Після страждань і мученицької кончини святого великомученика Феодора Тирона в місті Амасії в темниці залишилися ув′язнені за Христа його соратники і близькі друзі — Євтропій, Клеоник і племінник його Василіск. Правитель міста Публій, що мучив святого Феодора, вже загинув, уражений Божим гнівом. На його місце був призначений інший, на ім’я Аскліпіодот, родом з Фригії, людина жорстока і безбожна. Багато зла заподіяв він християнам, бо отримав від імператора Максиміана владу силувати християн до принесення жертв ідолам і тих, хто не покоряється, погубляти в жорстоких муках.
Одного разу, засідаючи на судилищі з своїми радниками, він призвав книгохранителя Євласія і наказав йому читати колишні судові справи. Коли Євласій читав про страждання Феодора Тирона, то всі дивувалися терпінню святого мученика, а правитель запитав:
— Де друзі Феодора, що згадуються в книзі?
Євласій відповів:
— Вони утримуються в темниці з іншими в’язнями.
Бачивши спалене Тироном капище скверної їх богині Юнони, іменованої матір’ю богів, правитель заричав як лев, і негайно повелів послати воїнів в темницю, щоб привести до нього святих мучеників Євтропія, Клеоника і Василіска.
Євтропій і Клеоник були рідними братами, родом з Кападокії, а Василіск, племінник святого Феодора, народився в Амасії, але всі троє внаслідок взаємної любові називали один одного братами.
Прийшовши до темниці, воїни сказали темничному сторожу:
—Видай нам друзів Феодора.
Тоді сторож увійшов до святих і сказав:
—Вставайте! Прийшов час, якого ви чекали з нетерпінням день і ніч; вас кличе правитель. Але благаю вас, згадайте і мене в своїх молитвах.
Так говорив темничний сторож, оскільки бачив їх день і ніч на молитві і чудеса, що відбувалися з ними: незвичайне світло сяяло серед них, темниця багато раз сама собою відкривалася. Тому він і увірував, що Господь перебуває з ними. На заклик правителя святі пішли з радістю, а в’язні, що залишилися, засмучувалися, що позбавлялися дружнього спілкування з святими мучениками. Тоді святий Євтропій сказав їм:
— Не плачте, друзі, бо ми знову побачимося, але моліться до Господа нашого Ісуса Христа, щоб Він дарував нам страждання і кончину за Нього і щоб припинилося бісівське язичество, а всесвіт наповнився Божої благодаті.
Утішивши такими словами в’язнів, святі вийшли з воїнами. Святий Євтропій співав: «Оце яке добре та гарне яке, — щоб жити братам одно купно!» (Пс. 132, 1).
І ось пролунав Голос з Неба:
— Не розлучу тебе з твоєю братією, поки не прийдете всі до Феодора і не спочинете на лоні патріархів, що живуть в Божественному світлі.
Євтропій був дуже красивий і премудрий. Коли святі були приведені і стали перед правителем, то він запитав їх:
—Почему обличчя ваші не сумні від довгого перебування в темниці, а радісні, неначе від постійної веселості?
Блаженний Євтропій відповів:
— Воістину, правитель, наш Христос завжди нам дає радість, відвідуючи нас Своєю благодаттю, і збуваються на нас слова Писання: «Радісне серце лице веселить» (Притч. 15, 13).
Правитель запитав:
— Як тебе звати?
— Перше моє ім’я, — відповів святий, — християнин, а батьки мене назвали Євтропієм.
Тоді правитель з ласкою сказав:
— Бачу, що ти так само доброзвичайний, як і красивий; думаю, давно вже ти став таким мудрецем.
Святий відповів:
— Духовної мудрості я навчився від Господа мого Ісуса Христа; на Нього я покладаю надію, що Він допоможе мені мудро відповісти на ваші питання.
Правитель сказав:
— Послухай мене, Євтропію, і переконай свою братію покоритися царському наказу принести жертви богам. За це я напишу про тебе царям, і вони призначать тебе в цій країні воєводою, ушанують тебе, як князя, і обсиплють тебе великими багатствами. Тоді ти на ділі побачиш, як добре слухатися царів і покорятися їх наказам. А якщо не підкоришся моїм словам, то я розітну твоє тіло на частини і кину на поживу псам і звірам. Що від твоїх кісток залишиться, то все спалю на вогні і прах кину в річку. Не надійся, що християни зберуть твої останки і, як святиню, помажуть миром. Отже, — покорись, принеси жертви богам або тільки скажи при народі, що підкоряєшся і хочеш принести жертву: всі дивляться на тебе, чекаючи твого рішення. Не відвертай від богів тих, хто хоче приносити їм жертви, щоб не заплямувати своє ім’я, під дававшись ганебним і жорстоким мукам.
На це Євтропій відповів правителю:
— Перестань пустословити, сину диявола, спадкоємець геєни! Перестань спокушати слуг Божих, ворог Бога, що відпав від нетлінних благ і райського блаженства, вічний в’язень пекла пекельного! Перестань говорити непотрібні слова, ти, що загороджуєш шлях до добрих справ, вчитель і начальник нечестя. Не знаю, що і сказати ще тобі, лукавий спокусник! Ти обіцяєш мені тимчасову честь і багатство, що залишаються тут, на землі. Яка мені користь від того, що викликає погані пристрасті, приводить до хвастощів, любодіянь, грабіжу, вбивств і інших злочинів! Яку користь отримав від тимчасової слави і багатства колишній князь Публій, що мучив святого Феодора? Тепер він похоронений в землі, точений черв’яками і мучиться в пеклі, у вогні невгасимому. І тебе не забариться спіткати гнів Божий, і загинеш ти, беззаконник нечестивий. Ти погрожуєш мені жорстокими муками, мечем, вогнем і звірами, але не надійся злякати мене такими погрозами і муками примусити мене до безбожного: постраждати за Христа Бога мого — це моє перше бажання, оскільки Він є наше багатство, честь, сила і слава. Ні, не відступимо від Нього ні я, ні мої брати, а постраждаємо за Спасителя нашого: у Його руках — наше життя, Він —воєвода непереможний, рятуючий від бід тих, що призивають Його; Він і нас може позбавити від рук твоїх.
Почувши це, правитель наповнився гніву і наказав бити святого по обличчю, кажучи:
— Негідний! Ти покликаний сюди, щоб принести жертву богам, а не докоряти нас!
Але коли почали сильно бити святого, то руки тих, що били висохли.
За наказом правителя все, що робилося і говорилося на суді, детально записувалося. І ось, коли писарі побачили, що руки катувальників висохли, то в жаху кинули писати. Проте, один християнин, що стояв серед народу, записав те, що відбувалося.
Правитель звернувся до мученика з такими словами:
— Чи поклонишся ти, нарешті, богам, щоб зберегти своє життя, чи хочеш, щоб я віддав тебе смерті?
— Ні, — відповів святий Євтропій, — не поклонюся богам бездушним. Ти і сам бездушний, якщо так поступаєш. Але поклонюся я Богу моєму і Йому принесу в жертву свою хвалебну пісню. Так говорить блаженний Давид і його вустами Сам Христос: «Їхні божки — срібло і золото, діло рук людських: вони мають вуста — й не говорять, очі мають вони — і не бачать, мають руки — та не дотикаються, мають ноги — й не ходять, своїм горлом вони не говорять». І додає до цього: «Стануть такі, як вони, ті, хто їх виробляє, усі, хто надію на них покладає!» (Пс. 113, 12-13, 15-16). Ти глухий і сліпий, і чи не хочеш і мене зробити таким же? Але я не відступлю від Господа мого Ісуса Христа.
Тоді правитель звернувся до святих Клеоника і Василіска:
— А ви що скажете: чи принесете ви жертви богам, щоб зберегти своє життя, чи, як Євтропій, упиратиметеся і тоді піддастеся таким же мукам?
Святі Клеоник і Василіск відповіли:
— Як вірує наш брат і пан Євтропій в Ісуса Христа, так і ми віруємо в Бога Отця, Сина і Святого Духа. Як страждає Євтропій за Христа, так і ми хочемо страждати, і диявол не зможе розлучити нас, з’єднаних святою вірою в Христа і взаємною любов’ю. Як тричі сплетений мотузок не розірветься, так і ми троє будемо міцні, і як Пресвята Трійця нероздільна, так і ми з’єднані вірою і любов’ю. Так муч нас ще жорстокіше, — ми підемо на ці муки в славу Господа нашого Ісуса Христа, Якому ти ворог.
Коли вони це сказали, правитель наказав, щоб чотири воїни розтягнули кожного і били міцними жилами без жодної пощади. Святих били так сильно, що на землю падали шматки тіла, обагрені кров’ю. Але вони мужньо терпіли і молилися Богу. Жорстока була мука, але з допомогою Божою страстотерпці, здавалося, абсолютно не страждали. Святий Євтропій молився такими словами:
— Боже Вседержителю, благий і милостивий! Не презри нас, Владико, Ти, Який рятуєш праведних, напоумлюєш нечестивих, виправляєш норовистих, охороняєш мудрих і наставляєш божевільних. Ти зв’язав диявола і звільнив людину. Ти — помічник увязнених в узи, заступник мучених, джерело доброти, Спаситель душ наших. Ти насилаєш страждання і подаєш мужність зазнати муки. Дай і нам зазнати страждання ради мученицького вінця. Прийди нам на допомогу, як допоміг рабу Твоєму Феодору. Покажи людям злість диявола, Твою милість і всесильною Твоєю допомогою яви всім, що ми Тебе одного шанували царем нашим Ісусом Христом, славлячи Тебе з Отцем і Святим Духом на віки віків. Святі Клеоник і Василіск вимовили:
— Амінь.
Раптом стався страшний землетрус, так що приголомшилося все судилище, стомлені і перелякані кати відійшли, а святі, звільнені невидимою силою, залишилися цілі. І ось їм з’явився Господь з Ангелами і з святим Феодором. Святий Євтропій звернувся до Господа:
— Слава Тобі, Владико мій Христе, що так швидко мене почув! І хто такий я, що до мене прийшов Сам Господь мій?
А святим Клеонику і Василіску святий Євтропій сказав:
— Чи бачите ви, ось, Цар наш Ісус Христос стоїть з Феодором у всій славі?
— Бачимо, — відповіли вони.
Святий Феодор, що з’явився з Господом, сказав:
— Брате Євтропію! Твоя молитва почута, і прийшов до вас на допомогу Спаситель із сповіщенням про вічне блаженство.
Сам Господь сказав їм:
— Коли вас мучили, то Я стояв перед вами, дивлячись на терпіння ваше. Оскільки ви мужньо перенесли перші страждання, то Я буду вашим помічником, поки не закінчите ваш подвиг, і впишуться імена ваші в книгу життя.
Після цих слів Господь став невидимий з святим Феодором.
Воїни ж, що мучили святих, стали просити правителя:
— Благаємо тебе, пане, звільни нас від цієї справи, ми не можемо мучити цих людей.
Указуючи на святих, правитель сказав:
— Ці волхви роблять заклинання і тим лякають воїнів.
Багато хто з народу, що сподобилися бачити Божественне явлення, вигукнув:
— Ні, не заклинання і не волхвувания, а Бог християнський допомагає Своїм рабам: ми бачили Царя їх Христа і чули голос ангельський.
— Нічого я не бачив, — сказав правитель, — ніякого голосу не чув.
Святий Євтропій звернувся до нього з такими словами:
— Правильно говориш, що не бачив Божественного явлення і не чув Небесного Голосу: ти не бачиш душевними очима, тому що тебе засліпив диявол і на тобі збувається пророцтво Ісаї: « Не бачив очима своїми й вухами своїми не чув» (Іс. 6, 10).
Почувши це і побачивши, що народ хвилюється, правитель наказав зв’язати святих і відвести їх в темницю. Коли святі увійшли туди, то в’язні дуже зраділи, а Христові страждальники заспівали пісню: «Наша поміч — в Імені Господа, що створив небо і землю!» (Пс. 123, 8).
Обідавши вже пізно цього дня з своїми радниками, правитель так говорив їм:
—Не знаю, що робити з цими людьми: все місто хвилюється через них. Як ви думаєте?
Один з радників сказав:
— Благаю тебе, скоріше убий їх. Якщо ж забаришся страчувати їх, то все місто відступить від богів і піде за цими людьми. Особливо не дозволяй стільки говорити красномовному Євтропію.
— Я його перестерігав поклонитися богам, — сказав правитель, — і проханнями, і погрозами, а він і богів, і царя погудив, та і мені досадив своїми докорами. Але покличемо його одного і переконуватимемо проханнями. Якщо він нас послухає, то буде слава милостивим богам, а якщо ні, то віддам їх смерті.
Так сказавши, він послав воїнів привести до нього Євтропія з темниці. Євтропій увійшов, і правитель, сидячи за обідом, звернувся до нього:
— Хочеш, я сам з честю введу тебе в храм богів наших, і ти принесеш їм жертви?
Святий Євтропій відповів:
— Живий Господь Бог мій! У мене і в думках немає відступити від віри Христової, утвердженої на камені непохитному.
Правитель запрошував мученика сісти з ними обідати, але він відмовився. І інші сидячі переконували його:
— Сідай з нами, Євтропію, їж і пий, підкорися начальнику!
Святий відповів:
— Ні, я, раб Христовий, не сяду з поганими, як говорить блаженний Пророк Давид: «Блажен муж, що не йде на раду нечестивих, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сидінні злоріків» (Пс. 1, 1). І в іншому місці: «Не сидів я з людьми неправдивими, і не буду ходити з лукавими» (Пс. 25, 4). Інший Пророк сповіщає: «Вийдіть звідти, нечистого не доторкайтеся, вийдіть з середовища його, очиститеся ви, що носите посуд Господній!» (Іс. 52, 11).
Правитель сказав:
— Раніше ти був добронравний, Євтропію, а зараз здаєшся недобрим.
— Я не недобрий, — відповів святий, — але дотримую Заповіді Божі. Якщо ти прагнеш виконати накази царів земних, то я ще більш прагну виконати веління Царя Небесного і безсмертного, Якому служу.
Правитель продовжував переконувати святого:
— Ти один без своєї братії принеси завтра жертви богам,
щоб народ, бачивши це, переконався не відступати від богів, а шанувати їх жертвами.
Святий Євтропій відмовився:
— Нечестивець! Чи не хочеш ти зробити з мене спокусника стада Христового? Ні, цього не буде, бо говорить Господь мій: «Хто ж спокусить одного з малих цих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, — і його потопити в морській глибині» (Мф. 18, 6). А в іншому місці говорить: «Не можете Богові служити й мамоні» (Мф. 6, 24).
Почувши це, правитель наказав принести золото, різний дорогий одяг і 150 літр срібла і сказав:
— Все це я дам тобі і навіть більше, тільки скажи завтра народу, щоб підкорився правителю, а потім молися своєму Богу, скільки хочеш.
Лукавий спокусник! — вигукнув святий Євтропій. — Ні, ти не спокусиш раба Божого! Я твердо пам’ятаю слова Писання: «Яка ж користь людині, що здобуде весь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мф. 16, 26).
Як брат твій Юда, що полюбив срібло, погубив свою душу, так і ти загинеш з ним. Але чого ти зволікаєш убити нас? Знай, що ніщо не відверне нас від любові до Христа.
Довго сперечався з ним правитель, але мученик не лише не корився йому, але все більш докоряв його і ганьбив богів. Наступила вже північ, пора була лягати спати, і правитель сказав слугам:
— Відведіть Євтропія в темницю і там зв’яжіть його і його друзів. Видно, зле ніколи не зміниться, і не можна чекати від нього добра.
Йдучи, святий сказав правителю:
— Ти, сад лукавства, що не приносить плоду правди, скоро загинеш і будеш вкинутий у вогонь. Ти — непридатна земля, що вирощує не пшеницю, а бур’ян! Твоєю душею оволодів сатана і засіяв її насінням зла.
Так сказавши, він вийшов. Коли він прийшов в темницю, то знайшов, що святі Клеоник і Василіск гаряче молилися: всю ніч вони за нього молилися.
На наступний ранок правитель побажав всенародно принести богам жертву і наказав глашатаям кричати на вулицях, щоб всі зібралися з жертвами в храм Артеміди. Коли там зібрався народ і прийшов правитель, то, по його велінню, були приведені і святі мученики Євтропій, Клеоник і Василіск. Всі поклонялися ідолам і приносили в жертву хто ладан, хто тварин.
— Євтропію, — сказав правитель, — йди і ти з своєю братією і принеси жертву богам, а то помреш злою смертю.
Святий Євтропій і його друзі стали так говорити:
— Господи, Боже Вседержителю, вічний, пречистий, незмінний, що живеш на Небі, славимий на землі! Ти утвердив небо, улаштував гори, полічив незліченні зірки і всім їм дав назви, дивно проливаєш на нас Своє світло. Ти колись визволив трьох святих
отроків з печі Вавилонської, врятував святого Даниїла від пащі лева, звільнив від смерті рабу Твою Сусанну, святу Феклу зберіг від вогню і звірів, був із святим Феодором при його стражданнях. Будь і з нами і, прийшовши на місце це, покажи силу Свою і знищ все язичницьке біснування. Даруй, щоб на цьому місці християни приносили Тобі, Істинному Богу, безкровні жертви, бо Ти — Отець Господа нашого Ісуса Христа. Слава Тобі, Єдинородному Твоєму Сину і Святому Твоєму Духу нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Коли святі вимовили ці слова, загримів грім і затряслася земля, так що затряслося капище, і правитель зі всіма присутніми вибіг з храму, боячись, щоб не загинути. Ідол Артеміди впав і розбився на дрібні шматки. Серед шуму землетрусу пролунав Голос зверху:
— Молитва ваша почута, і на цьому місці буде дім для молитви християн.
Святі зраділи у Господі.
Коли землетрус припинився і всі помалу відійшли від страху, правитель сів на судилищі і, скрегочучи зубами від люті на святих, наказав принести сірку і смолу, розтопити їх в трьох казанах і поливати тіла святих. Правитель наказав також вбити в землю міцні кілки, між ними поставити святих голими і розіпнути їх, прив’язавши руки до різних кілків. Коли це було виконано і смола в казанах стала сильно кипіти, святий Клеоник звернувся до святого Євтропія:
— Брате, помолимося Господеві, чекає нас велике страждання.
Святі стали молитися:
—Господи Ісусе Христе, прийди нам на допомогу і покажи силу Твою:
ми немічні, укріпи нас.
Слуги принесли казани, з киплячою сіркою і смолою, тримаючи їх залізними
кліщами. Блаженний Євтропій сказав слугам:
—Господь нехай оберне діло ваше на вас самих.
Раптом за допомогою сили Божої мученики відв’язали свої руки від колів, самі узяли руками киплячі казани і вилили смолу на спини один одному. Стікаючи з їх тіла, смола полилася, як вода, по мармуровій підлозі, наздогнала слуг і обпекла їх до кісток. Побачивши це, правитель жахнувся, але приписав це волхвуванню християн. Він наказав іншим слугам обдирати тіла святих залізними кігтями, а рани поливати гірчицею і сіллю, розведеною в оцті. Все це святі відважно перетерпіли. Серед мук святий Євтропій сказав правителю:
— Нечестивець, ненависний для слави Божої! Вигадуй муки ще більші, щоб нам за більше страждання з більшою славою прийняти мученицький вінець.
Роздратований цими словами, мучитель наказав своїм слугам сильніше мучити святих, а ті говорили:
—Постарайся швидше розібратися з нами: ми прагнемо, позбавившись тебе, побачити обличчя Господа нашого Ісуса Христа.
Довго мучили святих, і лише при заході сонця правитель наказав знову кинути їх в темницю і закувати в окови. Святі так молилися в темниці:
— Господи Боже! Не залиш нас, поки ми не зазнаємо всіх страждань і, звільнившись від мучителя нашого, не досягнемо тихого притулку, де немає ні хвороб, ні скорботи, ні печалі, ні зітхання.
Коли вони так молилися, опівночі з’явився Господь і сказав їм:
— Істинно кажу вам: оскільки ви за Мене йдете на смерть, то одержите від Мене вічне життя з святими.
Утішені відвідинами Господа, мученики зміцнилися у вірі.
Вранці правитель знову сів на судилищі і, призвавши святих, сказав:
— Ну що ж? Надумали ви поклонитися богам і принести їм жертви чи хочете померти злою смертю?
Святий Євтропій відповів:
—Хіба ти, затьмарений і засліплений згубник, не чув від нас, що ми не поклонимося твоїм богам — глухим і німим бісам, і не принесемо їм жертви?!
Почувши це, правитель засудив святих Євтропія і Клеоника на розп’яття, видавши таку ухвалу:
— Учитель волхвів Євтропій і інший волхв Клеоник, що не послухали велінь вічних царів, але що сповідують християнську віру, за вироком всечеснішого суду нехай будуть розп′яті. Василіск же нехай буде поміщений в темниці з іншими в’язнями.
Почувши це, святий Василіск заволав до правителя:
— Засуди і мене на смерть; я не хочу відстати від моїх друзів, але прагну разом з ними з’явитися перед Христом, Богом нашим.
— Ні, — сказав правитель, — мені так вселили боги: ви дали обітницю не покидати один одного; але я не погублю вас всіх разом, щоб обітниця була порушена і бажання ваше не було виконане.
— Воістину, — вигукнув Євтропій, — ти жорстокіший всіх звірів, зі всіх тварин найлютіший! Ти розділяєш дружину, нероздільну по вірі і любові. Але скоро Бог тобі помститься, процвітуть квіти Божої благодаті і дадуть плід церквам Божим .
Після цих слів святий Євтропій був виведений з святим Клеоником за місто, де стояли хрести. Все місто пішло за ними — не лише християни, але і язичники. Побачивши свої хрести, святі мученики сказали:
— Господи Боже наш, Ісусе Христе! Хвалимо і дякуємо Тобі, що зробив нас гідними смерті на хресті, подібно до Твого вільного страждання. Сподоби нас вінця правди, щоб, страждаючи з Тобою, ми прославилися в Царстві Твоєму. Благаємо Тебе про святу Церкву: упокори тих, що повстають на рабів Твоїх і даруй мир роду християнському.
Під час цієї молитви воїни прикували мучеників до хрестів. І ось, почувся Голос з Неба, що закликав святих до вічного спокою. Святі Євтропій і Клеоник віддали душі свої Господеві з молитвою: в руки твої, Владико, віддаємо дух наш.
Так померли вони в 16-й день березня. Два благочестиві мужі, громадяни міста Амасії, Коїнт і Велоник просили правителя, щоб він дозволив їм узяти тіла мучеників. Правитель не відмовив в проханні. Тоді Велоник узяв тіло святого Євтропія і, помазавши його миром, з честю поховав його в своєму селі, віддаленому на 18 стадій від міста. Тіло Клеоника узяв Коїнт і з такою ж честю поклав в селі Кимі. У цих місцях при гробах мучеників в славу Божу здійснювалися численні зцілення.
Святий Василіск, що залишився в темниці, утримувався в узах ще довгий час. Правитель Аскліпіодот загинув; при наступнику його Агрипі святий Василіск був обезголовлений в 22-й день місяця травня. Цього дня почиталася його пам’ять в славу Христа, Бога нашого, славимого з Отцем і Святим Духом на віки віків. Амінь.