блуд­ному сину чи дочці, що незліченною кількістю гріхів образив чи образила Тебе, мого мило­сердного Спасителя! Я, повний (на) сорому, але і надії, приступаю до Тебе і падаю зі сльозами жалю до ніг Твоїх, біля яких багато вже грішників знайшли Твою ласку, милосердя, прощення і спасіння. Не відштовхни, мене, Отче мій небесний, бо я хочу щиро покаятися за свої гріхи. Осіни мене своєю вселюблячою ласкою, бо я хочу щиро покаятись і до кінця свого життя обіцяю бути Твоєю слухняною дитиною. Я буду жити так, як личить правдивому християнинові. Боже мій, молю Тебе, прийми мене. Нехай, ласка Твоя буде зі мною завжди!».

Свящ. Іван Голуб