Наряду з Індією Китай являється однією із найдревніших цивілізацій, що володіла писемністю, яке продовжує існувати до сьогодні. Хоча первісні племена мешкали на території теперішнього Китаю багато тисяч років назад, першої достатньо розвиненою цивілізацією у цьому регіоні було царство Шан, що виникло близько 1500 р. до н.е.
Культура цього регіону з її мовою і поглядами на життя до нині майже не змінилась. Одним із факторів, що сприяв цьому були релігійні вірування, що вчили про осмисленість світу і про величезну відповідальність людей за його збереження[1].
Світ — це жива система, де все пов’язане ритмами і співзвучностями, подібно до інструментів у симфонічному оркестрі. Ці ритми відомі як холодні, темні сили інь і теплі, світлі сили янь, а також п’ять стихій: дерево, вогонь, земля, метал і вода. Ці сили являють собою форми “життєвої субстанції” ці і, взаємодіючи між собою в ритмах живої системи, породжують все суще[2]. Слід зазначити, що число “п’ять” займало особливе місце також і в космології Древнього Китаю: земля уявлялась у вигляді квадрата з центром, де була розміщена столиця Китаю. Цим сторонам і центру відповідали 5 кольорів, 5 смаків, 5 звуків, 5 символів[3].
Приблизно з ІІ-І ст.ст. до н.е. і до середини ХХ ст. це уявлення про світ було для більшості китайців абсолютно природнім. Ще раніше у Китаї вважали зрозумілим і логічним, що люди є природною і необхідною частиною оточуючого їх світу, тому їх дії впливають на природу, а природа, у свою чергу, сповнена змісту для них[4]. Це віровчення, чи точніше, світобачення, лягли в основу сучасної китайської системи екологічного захисту, де кожен китаєць бачить себе найважливішою ланкою природного середовища, а отже і найбільш відповідальною за це саме середовище.
Китайській цивілізації притаманні раціоналізм мислення, повага до норм етики, адміністративної практики. Але не чужі і звичайні для кожної древньої релігії вірування — політеїзм з яскраво вираженими елементами тотемізму, культу предків, культу природи, особливо Землі (у кожному поселенні був вівтар для жертвоприношень духу Землі). Поширеними були криваві жертвопринесення. Відчутним був вплив шаманів, знахарів, ворожбитів. Саме в такому середовищі сформувались основні релігійні системи Китаю: конфуціанство, даосизм і буддизм[5].
У китайській релігії, як і в інших, також є своє вище божественне начало — Тянь-Небо[6]. Але китайське Небо — це не Яхве, не Алах, не Брахман і не Будда. Це вища верховна всезагальність, абстрактна і холодна, сувора і байдужа до людини. Її не можна любити, з нею неможливо злитись, її неможливо наслідувати, як і немає змісту нею захоплюватись[7].
Однією із найважливіших рис китайської культури є поминання і шанування предків, що виражається у простих культових діях, таких як запалювання курильних паличок перед дерев’яними табличками з іменами предків на сімейному вівтарі[8]. Першим і найшанованішим предком, який у релігійній свідомості китайців став верховним богом є Шань-ді — Перший Володар[9]. Багато китайців передають із покоління в покоління родовідні книги своїх сімей, з яких молоді люди дізнаються про те, що звершили і за що боролись їх предки[10].
У древньому Китаї вважалось, що людина наділена двома душами — матеріальною (по) і духовною (хунь). Перша по смерті відходить разом з тілом в землю — і саме для неї з покійним відправляли на той світ його речі, жінок, слуг (після епохи Шан людей, як правило, з покійними не хоронили). Друга душа відправлялась на небо, де займала місце, що суворо відповідало статусові покійного[11].
Культ предків продовжує зберігати структури, встановлені в епоху Шан (правда ми володіємо свідченнями лише про ритуали, що практикувались у середовищі аристократії). Доволі складні церемонії звершуються чотири рази в році: приносяться жертви вареним м’ясом, зерном і напоями, і для принесення жертви закликається дух померлого. Він персоніфікується у одному із членів сім’ї, зазвичай у одному із внуків, котрий і розділює жертвенну трапезу зі своїм предком[12]. Саме культ предків ліг в основу віровчення, запропонованого людям великим мислителем Древнього Китаю — Кон-Дзи (Конфуцій) (551-479 рр. до н.е.), яке пізніше отримало назву конфуціанства і зайняло високе місце серед аристократії Китаю.
З середини ХІХ ст. Китай піддається різного роду вторгненням та експансіям. І все ж, не зважаючи на півтора століття перемін, безліч основних цінностей китайського стилю життя збереглись. Більше чотирьох століть релігійні вірування у континентальному Китаї піддавались нищівній критиці, були знищені храми і зображення; однак навіть там досі сильні сімейні узи, а культ предків і традиційна обрядність швидко відроджуються[13].
Одним із найважливіших факторів, що впливає на релігійне життя Китаю і визначає специфіку цього життя, є релігійний синкретизм. Оскільки китайська релігійна думка розвивалась під впливом трьох великих релігійних систем — конфуціанства, даосизму та буддизму, то, зрозуміло, що ці системи настільки переплили у свідомості простого китайця, що втратилось почуття різниці між ними. Конфуціанство переважало у сфері етики і соціально-сімейних відносин, “воно проникло у плоть і кров китайської культури, перш за все політичної, визначивши норми і характер міжособових стосунків у соціумі”[14]; даосизм з його магією, метафізикою і пантеоном божеств і духів був звернений до сфери почуттів і ніби компенсував сухість і раціоналізм конфуціанства; буддизм піклувався про зменшення гріхів, народжував і підтримував ілюзії про світле майбутнє[15].
Сьогодні активно діють храми божеств китайського пантеону, що обслуговуються даоськими шаманами-медіумами, гомеопатами, віщунами долі, хіромантами, фізіогномістами. Останнім часом великої популярності у світі набувають вчення, що базуються на даосизмі: феншуй (геомантія), цигун (психо-фізіологічні практики, пов’язані з дихальною гімнастикою), деякі стилі традиційних бойових мистецтв ушу, китайська астрологія і т.д.[16]. Таким чином, тісно переплівшись у народній свідомості і думці, три великі релігійні системи Китаю зуміли пережити протягом багатьох століть ряд релігійних, політичних та соціальних криз в основному завдяки своїй еластичності та піддатливості до потреб свого народу і до ситуації, що складалась в ту чи іншу епоху.
Назар Лозинський
[1] Религиозные традиции мира. В двух томах.- Т.2.- М.:КРОН-ПРЕСС, 1996.- С.401.
[2] Религиозные традиции мира. В двух томах.- Т.2.- М.:КРОН-ПРЕСС, 1996.- С.400.
[3] Элиаде М. История веры и религиозных идей. В 3 т. Т.2. От Гаутамы Будды до триумфа христианства. Пер. с фр.– М.: Критерион, 2002.- С.17-18.
[4] Религиозные традиции мира. В двух томах.- Т.2.- М.:КРОН-ПРЕСС, 1996.- С.400.
[5] Лубський В.І., Теремко В.І., Лубська М.В. Релігієзнавство. Підручник.- К.: Академвидав, 2002.- С.170.
[6] Иллюстрированая история религий в двух томах./ Под ред. проф. Д.П.Шантепи де ля Соссей.- Изд. 2.- Т.2.- М.: Спасо-Преображенский Валаамский монастырь. Российский фонд мира., 1992.- С.63.
[7] Васильев Л.С. История религий Востока. Учебное пособие для вузов.- 4-е изд.- М.: Книжный дом “Университет”, 1999.- С.273-274.
[8] Религиозные традиции мира. В двух томах.- Т.2.- М.:КРОН-ПРЕСС, 1996.- С.402.
[9] Иллюстрированая история религий в двух томах./ Под ред. проф. Д.П.Шантепи де ля Соссей.- Изд. 2.- Т.2.- М.: Спасо-Преображенский Валаамский монастырь. Российский фонд мира., 1992.- С.63.
[10] Религиозные традиции мира. В двух томах.- Т.2.- М.:КРОН-ПРЕСС, 1996.- С.402.
[11] Васильев Л.С. История религий Востока. Учебное пособие для вузов.- 4-е изд.- М.: Книжный дом “Университет”, 1999.- С.279.
[12] Элиаде М. История веры и религиозных идей. В 3 т. Т.2. От Гаутамы Будды до триумфа христианства. Пер. с фр.– М.: Критерион, 2002.- С.14.
[13] Религиозные традиции мира. В двух томах.- Т.2.- М.:КРОН-ПРЕСС, 1996.- С.401-402.
[14] История религии. В 2 т. Т.1. Учебник/ В.В. Винокуров, А.П. Забияко, З.Г. Лапина и др.; Под общей ред. И.Н. Яблокова.– М.: Высш. шк., 2002.- С.421.
[15] Васильев Л.С. История религий Востока. Учебное пособие для вузов.- 4-е изд.- М.: Книжный дом “Университет”, 1999.- С.340.
[16] История религии. В 2 т. Т.1. Учебник/ В.В. Винокуров, А.П. Забияко, З.Г. Лапина и др.; Под общей ред. И.Н. Яблокова.– М.: Высш. шк., 2002.- С.386.