Відношення пророків до обрядового закону Мойсеєвого
жовтня 31, 2011  |  Автор: Назар Лозинський  |  Кафедра Священного Писання, Статті  | 

210jp1 150x150 Відношення пророків до обрядового закону МойсеєвогоПитання про відношення пророків до обрядового закону Мойсея не залишене без загальнобогословського інтересу і значення. Воно у своєму змісті зачіпає два найважливіші елементи історичного життя народу Божого, що визначали собою хід його історії і що повідомили його той винятковий, привілейований стан, який займав Ізраїль серед інших народів старовини, а саме: закон Мойсея, який ввійшов в основу старозавітної теократії, і пророцтва, які направляли і тлумачили кожен крок Ізраїля згідно з ідеєю його історичного призначення. Усе, що є в долі цього маленького народу, що населив ледве помітний край Середземного моря, виняткового, нез’ясованого із загальних історичних законів, усе, що нас дивує і вражає в його історії, усе це більш менш тісно прив’язується до взаємодії цих двох елементів і в них тільки може знаходити своє пояснення.

Тому прослідкувати з якого-небудь боку відношення між цими основними фактами старозавітної теократії, визначити характе¬рні риси цих стосунків щонайменше означає з’ясувати одну з істотних сторін історії народу Божого, що представляє так багато непідходящого під міркуваннями, загальними для інших народів. Природно, що при цьому своєму значенні, питання про відношення пророків до закону Мо¬йсеєвого і, зокрема, до культових його приписів не міг не звернути на себе увагу вчених дослідників. Початок в цьому дослідженні на-лежить негативній школі німецьких богословів, яка давно помітила особливості в поглядах пророків на релігійні обряди, і у ви¬сновках, які подаються цією школою зі своєрідного рішення нашого питання, ясніше можна бачити всю його біблійно-історичну важливість. Цими висновками радикально змінюється традиційне уявлення про історію Ізраїля. Те, що досі вважалося, висловлюючись словами одного з новітніх перед¬ставників цієї школи, фундаментом будівлі історії Ізраїля, тобто за¬кон Мойсеєвий, по силі цих висновків, є його дахом, завершеним результатом його історичного прогресу, і те, чому, як прямому джерелу, вірили досі у викладі фактів історичного життя народу Божого, позбавляється своєї достовірності і зводиться до міри тенденційної комбінації осіб і подій (маються на увазі історичні книги Старого Завіту). В цій обставині питання про відношення пророків до закону Мойсея, своєрідне рішення якого служить од¬ним з найважливіших аргументів на користь висловлених ув’язнень німецької біблійної критики, черпає в очах православного богослова осо¬бливу важливість і значення. Не охоплюючи в усій глибині це питання, ми спробуємо досліджувати його тільки з боку відношення пророків до обрядового закону, оскільки саме ця сторона привертає на себе увагу негативної критики.

Єдино твердий грунт, на підставі якого може бути вироблене відношення пророків до богослужбово-обрядових приписів закону Мойсеєвого, пропонує нам пророча література, яка охоплює собою досить тривалий період часу – чотири з половиною століття. Пророки повинні були приходити в зіткнення з усіма найважливішими сторо¬нами життя Ізраїльського народу і ставити свою особу в певне положення при оцінці сучасних їм життєвих фактів. І дійсно, не можна сказати, щоб картина життя народу Божого, змальована в пророчій літературі, страждала неповнотою навіть в дуже дрібних подробицях. Але, як варта теократичного союзу і носії ідеї царства Божого, пророки головним предметом своєї уваги мали релігійні стосунки Ізраїля та Єгови, і установка цих стосунків на грунті Синайского заповіту була цілющим, центральним ядром усієї їх пророчої діяльності, їх бажань і прагнень. Природно, що до цього ж зводилося завдання пророків і у відношенні до культу, як відомої форми релігійних стосунків їх народу з Єговою. Підтверджений ім’ям Божественного авторитету, обрядовий закон Моїйсеїв вже одним фактом свого існування повинен був зобов’язати і дійсно зобов’язав народ до дотримання наказаних в ньому форм і обрядів, не кажучи вже про ті страшні погрози і покарання, які повинні були гарантувати його непохитність, і пророки, як сторо¬жі союзу з Єговою, мабуть, прямою метою свого служіння мали саме стежити за точним виконанням закону, закликати народ до того і викривати його відхилення від законних приписів.

Пророки, опираючись на закон, йдуть з ним нога в ногу в справі влаштування старозавітної теократії і здійснення ідеї царства Божого: це тлумачі закону, охоронці його постанов, викривачі усіх відхилень від нього. Треба сказати, що такий погляд на відношення пророків до обрядового закону Мойсея має в основу в самій сутності справи. Оскільки Мойсей сам стає на чолі древньо-юдейського пророцтва і, як пророк, не має рівного собі серед усіх інших старозавітних пророків (Втор. 34, 10; Числ. 12, 6), тому вже і його закон є справа пророча і тому не може стояти у суперечці із завданнями пророків. Проте, при порівнянні пророчої літератури, написаної до полону з літературою написаною після полону в її відношенні до обрядів, цей погляд зустрічає для себе важливі затруднення. Прочитуючи книги довавилонських пророків, ми ніде не зустрічаємо посиленого стрем¬ління пророків до проведення культових приписів закону, хоча, мабуть, того вимагала від них сучасна їм бого¬службово-обрядова практика своїми явними відхиленнями від закону, наприклад, служінням на висотах, про яке досить часто згадують саме довавилонські пророки (Ам. 4, 4-5; 5, 20-27; Ос. 4, 12-14;Mиx. 1, 5; Ис. 36,7; 65,3,7; Ам. 3,14; 5,5; 7,9; Ос. 9,15; 8,5-6; 10,2-8; Соф. 1,4). Амос, Осія, Ісая і Михей, ці найважливіші пророки довавилонського періоду історії народу Божого, нерідко, звертаються у своїх розмовах до богослужбової практики їх часу, але завдання, яке вони хочуть ви¬повнити при цьому – зовсім інше. Це завдання – не виправлення культу за міркою обрядового закону Мойсея, а протест проти культу, проти жертв і свят від імені Бога. Відношення цих пророків до культу є відношенням не підтримки, а відношення заперечення і полеміки в ім’я вищого морального закону.

Оголошуючи усе жертовне завзяття народу неугодним в очах Єгови (Ос. 8, 13), його свята прирівнюючи до беззаконня і тягаря перед Господом (Іс. 1, 11-13), особливо від імені Божого припускаючи “заповідь закону Мого” звичаєм “приносити жертви” (Mиx. 6,6-8; Ам. 5,21-27), пророки неначе хочуть дати зрозуміти своїм сучасникам, що культ, як справа зовнішня, чужий ідеї істинного Богошанування, що по самому своєму змісту він не може входити в плани Єгови і склад Його закону. У 7,21 – 23 ст. своєї книги пророк Єремія рішуче заявляє народові, що того дня, коли батьки їх були виведені з Єгипту, Єгова не давав їм заповіді про жертву і всепалення; Михей у відомих питаннях, де народ висловлює усю свою готовність заслужити благовоління в очах Єгови шляхом численних і дорогоцінних жертв, також рішуче підтверджує сумнів народу в угодності жертв перед Богом, добав-ляючи, що усі вимоги Єгови зводяться до того, щоб діяти спра¬ведливо, любити справу милосердя і смиренно ходити перед Бо¬гом своїм (Mиx. 6, 6-8), і, як би коментуючи усе це, пророк Амос помічає, що будинок Ізраїлів впродовж сорока років свого мандрування по пустелі не приносив Єгові жертв і хлібних дарів (Ам. 5, 25).

Тільки з часу полону і після нього починають з’являтися в пророчій літературі сліди зближення пророків з обрядом. Програма релігійно-морального життя, яке розвивають пророки, що виступили на арену історичної діяльності після руйнування Єрусалиму, вже значно інша. Правда, і тут живі сліди вільного відношення до культу, і тут багато живого, свіжого потягу до Бога, але той принцип моральної досконалості, який присягали пророки до полону, закривається, мабуть, завісою обрядовості і культу і вже вказується на вимоги виконання обрядового закону. Вже Єремія наполягає на строгому дотриманні суботнього спокою (Єр. 17, 21 -22), Єзекиїль розвиває цілісну нову програму культу (Єз. 40- 48), від імені Господа зобов’язуючи народ на виконання її, а Малахія, повстаючи проти деяких зловживань і недоліків культу (Мал. 1, 7; 3, 7. 10), усі свої умовляння сполучає в заклик до строгого дотримання закону, даного Мойсею на Хориві, і його правил і статутів (Мал. 4,4). Таким чином, тільки у пророків після полону ми зустрічаємося з тим відношенням до обрядового¬ закону Мойсея, яке личить існуванню його серед євреїв під санкцією божественного авторитету.

Щоб детальніше відрізнити цю відмінність у відношенні до обрядового закону пророків до- і післяполонених, ми зіставимо деякі окремі їх вирази, що мають відношення до обрядовості і більш менш здатні характеризувати їх погляд на цей предмет:
Дополонні пророки так говорять про обрядовий закон:

Іс. 1,11. Для чого Мені безліч жертв ваших? – говорить Господь. Я пересичений всепаленнями баранів і жиром відгодованої худоби, і крови тельців і агнців і козлів не хочу 13. Не носіть більше дарів марних: куріння огидне для мене.

Ос. 6,6. Бо Я милости хочу, а не жертви, і Боговідання більше, ніж всепалення.

Ам. 4,4. Приносьте жертви ваші кожного ранку, десятини ваші хоч через кожні три дні.
5. Це ви любите, сини Ізраїлеві.

Мих. 6,6. З чим постати мені перед Господом, схилитися перед Богом небесним? Чи постати перед Ним із всепаленням, з тельцями однолітніми?
7. Але чи можна догодити Господу тисячами баранів аба невичерпними потоками єлею?

Єр. 7,22. Бо батькам вашим Я не говорив і не давав їм заповіді у той день, в який Я вивів їх із землі Єгипетської, про всепалення і жертву.

Іс. 1,12. Коли ви приходите стати перед лице Моє, хто вимагає від вас, щоб ви топтали двори Мої?
14. Новомісяччя ваші і свята ваші ненавидить душа Моя; вони тягар для Мене; Мені тяжко нести їх.

Післяполонні пророки так говорять:

Єз. 46,13. Щодня принось Господу у всепалення однолітнього агнця без вад; щоранку принось його.
14. А хлібного приношення додавай до нього щоранку шосту частину ефи і єлею третю частину гина, щоб розчинити борошно; така вічна постанова про хлібне приношення Господу.

Мал. 3,7. З днів батьків ваших ви відступили від уставів Моїх.
10. Принесіть усі десятини у дім сховища, щоб у домі Моєму була їжа.

Мал. 1,8. І коли приносите у жертву сліпе, чи не погано це? Або коли приносите кульгаве і хворе чи не погано це? Піднеси це твоєму князеві; чи буде він задоволений тобою і чи прихильно прийме тебе? – говорить Господь Саваоф.
9. Отже, моліться Богу, щоб помилував нас; а коли таке виходить з рук ваших, то чи може Він милостиво приймати вас?

Мал. 4,4. Пам’ятайте закон Мойсея, раба Мого, який Я заповів йому на Хориві для всього Ізраїля, так само як і правила і устави.

Єз. 46,9. Народ землі буде приходити перед лице Господа у свята.

Таким чином ми бачимо зовсім різні погляди на обрядовий закон Мойсея з боку пророків, які були до полону і після полону. Пророки, які були до полону були свідками морального запустіння народу. Саме тому і наголошували на моралі, а не на обрядах та жертвах. Яка користь від принесених жертв, якщо в народі панує безчестя та розпуста? Люди до полону хвалили Бога лише устами, а серце їхнє було далеко від Нього. Саме тому обставини, які склалися в час до полону змусили пророків наголошувати на моральне виправлення та покаяння, а не на приношення жертв. Але це зовсім не означає, що дополонні пророки відкидають закон. Пророки, які жили після полону, бачили вже інший народ, який через велике нещастя змушений був покаятися за гріхи свої та своїх батьків. Тому пророки вказують на важливість жертв та обрядів, щоб таким чином посилити своє покаяння, вказати на своє істинне шанування Бога.

А. А. Спасский.

за редакцією студента 4 курсу Венгрина Миколи 


Стиль : vfxdude | © 2010-2012 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія Догори ↑