1 жовтня 2014 року виплвнюється 30 років з дня смерті Високопреосвященнішого Миколая (Юрика), митрополита Львівського і Тернопільського. До вшанування пам’яті великого ієрарха долучилась і Львівська православна богословська академія УПЦ КП.
Цього дня студенти і викладачі ЛПБА взяли участь у заупокійних богослужіннях, які очолив Митрополит Львівський і Сокальський Димитрій. Після Літургії Владика звернувся до присутніх з поминальним словом, у якому наголосив на історичній важливості та пастирському прикладі приснопам’ятного Владики Миколая.
Після цього було звершено панахиду і освячення колива.
Заупокійні богослужіння продовжились на кладовищі, біля гробівця митрополитів Миколая (Юрика) та Андрія (Горака). Після панахиди слово виголосив ключар Свято-Покровського кафедрального собору прот. Павло Кочкодан.
Після богослужінь у Львівській православній богословській академії відбулось відкриття виставки світлин із родинного альбому Митрополита Миколая та особистих архівів священиків, присвяченої річниці смерті Архіпастиря.
Відкрив виставку ректор ЛПБА прот. Ярослав Ощудляк, який, описуючи світлини, розповів про життєвий шлях Владики.
ДОВІДКА:
Митрополит Миколай… Велика особистість, проста і доступна людина для всіх, священик, монах, архіпастир, який полюбив Церкву до самопожертви і в служінні своєму все життя віддав Їй. Вступаючи на Львівсько-Тернопільску кафедру він сказав: “Немає у мене слів, щоб висловити почуття душі моєї перед Богом. Чим похвалюсь я перед Тобою, Господи? Тільки немочами моїми, Господи Всемилостивий! Прости мене грішного. Невідомі шляхи Твої, Господи. Тобі Єдиному відомо, чому Ти обрав мене, недостойного, архіпастирем Церкви Своєї. Можливо, за немічну, але переповнену любові службу мою Святій Церкві Твоїй…”.
Народився майбутній православний архіпастир 6 грудня 1910 року в с.Коростів Сколівського району Львівської області в сім’ї священика з давнього священичого роду. Здобув освіту у м. Станіславі (нині Івано-Франківськ), у класичній гімназії. Після того вчився у Львівській богословській академії, а закінчив духовну освіту у м.Станіславі (1937р.) і тоді ж прийняв сан священика. Служіння його Церкві Христовій проходило на парафіях Івано-Франківської і Львівсько-Тернопільської єпархій та на Буковині, в м.Чернівці.
У 1946 році він призначений настоятелем старовинної княжої Свято-Миколаївської церкви у м.Львові й одразу стає активним учасником розпочатої протопр. Гавриїлом Костельником справи повернення галицьких греко-католиків до православ’я своїх предків. Відразу ж після возз’єднання греко-католицької церкви з Руською Православною Церквою постановою Львівського Церковного Собору отець Євген призначається секретарем Львівсько-Тернопільського єпархіального управління, коли першим православним архієреєм у Львові був преосвященний Макарій (Оксіюк).
У 1950 році за активізацію парафіяльного життя та роботу з молоддю прот. Євгена Юрика арештували. Вирок був суворим – 10 років таборів.
Від 1955 року, до покликання на єпископське служіння, посаду єпархіального секретаря сполучав з обов’язками настоятеля Свято-Преображенської церкви у Львові.
1965 рік став знаменним у житті майбутнього владики, бо постановою Святішого патріарха Московського і всієї Русі Алексія та Священного Синоду від 8 жовтня 1965 року було ухвалено протоієреєві Львівської єпархії о.Євгенію Юрику бути єпископом Львівським і Тернопільським.
У неділю, 31 жовтня на Божественній Літургії в трапезному храмі Тройце-Сергієвої Лаври архімандрит Миколай був висвячений на єпископа Львівського і Тернопільського. Хіротонію звершили Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Алексій, митрополит Крутицький і Коломенський Пімен, митрополит Ленінградський і Ладозький Никодим і архієпископ Таллінський і Естонський Алексій. 14 листопада владика відслужив у Львові свою першу Літургію у кафедральному соборі Святого Юрія.
За час свого архіпастирського служіння Владика приймав активну участь у загальноцерковному житті як делегат на конгресах, з’їздах, асамблеях, конференціях.
Митрополит Миколай дуже багато уваги приділяв практичним настановам для пастирів, він часто скликав священиків і проводив із ними пастирські бесіди. Коли всі збирались в єпархіальному управлінні у великій залі, з кабінету виходив владика і після уставної молитви починав говорити… Слова лились спокійно, врівноважено, він ніколи не підвищував голосу, знаючи, що “гнів людини не творить правди Божої” (Як.1:20); ніколи не називав імен, хоч кожен розумів, що слова повчання і справедливого картання звернені саме до нього. До владики справедливо можна віднести настанови св. апостола Павла: “Єпископ повинен бути бездоганний, як Божий домопорядник, не самолюбний, не гнівливий, не п’яниця, не заводіяка, не корисливий але гостинний до подорожніх, добролюбивий, поміркований, справедливий, побожний, стриманий, що тримається вірного слова згідно з наукою, щоб мав силу і навчати в здоровій науці і переконувати противних” (Тит.1:7-9).
Це був архіпастир, який понад усе дбав про Церкву. Про це свідчить те, що, відчуваючи упадок сил через складну хворобу, він сам попросився на спокій. Коли Священний Синод задовольнив його прохання, прощаючись з духовенством, митрополит сказав: Ваша відданість серцем і душею уставам і обрядам Святого Православ’я, синівська шана і послух архіпастиреві й наступникові будуть доказом моєї щирої архіпастирської праці між вами”.
Помер владика 1 жовтня 1984 року після тяжкої і виснажливої хвороби (білокрів’я). Але його батьківське серце не замовкло. Воно предстоїть перед Всесвятим Богом у неусипній молитві за усіх нас.
