Прот. Михаїл Сивак: «Що можна – те дозволяти, що гріх – те одразу присікати, а загалом – зберігати діалог з дитиною»
червня 4, 2013  |  Автор: свящ. Михаїл Сивак  |  Роздуми  | 

251 e1370365909878 150x150 Прот. Михаїл Сивак: «Що можна – те дозволяти, що гріх – те одразу присікати, а загалом – зберігати діалог з дитиною»

1 червня Україна разом з усім Західним світом відзначає День захисту дітей. З нагоди цієї особливої дати у календарі суспільства ми поспілкувались з проректором Львівської православної богословської академії прот. Михаїлом Сиваком і попросили його поділитись своїми думками з приводу кількох найактуальніших тем сьогодення, що стосуються сім’ї, дітей і їхнього виховання як християн, а також розтлумачити погляд Церкви на деякі неоднозначні питання.- Ваше Високопреподобіє! Отче Михаїле! Перш за все, висловлюю Вам свою подяку за те, що радо погодилися поділитися з нами своїми думками стосовно такого важливого елемента суспільства і сім’ї як дитина.
Отож, 1 червня Україна разом з усім світом відзначає День захисту дітей. З церковної точки зору розтлумачте будь-ласка від чого і якими засобами і способами потрібно захищати дітей. А також, хто повинен це робити: Церква, держава, громадськість, рідні?..


- Найперше, дітей необхідно захищати від впливу гріха. Адже причиною всіх сучасних суспільних проблем є саме гріх. Коли йде мова про захист дітей, то, зазвичай, обговорюються такі гострі проблеми, як: знущання над дітьми, психічні травмування дітей в неблагополучних сім’ях, піднімається проблема наркоманії, алкоголізму, злочинності, навіть, дитячої проституції і багато-багато іншого. Якщо ми проаналізуємо корінь всіх цих бід, то побачимо, що їхня основна причина – це духовна спустошеність, втрата сенсу життя і моральна нестійкість. Єдиним засобом протистояння цій навалі є навернення людей до Бога.

- Особисто я прослідковую таку тенденцію, що багато наших свят, які мають підґрунтям православну традицію, відходять і їх замінюють Західні свята, які є «сухими» за своїм змістом, бо не мають ніяких коренів. Так наприклад ми сьогодні маємо Міжнародний день жінки замість свята жон-мироносиць, День матері замість традиційного пошанування матерів на свято Різдва Пресвятої Богородиці, День захисту дітей, замість вітання і дарування подарунків дітлахам на Різдво і Пасху. Як ставитись нам до цього і як поводити себе на такому роздоріжжі зі світовими віяннями?
- Ми живемо в час глобалізації, коли для кожної людини є доступною будь-яка інформація про життя, традиції, побут народів світу. Звичайно, необхідно поважати чужі традиції, однак у нас, українців, є своя прекрасна, неповторна, древня культура, що сформувалася під впливом християнства ось уже більше, як тисячоліття. Тому ми повинні берегти, дотримуватися та популяризувати своє.

- Якщо говорити вже прицільно про дітей, то у Святому Писанні дитина посідає важливе місце, про дітей багато говорив Господь Ісус Христос, ставлячи їх в приклад. Зараз же ми бачимо як з ранніх літ багато спокус падає на ще не цілком сформовані особистості. Очевидно, майже від народження потрібно готувати своїх дітей до цього. Виділіть і поясніть будь-ласка основні моменти виховання дітей у християнській сім’ї.


- У тому, що з ранніх літ людину оточують спокуси – немає нічого дивного, адже у Священному Писанні сказано, що «Світ лежить у злі» (1 Ін. 5, 19). Лукаві сили починають спокушати кожну людини ще змалку, щоб занапастити її душу. Саме тому, головне завдання християнського виховання полягає у тому, щоб привити дитині «імунітет до гріха». Тобто, щоб дитина розрізняла що є добро, а що – зло, і розуміла, що погане робити не можна, бо це є дуже небезпечно. Виховання дітей у християнському дусі є великим подвигом – це боротьба за своїх дітей: з гріхом, з дияволом, з духом мирської розпусти і невір’я.

- Зараз часто чуємо такий термін як «Перше Причастя». У Православній Церкві, як відомо, такого поняття у повному його сенсі не існує. Коли ж насправді повинна бути перша Сповідь і перше Причастя дитини?


- Центром християнського життя є Причастя. Гріх скалічив людську природу, і є, наче, хворобою, котра «точить» кожного з нас. Ісус Христос сказав: «істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день (Ін. 6, 53-54). Прийняття Святих Дарів оновлює нас, освячує, лікує від гріха. Господь, через Євхаристію, дає людині надію на вічне блаженне життя. Саме тому в Православній Церкви й існує практика причастя немовлят, щоб з дитячого віку вони освячувалися, приймаючи у себе Христа. Якщо участь у Таїнстві Причастя приймають навіть грудні немовлята, то до Таїнства Сповіді, згідно практики, приступають діти з семи років.
На багатьох парафіях існує традиція святково проводити «Перше Причастя», при цьому діток готують, гарно одівають (дівчаток – у білі плаття, хлопчиків – у костюми чи вишиванки). Це дуже гарна традиція. Однак, в православному розумінні таке свято правильніше назвати «Перша Сповідь та урочисте Причастя». Таким чином, дітей можна причащати від самого народження, і це не буде перешкоджати батькам організувати своїй дитині (котрій виповнилося сім років) свято «Першої Сповіді та урочистого Причастя».

- У заповіді Божій про святкування недільного дня нема поділу за віком чи статтю – це так би мовити правило універсальне для всіх. Зважаючи на це, з якого віку потрібно дитину приводити до храму, як часто це робити і як чинити батькам, коли чадо не хоче йти на молитву, а воліє поспати чи погуляти з друзями?


- Виховувати дитину у християнському дусі необхідно з самого її народження. Дуже добре, коли дітки відвідують храм, беруть участь у богослужінні, моляться. Однак, існує велика небезпека: щоб уцерковлення дитини не відбувалося нав’язливо і фанатично. Інколи буває так, що батьки насильно заставляють маленьких дітей вистоювати довгі служби, надміру молитися, не пояснюючи мети цього. На мою думку, християнське виховання повинне звершуватися в першу чергу власним прикладом батьків. Якщо в сім’ї панує любов, злагода, спокій, спільна молитва (церковна та домашня), і дитина відчуває, що її люблять – то ці сімейні цінності будуть нею застосовані у власному житті.

- Час від часу локально «спалахують» питання про викладання християнської етики в школах, свого часу через багато наріканнь назву предмета змінювали на просто «етика». На Вашу думку, чи повинен бути подібний предмет у загальноосвітніх школах? Яку етику слід викладати і хто це повинен робити?


- «Етика» і «християнська етика» – це зовсім різні предмети, яких не можна ототожнювати чи взаємозамінювати. Етика – це наука, що вивчає мораль і визначає норми поведінки для певної групи людей. Але мораль може бути різною: для когось моральним є один вчинок, для іншого – інший. У злочинців, взагалі, своя мораль – певні правила, які визначають хто більший «авторитет».
Оскільки наш народ історично формувався під впливом християнської моралі, якій притаманні такі чесноти, як любов, милосердя, повага, то цілком справедливо, що у загальноосвітніх школах повинна викладатися християнська етика. В ідеалі, такий предмет повинен викладати священнослужитель, або світський вчитель, який є добре обізнаний у цій сфері.

- Згідно рекомендацій всесвітніх організацій, прийнятих зокрема і в Україні, дитиною вважається особа, віком до 18-ти років. Ближче до цієї позначки з’являються такі проблемні питання, як вечірки, алкоголь, куріння тощо? Що повинні розуміти про це молоді люди: гуляти, чи не гуляти, пити, чи не пити? І як діяти батькам, щоби уберегти своїх чад від зайвих помилок з одного боку, а також і тоді, коли вже їхня дитина піддалася тій чи іншій спокусі?


- В усіх сім’ях, де є діти, батьки зіштовхуються з такою «проблемою», яка називається «перехідний вік» їхніх чад. Природно, що в цей час підлітки шукають самостійності, хочуть бути дорослими, виникає питання дискотек і так далі. Нажаль, у цей період діти можуть наробити дуже багато помилок.
Найважливіше, щоб у цей етап життя батьки і діти духовно не віддалялися одні від одних, а залишалися друзями. Щоб дитина без страху могла розповісти батькові чи матері те, що її турбує, а батьки, в свою чергу, мали терпіння вислухати.
Йти на вечірку, чи не йти? Пустити дитину до друзів, чи не пустити? Якщо батьки категорично заборонять – дитина може зненавидіти. Якщо пустити і все без винятку дозволяти – дитина наробить дурниць і скалічить собі життя.
На мою думку, тут повинна бути золота середина: що можна – те дозволяти, що гріх – те одразу присікати, а загалом – зберігати діалог з дитиною.
Ми увесь час говорили з вами про виховання вже народжених дітей. Однак статистика свідчить, що в Україні стабільний негативний приріст населення: багато сімейних пар не можуть мати дітей, але зростає популярність інших віянь – акцент на собі, на своєму житті і кар’єрі, в яких нема місця дитині. Чи повноцінною, Ви вважаєте, є сім’я без дитини, особливо у випадку повного здоров’я чоловіка і жінки?


Сім’ї, котрі можуть мати дітей, але не бажають, з певних меркантильних причин, втрачають найцінніше. Кар’єра, багатство, та інші здобутки ніколи не замінять дитячої посмішки, зверненої до батьків. Святитель Іоан Золотоустий каже, що «Дитина – є чимось на зразок містка: тут уже троє утворюють одну плоть, бо дитя з’єднує одну сторону з іншою»

- Зрозуміло, що зараз в силу суспільної й економічної ситуації ніхто не має змоги, як у давні часи, виховувати до десятка дітей. Нині «на порятунок» подружжю приходить так зване природне планування вагітності. Раніше ж було широко розповсюджено, як і зараз не втрачає своїх позицій, застосування різних засобів контрацепції, запобігання вагітності. Що Церква вважає про це явище? Чи готова і чи повинна Церква у розумних межах крокувати у ногу з часом?
- Це досить непросте запитання. На архієрейському соборі Російської Православної Церкви 2000-го року, одною з тем якого було затвердження «Основ соціальної концепції РПЦ» таке питання розглядалося. Більш детально воно пояснене в коментарі до Соціальної концепції РПЦ (Див. Балашов Н. прот. И сотворил Бог мужчину и женщину. Коментарии к Соцеальной концепции Русской Православной Церкви. – М.: Даниловский благовесник, 2001). Так ось, у цих матеріалах, йде мова, що засоби контрацепції поділяються на абортивні та неабортивні. Абортивні засоби – це ті, які знищують на найраніших стадіях вже зачате в утробі матері людське життя. Такими, наприклад, є деякі гормональні препарати, дія яких перешкоджає закріпленню заплідненої яйцеклітини в матці і подальшому її розвитку. До вживання таких засобів, відмічено в документі, «застосовні думки, що відносяться до аборту». Це означає, що Церква вважає їх використання неприпустимим і гріховним. Але далі сказано: «Засоби, які не пов’язані з припиненням вже зачатого життя, до аборту ні в якому ступені прирівнювати не можна». Іншими словами, коли подружжя через певні обставини бажає утриматися на деякий час від зачаття, то можуть бути допущені або метод природного планування вагітності, або механічні засоби контрацепції. Звичайно, слід звернути увагу на причини використання цих засобів. Одна справа, якщо подружжя виходить з егоїстичних спонук і не хоче народження дітей, які позбавили б їх спокою, частини достатку, які згодом вимагатимуть турботу, любов, жертовність. Це, звичайно, гріховна поведінка, коли батьки керуються такими спонуками.
Інша справа, якщо відстрочувати народження дітей подружжя спонукає необхідність забезпечувати належне виховання дитині, що вже народилася, або стан здоров’я кого-небудь з батьків, або догляд за тяжкохворими членами сім’ї, тощо.

- Отож, ми багато поговорили з Вами, отче, про дітей, а також і про теми дотичні до цієї. Усе навіть не охопити за одну розмову. Можливо, когось із читачів зацікавить щось більш прицільно і ми неодмінно розвинемо ці питання у наступних розмовах. Однак зараз моїм традиційним останнім питанням, буде, щоби Ви від себе особисто побажали б, чи можливо, яку настанову дали б, дітям і їх батькам?


- Найкращі настанови подано у Священному Писанні: «Дiти, слухайтеся своїх батькiв у Господi, бо цього вимагає справедливiсть. «Шануй батька твого i матiр» – це перша заповiдь з обiтницею: «щоб тобi було добре i щоб був ти довголiтнiм на землi». I ви, батьки, не роздратовуйте дiтей ваших, а виховуйте їх у вченнi i наставляннi Господньому». (Еф.6:1-4)

- Що ж, дякую за розмову, за таку охочу співпрацю. Особисто я почув і для себе багато цікавого, гадаю, не менше корисної інформації отримали і наші читачі. Знаючи також, що не так давно Ви самі стали батьком, я вітаю і Вас, і Ваше чадо зі святом Дитини і бажаю, щоби Ваше дитя зростало під неусипним батьковим молитовним захистом.
- Дякую! Спаси, Господи!

розмовляв Лука Карпюк
(ексклюзивне інтерв’ю для «Град Лева», м. Львів, 1 червня 2013 року)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


Стиль : vfxdude | © 2010-2012 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія Догори ↑