«Радуйся священна голово, дім чистих добродійств,

Божественного  священства правило, пастирю великий»

(1-а стихира на стиховні)

Православний, і не тільки народ з особливим осердям шанує великого угодника Божого святителя Миколая. Майже дві тисячі років віддаляють нас від того часу коли жив Святитель, але пам’ять про нього жива завжди в серцях християн. Хто з нас не звертався до нього з молитвою в життєвих випробовуваннях, взиваючи до його небесного заступництва.

Чим же ж заслужив він таку світлу пам’ять про себе? Яка риса його характеру привернула до нього любов всього християнського і навіть мусульманського світу.

Ім’я Миколай – в перекладі з грецької означає «переможець народів». І святитель Миколай дійсно покорив серця людей своїм прикладом любові до Церкви Христової і ревністю про славу Божу. Про це красномовно свідчить церковний піснеспів називаючи святителя Миколая правилом віри, тобто прикладом глибокої віри.

Звершуючи свій архіпастирський подвиг Святитель ревно захищав віру Христову від посягань ворожих їй сил. Подібно тому як колись святий пророк Ілля сміливо проголошував і захищав віру в єдиного Бога перед язичниками (3Цар.18.15-40), так і святитель Миколай мечем віри, силою слова Божого відсікав від церкви тих, хто порушував її священну єдність і викривляв Богооткровенне Христове вчення.

Із історії Християнської Церкви відомо, що перші три століття вона переживала страшні гоніння і переслідування від зовнішніх ворогів – язичників та юдеїв. Появилися цілі сонми мучеників та ісповідників, котрі своїми подвигами прикрасили Церкву нев’янучим вінцем слави.

Коли настав час вільного сповідування істинної віри, проти Церкви піднялися ще більш небезпечні вороги – внутрішні, в лиці лжевчителів і розкольників. Одним із таких лжевчителів і розкольників на початку IV століття виявився Арій, пресвітер Александрійської Церкви, який не тільки сам впав у глибоке догматичне заблудження, але потягнув за собою багатьох. Сумували православні люди і молилися усердно до Бога, щоб Він не допустив панування єретиків. І милосердний Господь не залишив свою Церкву у тяжку годину випробувань не забув Своєї обітниці, що ворота адові не переможуть її (Мф.16.18).

В 325 році був скликаний Вселенський собор, щоб з допомогою благодаті Святого Духа і голосом всієї Церкви відділити істину від неправди. В місті Нікеї зібралося 318 святих Отців від усіх Помісних християнських Церков. Прибув туди і святитель Миколай, архієпископ Мир Лікійських. Він як і інші великі святителі Христової Церкви, не міг стерпіти неправдивих і богохульних промов Арія і в полум’яній промові переповненій священного гніву викрив і посоромив єретика і його однодумців. На основі слова Божого Святитель виложив істинне вчення Церкви про Сина Божого. Він вивів із нерішучого стану тих які зібралися на соборі, і аріанська єресь була осуджена Собором. Отці Собору змогли приступити до укладання Символа віри, в котрому сказано, що Син Божий Господь наш Ісус Христос, народжений від Бога Отця «перше всіх віків», а не створений, як нечестиво вчив Арій. Нікейський Символ віри було постановлено читати в храмах підчас кожної Божественної Літургії.

За таку любов до істини і ревність про славу Божу Православна Церква зображує святителя Миколая на іконах з храмом і мечем в руках. На тих іконах де Святитель зображений з Єванглієм в лівій руці, та з благословляючими пальцями правої руки, він являється перед нашим духовним поглядом навчаючи любити і зберігати віру Православну, так як він любив і захищав її. Але для цього потрібно добре знати вчення Христове.

А чи багато з нас, дорогі мої, добре знають істини нашої віри? Біда в тому, що ми часто самі не хочемо знати того, що вчить нас Православна Церква і як потрібно вірувати, тому що серця наші холодні і байдужі.

Із життя святителя Миколая відомо, як він любив вивчати Слово Боже, дні і ночі проводив у читанні Святого Єванглія та інших Священних книг. Ось чому він добре знав, що вчить Свята Церква, і міг ясно, чітко і переконливо визнавати свою віру. В цьому ми можемо і повинні наслідувати Святителя, щоб гідно носити звання Православних християн. І якщо сьогодні Свята Церква величаючи Святителя, називає його правилом віри то без сумніву, для тог, щоб ми сприйняли це правило і для свого життя, наслідуючи його у вірі, любові та благочесті.

Будьмо гідними, дорогі мої, заступництва цього великого Божого Угодника, якому честь і слава на віки віків. Амінь.

Викладач ЛПБА свящ. Іван Голуб