У великій Антиохії Сирійській жили якийсь пресвітер, на ім’я Саприкій, і простак — громадянин Никифор. Вони почували один до одного таку любов і так були дружні, що деякі вважали їх рідними братами.
Після багатьох років такої дружби їм позаздрив диявол і посіяв в них такі плевели ворожнечі, що вони не бажали навіть зустрічатися один з одним на дорозі: так вони зненавиділи один одного. І наскільки раніше між ними панували любов і дружба, настільки потім, після дії сатани, закипіла у них один до одного ненависть і ворожнеча.
Проживши в такій ненависті і ворожнечі один з одним досить довгий час, Никифор, опам’ятавшись і зрозумівши, що цю ворожнечу сіє диявол, став просити своїх друзів і сусідів, щоб вони відправилися до пресвітера Саприкія і благали б його пробачити його, що кається, і полюбити колишньою любов’ю; але пресвітер не захотів залишити своєї ворожнечі проти нього.
21 Тоді Никифор знову послав інших друзів з тим же проханням, але пресвітер і їх слухати не захотів. Він також відкинув і утретє посланих і не послухав їх моління, і, таким чином, не преклонився на милість, щоб пробачити брата, що покірливо шукав прощення. Навпаки, зробивши жорстоким серце своє, він залишався невблаганним, забувши слова Господа нашого Ісуса Христа, що сказав: прощайте, то простять і вам. І ще: коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут згадаєш, що брат твій щось має на тебе, — залишй отут дара свого пе¬ред жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, — і тоді повертайся, і принось свого дара; і ще: бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець.
Тоді Никифор, бачивши, що Саприкій-пресвітер не хоче прийняти клопотання про нього, сам пішов до нього і, припавши до його ніг, сказав йому:
— Пробач мене, отче, ради Господа пробач.
А Саприкій навіть і не поглянув на нього; він був людиною немилосердною і не мав ні любові, ні страху Господнього; будучи християнином і пресвітером, він і без прохання повинен був пробачити брата свого. Не одержавши прощення, Никифор пішов від нього осоромленим і знедоленим.
В цей час — в царювання Валеріана і Галлієна — як християнин схоплений був і Саприкій і представлений був ігемону на катування.
Ігемон запитав:
— Як твоє ім’я?
— Я називаюся Саприкієм, — відповів той.
— Якого ти роду? — запитав ігемон.
— Я християнин, — відповів Саприкій.
— Ти — клірик? — знову запитав ігемон.
— Я — пресвітер, — відповів Саприкій.
Тоді ігемон сказав:
—Царі наші, владики країни цієї і всіх меж римських, Валеріан і Галлієн повеліли, щоб ті, які іменують себе християнами, принесли жертви безсмертним богам; а хто, знехтувавши, відкине веління царське, — той хай знає, що він, після всіляких мук, засуджений буде на тяжку смерть.
Після цих слів Саприкій сказав:
—О, ігемоне! Ми, християни, маємо Царя — Христа Бога, бо Він один є Істинний Бог і Творець неба і землі, моря і всього, що знаходиться в них; все ж таки боги язичницькі є біси, і знищаться вони з лиця всієї землі; як діла рук людських — вони нікому не можуть допомогти.
Тоді розгніваний ігемон повелів розтягнути його на колесо і безжально мучити. Серед цих катувань Саприкій сказав ігемону:
—Ти маєш владу над тілом моїм, над душею ж моєю не маєш ніякої влади: над нею має владу тільки один Ісус Христос, що Створив її.
Після цього Саприкій мужньо зазнав всі заподіяні йому муки.
Бачивши його непохитним, жорстокий суддя видав на нього такий смертний вирок:
«Пресвітера Саприкія, що знехтував царським велінням і що не побажав принести жертви безсмертним богам і залишити християнську помилку, повеліваємо усікти мечем».
Тоді як Саприкій йшов на страту в надії одержати небесний вінець мучеництва, блаженний Никифор, почувши про це, поспішив до нього назустріч і, припавши до ніг його, сказав:
—Мученик Христовий, пробач мене, я погрішив перед тобою!
Той же на це не відповів йому нічого, оскільки серце його було обійняте бісівською злобою.
На подальшому шляху до місця страти святий Никифор знову припав до ніг Саприкія, кажучи:
—Мученик Христовий, пробач мене, в чому я погрішив перед тобою як людина; ось тобі дається з Небес вінець від Христа, оскільки ти не відрікся Його, але сповідував Ім’я Його святе перед багатьма.
Саприкій же, засліплений ненавистю , залишався невблаганним, зовсім не показуючи наміру пробачити його. Він навіть і слова не сказав до прохаючого його побратима, так що навіть самі мучителі дивувалися з озлоблення Саприкія і говорили Никифору:
—Такої божевільної людини, як ти, ми ніколи не бачили: тепер ось він йде вже на смерть, а ти ще старанніше благаєш його: хіба по смерті він може в чому-небудь тобі пошкодити? І навіщо тобі потрібно примирятися з тим, хто зараз
помре?
На це святий Никифор відповів їм:
—Не знаєте ви, чого я прошу у сповідника Христового, але Бог знає.
Коли вони прийшли на місце, де Саприкія повинні були усікти мечем, святий Никифор знову звернувся до нього:
—Молю тебе, мученик Христовий, — сказав він, — пробач мене, якщо я в чому погрішив перед тобою як людина. Написано: просіть і дасться вам, — ось, я тебе благаю. Отже, подай мені прощення.
Але жорстокосердий друг його Саприкій не преклонився на такі моління; він не пригадав слів Господа: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм і ближнього твого, як самого себе, але, закривши вуха серця свого і тіла, залишався, як глухий аспид, відкидаючи моління того, що заклинає його. Отже, Саприкій не послухав сказаного в Євангелії, що хто прощає ближньому своєму; той і сам буде прощений, і не послухав слів Господа: якою мірою відміряєте, такою відміряють і вам. От чому Господь, праведний Судія, по справедливому суду Своєму, відняв благодать Свою від Саприкія, і негайно ж той відпав від Господа і позбувся сплетеного ним для себе вінця мучеництва.
Коли мучителі сказали Саприкію: «Преклони коліна твої, щоб ми могли відсікти голову твою», — він сказав їм:
—За що ви хочете усікти мене?
Воїни на це відповіли:
—За те, що ти не хотів принести жертви богам і не послухався царського веління ради якоїсь людини, що іменується Христом.
Почувши це, окаянний Саприкій сказав їм:
—Не вбивайте мене, бо я виконаю те, що повелівають царі: поклонюся богам і принесу їм жертву.
Так ненависть засліпила серце Саприкія! Вона відторгнула його від благодаті Божої, і він, раніше мучений і такий, що не відрікався від Христа, тепер, — замість того, щоб прийняти вже мученицький вінець слави, — відрікся від життя вічного і став відступником.
Почувши ці божевільні слова Саприкія, Никифор став із сльозами на очах благати його:
—Не роби цього, улюблений брате! Не відрікайся Господа нашого Ісуса Христа! Не губи того вінця небесного, який ти сплів собі серед твоїх страждань! Ось, біля дверей стоїть Владика Христос, Який знову з’явиться тобі і віддасть тобі життя вічне за цю тимчасову смерть, яку ти прийшов прийняти на це місце.
Саприкій же не слухав його молінь: він поспішав до вічної смерті, втрачаючи разом з тим те безконечне життя, яке повинен був прийняти через один удар меча.
Святий же Никифор, бачивши, що Саприкій цілком відпав від святої віри і відторгнувся від Христа — Істинного Бога, почав гучним голосом так волати до мучителів:
—Я — християнин і вірую в Господа нашого Ісуса Христа, від Якого відрікся Саприкій; отже, усічіть мене замість Саприкія.
Воїни, не сміючи убивати його без веління ігемона, дуже дивувалися, що він самовільно віддає себе на смерть, абсолютно вільно вигукуючи:
—Я — християнин і вашим богам не принесу жертви!
Тоді один з мучителів, з’явившись до ігемона, сповістив йому, що Саприкій обіцявся принести жертву богам, але є якийсь, — додав він, — який бажає померти за так званого Христа, і тому голосно вигукує:
— Я — християнин, богам вашим не принесу жертву і царських велінь не послухаюся!
Почувши це, ігемон наказав Саприкія відпустити на свободу, а Никифора замість нього усікти мечем. Так святий мученик умертвлявся за Христа, — в двадцять другий день місяця лютого, і, радіючи, відійшов до Христа Господа, щоб прийняти від правиці Його вінець перемоги і з’явитися Йому в лику святих мучеників, що славлять Отця і Сина, і Святого Духа — Єдиного в Трійці Бога, Йому ж честь і поклоніння, слава і держава повіки, амінь.