Святий мученик Кодрат народився і виховався при наступних обставинах. Під час жорстокого гоніння на християн нечестивими царями і князями сповідники Христові піддавалися жахливим мукам і насильницькій смерті; тому багато віруючих, боячись нестерпних мук, покидали міста, житла і майно; тікаючи, вони ховалися в горах і пустелях, щоб зберегти неушкодженою св. віру в Христа, погоджуючись краще жити із звірами, ніж з нечестивими ідолопоклонниками. У ці важкі часи благочестива жінка, на ім’я Руфіна, із страху мук втекла з Коринфа в пустелю і переховувалася там в непрохідних місцях. Під час втечі з міста Руфіна була вагітна і, після настання належного часу, народила в пустелі немовля чоловічої статі і потім, проживши лише декілька днів, померла. Бог, що дарує їжу всякій плоті, що відкриває Свою руку і що насичує все живе, не залишив осиротілого немовляти, а з’явився для нього батьком і матір’ю, вихователем і годувальником. По велінню Бога, Всевишнього, з висоти спускалася хмара і, стелячись по землі, виділяла на вуста немовляти солодку росу. Таким чином, хмари годували немовля як би молоком або медом до того часу, поки він, підрісши, не став сам харчуватися пустинними злаками. Подібно до св. Іоана Хрестителя, немовля жило в пустелі, охоронялося Богом, наставлялося і напоумлювалося Духом Святим. Вже в юнацькому віці він був знайдений віруючими людьми; вони привели його в місто, де він вчився читанню книг і засвоїв лікарське мистецтво. Але він лікував не стільки хвороби своїми знаннями, скільки зціляв їх даною йому зверху благодаттю. З дитинства звикши до пустинної безмовності, він особливо прагнув віддалятися від людської суєти: люблячи самоту, він велику частину свого життя проводив в горах і пустелях, вдаючись до богомудрія. Коли ж ради задоволення потреб він приходив в місто, то всім виявляв незліченні блага, лікуючи хвороби тілесні і Словом Божим зціляючи душевні недуги. Але він недовго залишався в місті, поспішаючи знову в приємну для нього пустинну самоту, в якій і наблизився до старості. Сюди, в пустелю, до нього приходили ті, що любили його, що бажали насолоджуватися баченням святоліпного обличчя його і приймати повчання від його Богодухновенних бесід; такі були Кипріан, Діонісій і Анект, Павло і Крискент, які разом з ним і постраждали за Христа.
Страждання їх відбулися таким чином. По велінню нечестивого Римського імператора Декія для муки і вбивства християн до Коринфу прийшов ігемон Ясон. Схоплюючи християн, він ввергав їх в темницю. В цей час разом з своїми блаженними друзями Кипріаном, Діонісієм, Анектом, Павлом і Крискентом був схоплений і св. Кодрат; вони були увергнуті в темницю до багатьох перебуваючих вже там в узах християн. Через деякий час Ясон сів на нечестивому судилищі, наказавши вивести християн з темниці і представити до нього для допиту. Серед них старшим був св. Кодрат: як полководець, йшов він попереду вибраного воїнства Христового, бажаючи небоязливо відповідати мучителю за всіх. Мучитель звернувся до святого з такими словами:
— Кодрате! Що зробило тебе настільки безумним, що ти бажаєш добровільно вдатися до лютих мук? І на що надіючись, ти небоязливо вибираєш узи і темницю, позбавляючись вітчизни і друзів? Навіщо не покоряєшся царським законам, щоб,
поклонившись богам, насолоджуватися з нами радощами цього життя?
— Ніхто, — відповів св. Кодрат, — що має здоровий розум, не відречеться від цього життя.
Але оскільки це життя дарував Бог, то необхідно більш любити того, що Дарував, ніж дароване, возсилати подяку великому Добродійнику, підносячи Йому хвалу, ведучи доброчесне життя і всюди поширюючи славу Його нашими стражданнями. Не слід настільки любити це короткочасне життя, щоб, з боязні втратити його, віддавати ідолам честь, належну Єдиному Богу! Бо якого іншого Бога можемо шанувати за істинного, крім того, що збагатив нас від початку вічними дарами Своєї любові? І в цих великих дарах Кого можемо пізнати, як не Самого Христа — Спасителя? Та і кого ж можемо справді назвати Спасителем, як не Ісуса, що зазнав за нас муки і смерть? І нам, що хочемо бути доброчесними, перш за все належить зазнати муки за істинну віру і благочестя і у жодному випадку не відпадати від них. Зло намір і гріховна молитва тих, які прагнуть спокусити дійсних ревнителів Божественних Таїнств. Потрібно піклуватися про те, щоб не поспішати йти за людьми, які носять тільки образ чесноти; але слід вникати в самі справи їх, — чи не злі вони і чи не приносять великий страх погибелі. Знай, що ми, виконуючи заповіти батьків наших, прямуємо до того, що краще, тому не старайся ворожими нам діями переконати нас, щоб ми, відхилившись від свого шляху, залишили Христа. Для нас кращий радник —Істина Божа, а закони благочестя мають велику силу переконання; согласовані між собою вони сполучають нас з Богом. Візьміть до уваги і те ще, що по загальному закону природи всім необхідно померти, і від цього закону ніхто не може бути вільний. З настанням же смертної години гинуть всі несправедливі справи і помисли людські, і короткочасна слава обертається в прах. Навпаки — справи, що породжуються добрим життям, приносять здійснюючим їх людям вічну славу, переживаючу їх смерть. Так і ми, твердо вирішивши не відмовлятися від нашого наміру мужньо постраждати за Христа, залишимо приклад для тих, які побажають цілком наслідувати нас. Адже правильно мислячі і віруючі про те тільки і думають, щоб, маючи святі приклади кращого життя, наслідувати їх і через це досягати успіху досконало. На ці слова Ясон сказав святому:
— Кодрате! Якщо ти шанував Того Бога, благодіяннями Якого насолоджуєшся з самої юності, то добре поступаєш, виявляючись вдячним. Але дивися, як би тобі, проповідуючи про Христа — людину, не принизити єства Божественного.
Святий Кодрат відповів ігемону:
— Якщо ти бажаєш, відклавши гнів і змінивши лють на лагідність, вислухати мене, то хоч і незручно говорити про такі великі предмети, до чого я і сам мало здібний, все-таки повідомлю тобі щось.
— Виклади ж нам, — запропонував ігемон, — по можливості ясно ваше вчення про Христа.
Святий Кодрат відповів на це:
— Початок буття світу Бог поклав в Своїй волі, створив світ Словом і утвердив силою Святого Духа. Бажаючий буття світу є Отець, Слово, що створило ж його, є Син, а що утвердив — Святий Дух. Коли був створений прекрасний світ, призначений Творцем для певної мети, Творець благоволив, щоб хтось насолоджувався створеними Ним благами і славив Його в подяці. Тому він створив людський рід, щоб передати останньому все видиме. Вдихнувши життя в першу людину, Він ввів його в рай — місце не проречених солодощів. Чоловік, разом із створеною для нього помічницею, побачивши різноманіття прекрасного світу, зрадів і одержав від Бога владу насолоджуватися райськими садами. Наші прародителі, роздумуючи про те, з яким великим призначенням встановлені вони Богом в раю, вирішили, що їм слід гідно дякувати Творцю і Добродійнику, і почали проводити доброчесне життя, дотримуючи встановлену від Бога для них заповідь про не куштування від одного дерева. Але лукавий спокусник диявол, що посувається люттю, носячи лестощі на вустах і злість всередині, вилив на прародителів всю отруту своєї злоби, бажаючи їх позбавити райського життя: погубляючи честь їх, він вклав їм пристрасне бажання порушити Заповідь Божу і притому з їх волі на його лукаву пораду. Внаслідок цього трапилося те, що проживаючі в раю з Богом відпали від благодаті Божої і позбулися раю, будучи вигнані з нього. Але Бог змилосердився над Своїм створінням і прихильно зглянувся на людську неміч; Він благоволив, приховавши Божество прийнятою Ним плоттю, прийти до нас, окаянних і загиблих, щоб звільнити нас від уз ворожих, вивести на свободу, позбавивши від погибелі. Тому Він бажав, щоб Слово Його, вселившись у пречистій утробі Богородиці-Діви, через втілення вдяглося у всю людину. Пречиста ж Діва, зачавши від Святого Духа, народила Бога в плоті. І Він явив Себе людям як Істинного Бога, що повстав проти ворожої сили і розповсюдив межі Свого Вишнього Царства. Відкривши скарби Свого милосердя, Він побажав, щоб вони були для всіх загальними. Всіх звільнивши від спокуси мучителя, Він охороняє Свій спадок вільним і неушкодженим від погибелі. Ніщо для Нього не таємниця: ні початок нашого народження, ні термін нашого життя, ні кінець смертний, ні що інше невідоме, але все, що встановлено законоположенням Отця, відоме і ясне Сину, що здійснює Його волю. Він і є Той Христос, Якого ми проповідуємо. Він Той, Який турбувався про спасіння роду людського. Завжди і всюди Сущий, Він подає нам багатство Своєї доброти, невідступно знаходиться при службовцях Йому і допомагає їм.
Ігемон, хоч і вражався словами святого Кодрата, проте, не бажаючи вірувати істині, що відкривається, сказав:
—Думається мені, Кодрате, що ти говориш брехню про високі предмети, оскільки ти дозволяєш Богу мати чисто людські властивості, стверджуючи, що Його могла вміщати утроба Діви, Яка, носивши в утробі, народила Христа! І так ти стверджуєш, ніби один Бог був на землі що носив людське тіло, а інший Істинний Бог знаходився десь в іншому місці.
Святий Кодрат відповів :
— Нечестивим людям не слід відчувати таємниць благочестя, бо велика справа їх пізнання не всякому легко дається, так ми і не дозволяємо невіруючим проникати в них. Син Божий добровільно упокорив Себе, зглянувшись до образу раба і, будучи
Богом, зволив стати людиною, щоб спасти нас від рабства диявола. Ти, як людина, сповнена невіри і безбожник, не можеш зрозуміти цього; але знай, що ти не відторгнеш нас від Христа ні підступною хитрістю, ні лютими погрозами.
Тоді ігемон наказав вірного раба Христового, оголивши, бити без жалю палицею, що немилосердні кати виконували з жорстокістю. Святий же мученик мужньо переносив побої і під час їх говорив мучителю:
— Хіба ти не знаєш, ігемоне, що все, вимушуване силою, осоружно свободі і не годиться для переконання? Переконливий таким шляхом показує себе насильником, а той, що радить і перестерігає є покірливим і людинолюбним. Тому і ти, схиляючи нас муками до поклоніння ідолам, не надійся насильством привернути до свого нечестя, щоб ми із-за страху відкинулися благочестя. Пройняті любов’ю до Христа, ми не звертаємо уваги як на влесливі ласки, так і на муки, які ти можеш винайти; всю скорботу і хвороби Христос полегшує надією подяки, укріплює в тому, щоб не покорятися супротивнику, і робить нас непереможними і стійкими в подвигу страждання.
Ще більш розгніваний цими словами мучитель наказав повісити святого вниз головою, стругати тіло його залізними кігтями і обпалювати страстотерпця, розвівши під ним вогонь. Але він, переносячи все з доблестю, залишався непохитним.
Услід за цим ігемон звернувся з утішними словами до святого Кипріана, намагаючись схилити його до однодумності з собою. Але святий Кипріан, хоч і був ще молодий, проте небоязливо готував себе до мук. Святий же Кодрат говорив йому і іншим, що разом з ним готувалися на муки і вже знімали одяг:
— Друзі і сподвижники мої! Помисліть про те, як багато благ уготовано вам від Господа: за благочестя — шана, за мучеництво — прославлення, і особливо не забувайте, що ви робитеся гідними милості Ісуса Христа, Який скоро явить вам зверху Свою допомогу. Отже, нині належить нам показати непохитну віру в Христа Бога. Нині настав час подвигу, а тому виконайте без вагань закон любові, — віддаючи душу свою за Того, Кого ви любите. Ви повинні показати себе прикладом для всіх, охочих сподобитися страждального подвигу за Христа. Послужіть міцним терпінням вашим на диво всім, що поглядають на вас. Нині пізнається дійсна відмінність між добрими і злими. Нині треба особливо піклуватися про дотримання благочестя, щоб не з’явилося розбіжності у вірі, — тримайтеся єдиної віри і єдиного сповідання, бо скоро з’явитеся до Бога на Страшний Суд. Не ухиляйтеся з шляху чесноти, як ті, що незабаром мають перейти до Христа, закінчивши своє життя. Сповідуйте добрим серцем Доброго Бога; не щадіть цвіт вашої юності, маючи намір скоро вже перейти до нестаріючого життя. Подумайте, що кінець при дверях і що, будучи юними, ви легше, — як маючі тілесну міцність, — можете зазнати муки за Христа Бога. Отже, сміливо віддайте себе на муки і мужньо перенесіть їх: перемігши ворога, ви отримаєте прославлення від Господа і будете зараховані на Небі до лику святих мучеників.
Ці слова святого Кодрата, звернені до них, сповнили мучителя люті: негайно він наказав святого Кипріана, голого і повішеного, подібно до Кодрата, бити, стругати і палити вогнем. За ним він тим же мукам піддав Діонісія, Анекта, Павла і нарешті — Крискента. Будучи осоромлений і переможений ними, мучитель засудив їх спочатку на розтерзання звірам. Коли ж звіри не торкнулися святих мучеників, він засудив їх на усічення мечем, наказавши спочатку волочити їх по місту за ноги. Коли це відбувалося, незліченний натовп народу, — особливо ж діти, — били святих палицями і камінням, поки їх не виволокли за місто на місце, призначене для страти. Тут святі, виклопотавши для себе трохи часу, помолилися із старанністю до Господа, потім преклонили під меч свої чесні голови і були усічені в 23-ій день місяця березня. На тому місці, де земля обагрилася чесною кров’ю святих мучеників, з’явилося чисте джерело води для нагадування Коринфу про страждання святих. Після убивства шістьох мучеників: Кодрата, Кипріана, Діонісія, Анекта, Павла і Крискента, були мучені і інші захоплені християни. Діонісій інший був заколений ножем, а Вікторин, Віктор і Никифор (після того, як наступником ігемона Ясона став вже Тертій) були покладені в кам’яну ступу і в ній стовчені. Клавдій помер після відсічення рук і ніг; Діодор сам кинувся в приготоване для нього багаття і в ньому, як в світлому чертозі, з миром спочив. Серафіону відсікли голову, Папій був увергнутий в море. Також і Леонід, зазнавши страшні і численні муки від ігемона Венуста, що змінив Тертія, був потоплений в морі.
На муки за Христа наважувалися і святі жони, наслідуючи святого Кодрата і зберігаючи в своїх серцях його повчання, — Хорісса, Нунерія, Василісса, Ніка, Галі, Галина, Феодора і багато інших жінок, а також і чоловіків. Одні з них переселилися до Господа, будучи усічені мечем, інші — будучи потоплені у водах або убиті іншими муками. Всі вони разом з вождем і вчителем своїм святим Кодратом зараховані до лику мучеників, прийнявши переможні вінці з правиці Христа Бога, Якому слава з Отцем і Святим Духом на віки віків. Амінь.