Роздуми на початок посту
лютого 26, 2012  |  Автор: Назар Лозинський  |  Проповіді, Статті

PIst Роздуми на початок постуСьогодні, дорогі браття і сестри, ми вступаємо із вами у важливий і відповідальний час нашого земного життя — час спасительного Великого посту. Я хотів би, щоб у цей день ми роздумали над тим, що таке є піст для християнина. Церковнослов’янською мовою слово піст звучить як пост і має два значення. Перше — це значення періоду духовного і фізичного стримання, а друге значення слова пост — це варта, бути на посту, стояти на варті. Отже, на сторожі чого стоїть кожен і з нас у цей святий час?

Усі ми воїни Христові і кожен веде свою духовну боротьбу із видимими і невидимими силами, які намагаються звести нас зі шляху спасіння. І в час Великого посту, коли Господь наш Ісус Христос іде важким голгофським шляхом, ми ведемо особливу боротьбу, боротьбу з тими гріхами, які зароджуються у нашому серці. Згадайте собі, які слова подає нам Свята Церква для повчання у підготовчі неділі Великого посту і ці слова ми співаємо тільки у підготовчі неділі. Це слова із 136 псалма “На ріках вавилонських, там ми сиділи і плакали“. Щоб зрозуміти, чому ці слова подає нам Церква для повчання, для напоумлення перед Великим постом, потрібно згадати собі у якому стані перебували євреї під час вавилонського полону, коли і народились ці слова.

Євреїв полонили, але минув час, вони там обжились, завели сім’ї, господарства, мали свою землю, виконували свою роботу, за що отримували їжу, а, можливо, і платню. Хтось вже звільнився з рабства, хтось відкупився, когось відпустили, хтось почав своє вільне життя, можливо, започаткував свою справу. І в цей час з’являються пророки, які нагадують євреям: діти Авраама, ваш дім не тут, пам’ятайте: ви в полоні і ваш дім — це Єрусалим і ваш Бог — це не язичницькі боги, яким ви тут поклоняєтесь, Він чекає вас у вашому домі. І закінчується цей псалом на перший погляд страшними, кровожерними словами, і людині, яка не вірить в Бога може видатись незрозумілим і дивним, чому Церква напередодні посту, часу покаяння, часу взаємного прощення, часу смирення дає саме ці слова: “Дочко Вавилону… блаженний той, хто візьме і розіб’є дітей твоїх об камінь“,— страшні слова, дорогі мої. Уявімо собі, що на нас нападають вороги і воїни забирають у наших матерів дітей, немовлят і розбивають їхні голови об камінь. Що ми скажемо, що подумаємо, що вчинимо із такими людьми? Для нас вони будуть нелюдами, загарбниками, катами. А тут сама Мати-Церква закликає: “Блаженний, тобто щасливий, хто візьме дітей твоїх і розіб’є об камінь”.

Кожен із нас — це той полонений ізраїльтянин, якого захопив Вавилон — світ, який навколо нас. Згадаймо собі Одкровення св. ап. Іоана Богослова, який називає світ вавилонською блудницею, цей Вавилон полонив і нас. А Ізраїль чи Сіон, до якого прагнули повернутись євреї — це є Царство Боже, у яке повинні повернутись ми із цього полону. А де ж є це Царство Боже?— можемо спитатись ми. Христос говорить: “Царство Боже всередині вас є” (Лк.17:21). Наше серце може стати Царством Божим і у нашому серці, як Царстві Божому повинен царювати Бог. Чи царює Він у нашому серці?  Задаймо собі це питання. Чи ми стаємо громадянами духовного Ізраїлю і Царство Боже у собі відкриваємо тільки на короткій ранковій чи вечірній молитві. Ось, Боже, зараз ми трошки твої громадяни і увечері ми трошки Твої громадяни. А весь інший час ми не Твої громадяни, Боже. Нам краще тут, у Вавилоні, де добре жити, де нам платять, де маємо достаток, де вдовольняємо свої тілесні пристрасті, тілесні потреби, які апостол Іоан називає жадоба плоті, жадоба очей і гордість житейська (1Ін.2:16). Саме тому Свята Церква закликає нас: “Блаженні ми, коли візьмемо дітей і розіб’єм об камінь”. Бо діти — це образне позначення наших гріхів, які зароджуються у наших серцях.

Як гріх зароджується у нашому серці? Дуже рідко ми чинимо гріх бездумно, механічно. Зазвичай, спочатку він приходить до нас ззовні: ми щось побачили, про щось подумали, хтось нам щось сказав, щось ми прочитали. І в серці зародилась думка, намір гріха. У богослів’ї це називається прилогом. Прилог — цей зародок гріха у нашому єстві. Вже тут ми повинні позбавитись від нього, але якщо ми цього не захотіли чи не змогли зробити, то гріх народився. Він ще не розвинувся. Це тільки немовля, яке слід взяти і розбити об камінь віри — Христа Спасителя.

Безперечно самі ми цього зробити не можемо. Без Бога спастись не може ніхто і Бог нікого не спасає сам по собі. З наших уст, особливо у час великого посту постійно повинна злітати молитва “Господи, помилуй”. Найкоротші слова, найпростіші, які ми можемо повторювати багаторазово, часто протягом дня: “Господи, помилуй”. І Господь завжди відгукнеться на наш заклик і допоможе розбити дітей нашого серця – наші гріхи – об камінь віри, об свої спасительні страждання. Кожного разу на молитві, приватній чи церковній, ранковій чи вечірній ми повторюємо дуже важливі слова: “Притерпівий за нас страсти, Ісусе Христе, Сине Божий помилуй нас”. Ці слова повинні стати в час великого посту ключовими словами.

Перший виявом нашої готовності служити Богові, співстраждати Йому, є наша Сповідь і Причастя. У покаянні ми беремо наші гріхи і кидаємо до підніжжя Божого, до хреста, ми розбиваємо об хрест наші гріхи, а в Євхаристії ми з’єднуємося із Ним, бо Він сказав: “Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, той в Мені перебуває, і Я в ньому” (Ін.6:56). Ми вирушаємо разом із Христом голгофською дорогою, назустріч Йому, і тільки під час Страсної Седмиці Христос піде назустріч нам. Тож нехай цей Великий піст – Свята Чотиридесятниця – буде для нас часом покаяння, часом, коли ми зможемо розбити свої гріхи до каменя віри, коли нам буде достатньо сміливости, коли ми будемо мати силу для того, щоб позбутись того, що заважає нам у духовному житті. А це насамперед гординя, немилосердя і озлобленість. Простімо один одному образи, забудьмо чвари і обіймімо один одного у щирій християнській любові. Станьмо сміливо на боротьбу із силами зла, які в цей час особливо будуть впливати на нас. Будьмо пильними на посту і в пості. А Христос, що Сам перетерпів спокуси, завжди допоможе нам у цій нелегкій боротьбі.

Назарій Лозинський

Стиль : vfxdude | © 2010-2012 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія Догори ↑