Проповідь у день пам’яті святого великомученика Димитрія Солунського
листопада 5, 2010  |  Автор: Назар Лозинський  |  Проповіді, Статті  |  проповідь

 Проповідь у день пам’яті святого великомученика Димитрія СолунськогоНапевно кожна людина собі уявляє Бога, Небо, рай як щось радісне, приємне, щасливе, піднесене. Кожен з нас хоче, перебуваючи у Церкві Христовій, перебувати у щасливості, в опіці Божій, відчувати постійну допомогу від Бога у своєму життю. Бути, ніби маленькою дитиною під опікою могутнього Батька і Матері.

Сьогоднішнє Святе Євангеліє подає нам слова Господа Ісуса Христа, які він промовляв до своїх апостолів наприкінці Тайної Вечері, коли вже залишалося якихось кілька годин до його арешту, мук і страстей. Ці слова є ніби останнім заповітом Христа своїм учням. Ці слова сильно засмутили апостолів, бо вони до останнього моменту сподівалися, що Господь Ісус Христос, користуючись своєю Божою владою, підніме повстання проти володарів тодішнього світу, і буде царювати на земному престолі слави, а вони будуть його помічниками. І те, що вони чули, завдавало дуже болючого удару по їхній вірі, по їхніх сподіваннях і мріях. 

Ці слова Христові, приводять нас, сьогоднішніх християн, так само до розчаровання, бо Господь говорить нам про неприємні речі: про переслідування, про ненависть зі сторони світу, про те, що і в нашому житті може настати година, коли нас можуть зневажати і навіть убивати тільки за те, що ми є християни – послідовники Христа. 

Але, з другої сторони, в словах Христових, сказаних сьогодні до нас, є та величезна підтримка, яку Він обіцяє кожному, хто буде вірно свідчити Христову правду в своєму житті – те, що Син Божий зішле нам від Отця Духа Святого, Утішителя, Духа істини, і Дух Святий буде свідчити разом з кожним побожним християнином Благу Вість Євангелія. В словах Христових, які нам передає Святий євангеліст Іоан – апостол любові, є та заповідь, яка мусить бути основою життя кожного християнина, бо інакше наше життя не буде християнським. Адже Господь каже нам: «Це заповідаю, вам, щоб ви любили один одного» (Ін.15.17). І якраз для поглиблення нашої любові – любові до Бога, до Церкви, любові один до одного Свята Церква представляє перед наші духовні очі приклад святих мучеників. 

Сьогодні свята церква звершує пам’ять святого великомученика Димитрія Солунського. Головна ціль святкування празників святих мучеників є та, щоб, пригадуючи їхнє геройське визнавання святої віри, ми вчилися від них свою віру любити, практикувати в щоденному житті, а якщо треба, то свідомо і явно визнавати свою віру, свою приналежність до Церкви Христової. Добрий християнин свою віру визнає не тільки словами, але і добрими справами, і цілим своїм життям. Такої віри від кожного з нас вимагає сам Господь наш Ісус Христос, ось такими словами: «Кожний, отже, хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед моїм Отцем Небесним. Хто ж мене зречеться перед людьми, того і Я зречуся перед Отцем моїм Небесним». А святитель Іоан Золотустий додає: «Визнавання віри діється не тільки устами, але й ділами. І коли діл нема, то ми виставляємо себе на небезпеку, що будемо покарані з тими, що свою віру заперечили. 

Святий Великомученик Димитрій Солунський Мироточивий є, напевно, одним з найбільш почитаних святих не тільки в Україні, але в усьому світі. Він, разом з мучеником Нестором, пам’ять якого відзначаємо завтра, є тими живими прикладами непохитної віри і стійкості перед переслідуваннями, які у всі часи християнства допомагають пережити ненависть світу і в тій ненависті і переслідуваннях виконати Христову заповідь «любити один одного». 

Сьогодні, коли ми згадуємо події 1700-літньої давнини, ті часи, коли жили і вмирали за Христову віру і Димитрій, і Нестор, і тисячі інших мучеників, які загинули мученицькою смертю за християнську віру, за Церкву Христову, нам здається що той час минув, що Церква Христова є вільна і немає потреби так сильно доводити свою віру. Навіть коли згадуємо те, що відбувалося на наших землях коли закривалися і руйнувалися храми, ті часи також минули, і мучеництво стало непотрібним чи якимось пережитком минулого. 

Але часи, які приходять, є напевно, ще більше небезпечними. Диявол не спить і вигадує все нові і нові форми і способи, щоби тільки звести нас із благочестивого шляху, а особливо наших дітей і молодь. І щоби успадкувати Царство Боже, треба не похитнутися у вірі перед спокусами нашого сучасного віку. А це є дуже і дуже не просто. Погоня за багатством, розпуста, насильство стали загальними явищами. Це нам показують по телевізорі, друкують в газетах, поширюють серед молоді. Гріх підстерігає на кожному кроці вже з народження дитини, на вулиці, в магазинах, в родині. Гріх настільки поширюється, що стає вже способом життя, стає ніби нормальним станом життя людини. 

Колись мучеництвом було загинути за Христову віру. Тепер для багатьох мучеництвом є визнати свою віру здається простими речами: зранку помолитися «Отче наш» і «Богородице Діво», прийти в неділю на Службу Божу – особливо молодим людям, молодим родинам, перехреститися біля церкви, привітатися на роботі «Слава Ісусу Христу», допомогти ближньому, пожертвувати пару гривень на якусь богоугодну справу, стриматися в часі посту від горілки чи гулянок, заступитися за слабшого чи не промовчати на явний гріх або богохульство, яке часто ріками тече серед молодих людей, та й серед старших також. Щоби витривати в доброму, витривати в Христовій любові, мусимо пам’ятати, що світ нас ненавидить, диявол робить все, щоби тільки нас не пустити до Царства Божого. Тому чим більші і складніші перешкоди стають на нашій дорозі життя, тим більше мусимо проявляти свою любов, тим більше мусимо молитися не тільки за себе, але і за наших дітей і внуків, про Божу поміч і заступництво святих у Небі. Молитва – це єдиний засіб, що єднає нас зі святими в Небі і з Ісусом Христом, Господом нашим. 

Ми звикли святих вважати нашими покровителями, які нам ніби винні своє заступництво у Небі, ми хочемо від них якогось чуда, часто не прикладаючи ніяких власних зусиль. Але вони стали святими через свідчення своєї віри. Тому щоби отримати їх заступництво і допомогу, мусимо також бути свідками Христа: свідчити Його своїми вчинками, своїми молитвами, своєю вірою, своїм життям. Тільки тоді Господь Бог радо вислухає прохання тих, що за Нього віддали життя, і допоможе нам, грішним, у наших труднощах і проблемах. Адже той хто з великою вірою прибігає до мученика той може за його заступництвом всього очікувати від Бога. Тому дякуймо Богові, що маємо в Небі Святого Димитрія, і просімо його заступництва, беручи з нього приклад віри. Тоді у своєму житті сповнимо заповідь любові і отримаємо нагороду не від світу, а від Вічного Всемогутнього Бога.

Викладач ЛПБА

свящ. Голуб Іван. 


Стиль : vfxdude | © 2010-2012 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія Догори ↑