Слово про храм
вересня 26, 2011  |  Автор: Назар Лозинський  |  Проповіді, Статті

300px Храм Святого Іоана Золотоустого і духовна семінарія львів 1 Слово про храмУ 26-му своєму псалмі св. Давид говорить: “Одного просив я у Господа, цього тільки шукаю, щоб перебувати мені в домі Господньому усі дні життя мого, бачити красу Господню і відвідувати храм Його” (Пс.26:4). Якщо храм викликав в людському серці таку любов до себе, цей храм, в якому ще не перебувала благодать Святого Духу, то що говорити про наш православний храм? Адже після свого встановлення православний храм помазується святим миром, через яке йому відкривається Божественна благодать, окроплюється святою водою. Адже він служить місцем роздавання благодаті Святого Духа чадам Православної церкви. Адже тут серед нас, грішних, присутній сам Господь Своїм Божественним Тілом і Своєю Животворящою Кров’ю.

Якою ж повинна була бути наша любов до святого храму?
Тут в нашому храмі — місце і нашого духовного народження і нашого виховання, і приготування до життя будучого віку. Тут пристанище і заспокоєння для кожного із нас від немовляти аж до нашої смерті.

В кожному з нас, крім життя тілесного, є ще й життя духовне. Тілесне життя починається, росте і закінчується. Духовне життя також починається в нас, також росте, та ніколи не старіє і не закінчується. Тілесно ми народжуємось від своїх батьків, духовно ми народжуємось в святому храмі в Таїнстві Хрещення для життя вічного, для Царства Небесного.

Був день для кожного з нас, коли хресні батьки принесли нас немовлятами в святий храм, і він прийняв нас в свої материнські обійми. Силою Святого Духа в Таїнстві Хрещення Свята Церква змила з нас слід гріха перших грішників — наших прародичів Адама та Єви, дала нам святе християнське ім’я, зробила нас дітьми нашого Отця Небесного, Який, за словами Апостола, не соромиться називати нас братами Своїми, і дала нам право бути нащадками трьох радостей вічного блаженства, які Господь Спаситель приготував для вірних своїх чад. Свята Церква закарбувала в наші серця дари Святого Духа, поклавши на нас в Таїнстві Миропомазання “печать дару Святого Духа”. Після купелі святого Хрещення вона довірила нас під опіку Ангелу-хоронителю. Своє духовне життя, життя в Христі і з Христом ми розпочали в святому храмі. Тут ми його і продовжуємо.

Ох, яким же повинен бути нам дорогим цей святий храм!
Для того, щоб духовне життя в нас росло і дозрівало, щоб життя в Христі поглиблювалося в нас і все міцніше з’єднувало з нашим Господом навіки, для душі, як і для тіла, необхідна пожива, зміцнення, дихання.

Своє тіло ми мусимо живити. Якщо залишаємо його без поживи, воно слабшає, згасає і вмирає. І наша душа без духовної їжі вмирає для життя вічного. Ми повинні її живити: вона потребує, має свій голод і свою спрагу. І якщо ми безпосередньо по гріхам своїм, не відчуваємо того голоду, то ми не можемо не бачити хоча би часткових його проявів у стомленні духу, суму, які нерідко спостерігаємо в людях. Потрібно живити душу тією духовною поживою, яка цей голод втамовує: вічно живим словом Божим, благодаттю Христовою, яка щедро роздається в наших в таїнствах і при богослужіннях, тією Божественною їжею, яка подається нам в Святій Чаші.

Відчуйте, мої дорогі, всій своїм серцем, як любить нас Господь, залишивши нам на поживу Своє Божественне Тіло і Свою Животворящу Кров!

Перед цим як передати Своє Тіло на розп’яття, а Свою Кров – на пролиття, Він зібрав учнів, і взяв в руки хліб, благословив його, переломив і, передаючи учням, сказав: “Прийміть, їжте, це є Тіло Моє” і, взяв чашу і благословив, подав учням кажучи: “Пийте з неї всі, це є Кров Моя” (Мф. 26, 26-28; Лк. 22, 19-20).

Для того, щоб нікого із людей не лишати радості бути споживачем цієї Божественної їди, Він добавив до своїх слів: “Творіть це на Мою згадку”. Він звелів Святій Церкві здійснювати це священне Таїнство і живити грішні душі Божественним Тілом і Кров’ю. І при кожній Божественній Літургії здійснюється це величніше священнодійство, яке не відбувається на небі.

В нашому святому храмі, — на Престолі Божому приноситься Безкровна Всесвітня Жертва — та ж, яку Господь Ісус Христос на Своєму Голгофському хресті. За цією Божественною службою ми якби стоїмо на Голгофі в цей самий момент, коли Господь видавав останній подих на хресті, коли небо зрівнялося з землею, і з уст Христових пролунав останній оклик: “Збулось”.

Ми мали щастя і за тільки що завершеною Божественною Літургією спостерігати своїми грішними очима Святіше Таїнство Христове: Жертву, яку приніс за нас Господь Спаситель.

І коли, дорогі мої, ви відчуєте в своєму серці духовний голод і спрагу, яких не може втамувати ніщо на землі, або відчуваєте в собі духовну сухість і мертвенність, йдіть в храм Божий. Тут ви побачите на Престолі Божому під видом і покровом хліба саме Божественне Тіло Христове і під видом плоду лозового — саму Божественну Кров Його. Зі страхом, вірою і любов’ю приступайте до цієї тайної Вечері, причащайтесь Тілом і Кров’ю Христовими, і Господь, який вселяється в нас, зміцнить ваші духовні і тілесні сили, надихне на путь життя з Христом, і це поєднання нашої душі і тіла з Господом буде завдатком і нашого вічного з Ним спілкування.

Тіло наше хворіє, втомлюється, його потрібно лікувати, здоров’я потрібно підтримувати. Наша душа також хворіє, страдає від великої кількості своїх хвороб, і ми шукаємо нашій хворій душі порятунку. Ліки для хворого тіла готуються завдяки людському мистецтву. А ліки, що потрібні душі, подаються нам нашим небесним лікарем від рук Божих в нашому православному храмі.

Хворіє наша душа, коли її давить тяжка гріховна ноша, коли в ній піднімається голос совісті, який не давав спокою на землі ще першому вбивці Каїну. Всі ми грішні, знаємо, що муки совісті — це найстрашніша хвороба людського духу. Зцілити нас від цієї тяжкої хвороби, від мук грішної совісті понад сили людські. Лише один Господь може пролити єлей, що пом’якшує наші страждання. Ліки від цієї хвороби тут, в нашому святому храмі. Це — завжди відкриті назустріч грішнику, який кається обійми Христові, про які Сам Спаситель говорить в Своїй притчі про блудного сина. Божественну владу прощати покаянним Господь довірив Святій Церкві, залишив апостолам та їхнім нащадкам заповіт: “Прийміть Дух Святий. Кому відпустите гріхи, тому відпустяться; кому ж затримаєте, затримаються” (Ін.20:22-23).

Багато всіляких страхів на землі для людини: і невиліковні хвороби, і злодії, і пожежі, і сама смерть лякає декого з нас, та найбільший страх, який не тільки може, але й повинен навідувати наше серце, це страх перед вічною гибеллю душі. І через наше покаяння, яке ми приносимо до ніг Христових в нашому святому храмі, Господь забирає від нас цей страх, подає нам очищення серця і благодатну втіху.

Душа хворіє й іншими недугами, мучиться й іншими муками, тілесними і душевними, хвилюваннями та іншими видами страждань. Йдіть в храм Божий лікувати всі свої душевні хвороби. Господь постановив, щоб Його Церква молилась за всіх людей при всяких людських потребах, щоб вона розкривала свій покров над людиною при всіх кроках його земного життя. Наші сердечні рани і муки зцілюються і втамовуються в святому храмі за нашими молитвами, за нашою вірою. Тут Свята Церква не лише благає за нас Небесного Владику, але й закликає на молитву із собою святих Божих людей, ангелів і архангелів і Саму Пречисту Матір Божу. Вона молиться Преблагословенній Богоматері: “Пресвятая Богородице, спаси нас!”; вона просить святих угадників: “Всі святі, моліть Бога за нас!”. Така молитва проливає відраду і потіху в серце, зранене скорботами і печалями. І хіба може така молитва, що кріпиться молитвою за нас Божої Матері і святих, залишиться не вислуханою Господом?

В кожному православному храмі на видному місці міститься зображення Голгофи з розп’яттям на хресті Господа, з тим, щоб прихожанин зразу бачив, де джерело зцілення його від усіх мук і скорбот: у підніжжі Хреста Христового, того Хреста, з висоти якого з уст Вмираючого на ньому лунають слова любові і всепрощення.
У воєнні дні ми приходили до своїх храмів зі своєю гарячою молитвою про звільнення Родини від кривавого ворога, молились за перемогу, про збереження життя воїнів, дорогих серцю кожного з нас. Тут виплакували своє горе, коли втрачали близьких, батьків, братів, дітей, тут запасались силами переносити випробування і скорботи, неминучі на нашій грішній землі. Зараз, в дні миру, ми молимось тут за наш власний достаток, за наших близьких, за процвітання нашої дорогої Батьківщини.

Тут в храмі, нашими молитвами і невидимо сходячим на нас благословенням Божим освячуються всі шляхи життя православного християнина. Ось приходить біда: лежить християнин в хворобі. Під тяжкістю хвороби він страдає в думці про те, що він заслужив цю хворобу своїми багато чисельними гріхами. Що він переживає, про що думає? Свої погляди він звертає до Святої Церкви, до храму Божого, до священнослужителя, кличе його, щоб цей “молитву здійснив над ним, помазавши його єлеєм”, щоб “молитва віри спасла хворого” і якщо він вчинив гріхи, щоб “вони відпустились йому” (Як.5:14-15). Господь скріплює Своєю благодаттю в цьому Таїнстві Єлеопомазання страждаючих тяжкою хворобою тіла і душі.

І коли наступить кінець твого життя, ні багатства, ніякі скарби світу, ні мудрість земна не в силах будуть зупинити наступаючої смерті, погляди твої знову звернуться до храму Божого, ти будеш кликати священнослужителів для того, щоб цей передсмертний час прийняти таїнство сповіді і святого причастя, скріпити своє серце словами утішень євангельських, оживити його святою надією і молитвою допомогти своїй душі мирно, по-християнськи розлучитися з тілом.

Тіло не може жити без дихання. Не може рости і розвиватись в нас життя з Христом без духовного дихання. Таким диханням для нашого серця є молитва, яка оживляє серце святими почуттями, скріплює його на боротьбу з гріхами і скеровує на добрі діла. Без молитви не може бути духовного життя. Молитва — це показник живої душі: якщо християнин любить молитись і вранці і ввечері свого трудового дня і при молитві розкривати своє серце перед лицем Господа, якщо він скучає без молитви в храмі Божому та шукає її, — значить він живе внутрішнім духовним життям, прагне спілкування з Богом, піклується про свою душу. Якщо ж він розлюбив молитву і перестав відчувати в ній потребу, значить він затихає, або уже засох своєю душею.
Приходячи в святий храм, ми дихаємо тут плодотворною животворною молитвою, в молитві черпаємо сили для свого духовного життя. Тут ми переживаємо радість спілкування з Господом Спасителем, тут ми вдихаємо в себе чисте небесне повітря. В храмі Божому незримо присутній наш Спаситель, відкриваючи себе нам не в своїй неприступній божественній славі, яка б спалила нас, немічних, своїм небесним полум’ям, а являється під смиренним покровом образів і священнодій в тому вигляді, в якому наша грішна душа і може Його бачити. Тут, в святому храмі, ми входимо своєю душею в спілкування з Небесною Церквою, пануючою на небесах, яку складають святі ангели, святі угодники і очолює Господь — Глава Церкви. Тут ми бачимо Божественне Обличчя Господа Ісуса Христа, Престол Божий, на якому невидимо чуває Господь і який так же невидимо оточений святими ангелами. Тут перед нами образ Пречистої нашої Небесної Матері. Тут ми молимо Господа про все, чого потребує, за чим скучає, в чому шукає підкріплення наша грішна душа. А Господь, як Добрий Отець, тут задовольняє потреби наших сердець. Тут ми просимо угодників Божих як наших родичів, наділених тепер силою і славою у Царя царюючих, про їх заступництво перед Богом в наших потребах.

Як же святий храм дорогий серцю кожного з нас! З ним пов’язане все наше життя від початку до кінця, і не тільки до порогу смерті, але і до самого кінця віку. Адже поки стоїть земля і на ній наша Свята Церква, ніколи не змовкне в православних храмах молитва за всіх, з віку представлених до життя вічного з вірою і надією воскресіння.
І так ми тішимося, мої дорогі, бачачи наші святі храми в святкові дні не тільки заповненими, але й переповненими православними людьми. Ми бачимо, що в наших серцях живе невмируща любов до святого храму, що ви не мертві душею, що ви спішите під покров святих храмів для того, щоб омити душі слізною молитвою, обновити ці душі в покаянні, живити їх Божественною їжею і лікувати від усіх скорбот і душевних хвороб. Цією любов’ю до храму Божого ми засвідчуємо свою любов до Того, Хто є Господарем Неба та землі і Господарем кожного святого храму Божого, Хто тут зустрічає усіх нас, як батько зустрічає своїх люблячих дітей, і відкриває перед кожним, хто входить в святий храм обійми Своєї батьківської любові.
Бережіть в собі таку любов до святого храму до кінця днів ваших! Цього мені хочеться побажати усім вам з усієї душі. Нехай те життя з Христом, яке кожен з нас почав в святій Тайні Хрещення, ні в кого з нас не закінчиться до останнього подиху. Нехай кожен з нас своїм внутрішнім єством назавжди усвідомить, що немає і не може бути більшого щастя, як з Христом жити і з Христом вмирати.

Не залишайте своєї душі ненасиченої в її голоді і спразі, живіть її в храмі Божому. Ми випробовуємо її для вічності, і страшно ввійти туди, не потурбувавшись про те, щоб душа була готова до цієї вічності. А дні, місяці, роки не лише ідуть, але й біжать, десятиліття добавляються до десятиліть, і як боляче людині осо знати на порозі життя свого, що воно прожито безплідно!

Нехай буде наш святий православний храм для кожного не тільки пристанищем і заспокоєнням в усіх потребах, скорботах і хворобах, але й джерелом, яке скріплює наші слабкі духовні сили для боротьби з гріховним брудом, що володіє нами, для приготування себе до життя будучого віку, яким всіх нас Господь і Милосердний Отець наш наділить Своєю Благодаттю.

Митрополит Николай (Ярушевич)

Стиль : vfxdude | © 2010-2012 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія Догори ↑