Як правильно молитися “Богородице Діво”?
вересня 24, 2011  |  Автор: Назар Лозинський  |  Богослужбовий устав, Статті  | 

default2 121x150 Як правильно молитися Богородице Діво?В останні роки перед Другою світовою війною і в роки самої війни, в зв’язку з сильним обрядовим рухом за поворот до нашої церковної старовини, щораз частіше, усно й письмово, авторитетно заявлялося греко-католицькою ієрархією, що ми під літургічним поглядом (беру в ширшому розумінні, як усяке богослуження) вертаємось до обряду першої половини XVII cт., тобто до обряду часів перших десятків унії на Україні, до обряду часів київського митрополита Петра Могили. Тоді уніати і православні служили однаково, а уніати, як відомо, ще навіть не згадували в богослуженнях папи.

Та тут же виявилась велика розбіжність у поглядах на те, що саме вважати в обрядових справах «могилянським», а що пізнішим «никонівським» та синодальним. І виходило нераз таке, що уніатська ієрархія вважала ворожим, православно-«московським» чи навіть «сибірським», синодальним неодне таке, що взагалі є обрядовою власністю всіх Церков православного Сходу, ба навіть, на диво, таке, що так наглядно і ясно світить з кожної сторінки літургічних книг першої половини XVII ст., або з книг самого Петра Могили, як сонце в білий день.

Не маю наміру тут ширше про це писати, хочу тут тільки показати на одній молитві, як то в нас багато говорилося й писалося про поворот до обряду першої половини XVII ст., а на ділі, досить було запропонувати якусь обрядову практику чи молитву з того віку, відмінну від вживаної, або ж таку, як у православних, як це вже проголошувалося «московським», «синодальним». В результаті, греко-католицька ієрархія ні до чого конкретного дійти не могла, розгублювалася, тратила час і сили на шукання чогось такого, про що вона сама не мала уяви, як воно мало б виглядати. Коли, внаслідок такого «шукання невідомого», появлялася якась «наукова» стаття на сторінках «Ниви» чи «Богословії», то це, якщо брати загал нашого духовенства і вірних, нікому не пошкодило і не помагало. Але, коли внаслідок того всього, появлялися готові катехизиси для наших маленьких дітей, по яких училося фальшиво і неправильно хреститися, коли поміщувалося в молитовниках молитви, а в кожному інакше, то це вже справді, гріх перед Богом.

От візьмім молитву «Богородице Діво». Як її відмовляти? Чистий клопіт для вірних, для самого священика, який вчить людей молитися.

Як же ж має ця молитва виглядати? Сказано, що в греко-католицьких молитовниках вона поміщена, чи не в кожному інакше. Переглянемо декілька з них. 1) Молитовник – «Пам’ятка зі св. Місії», видавництва оо. Редемптористів. Тут «Богородице Діво» виглядає так: «Богородице Діво, радуйся обрадованная Маріє, Господь съ тобою. Благословенна ты въ женахъ, и благословенъ плодъ чрева твоєго, яко родила єси Христа, Спаса Избавителя душамъ нашимъ».

Так здебільшого по молитовниках ця молитва і поміщена.

Візьмім, далі, 2) молитовник «Благодарім Господа» укладений о. Степаном Хабурським. Там «Богородице Діво» стоїть так: «Богородице Діво» виглядає так: «Богородице Діво, радуйся благодатная Маріє, Господь с Тобою; благословенна Ти в женах, и благословен плод чрева Твоєго, яко родила єси Христа Спаса, Ізбавителя душам нашим».

А тепер візьмім 3) молитовник – «Господи, воззвах к Тебі», укладений ігуменом Климентом Шептицьким. Тут так поміщено потрібну нам молитву: «Богородице Діво, радуйся, обрадованная Маріє, Господь с тобою. Благословенна Ти в женах, и благословен плодъ чрева Твоєго, яко родила єси Христа, Спаса Избавителя душ наших».

Скажіть, будь ласка, як мають наші матері вчити своїх дітей цієї молитви,а як мають священики людей? Чи «радуйся обрадованная…яко родила єси Христа, Спаса Ізбавителя душам нашим» (молитовник редемптористів)? Чи «радуйся благодатная… яко родила єси Христа Спаса, Ізбавителя душам нашим» (молитовник отця Хабурського)? Чи знову: «радуйся, обрадованная… яко родила єси Христа, Спаса, Ізбавителя душ наших» (молитовник о. Климента Шептицького, – тут знову маємо слово «обрадованная», а не «благодатная», як у молитовнику о. Хабурського, а що найважливіше, кінець молитви: «душ наших», замість дотеперішніх «душам нашим», тобто родовий відмінок, замість давального, як досі бувало в усіх молитовниках)?

Якже ж має виглядати молитва «Богородице Діво»? Молитовники, як ми бачили, не розв’язують питання. Заглянемо в катехизми о. Івана Рудовича, якими священики навчали дітей релігії. 1) Катехизм «Ісус у серцях дітей», Львів, 1926. Тут так поміщено молитву «Богородице Діво»: «Богородице Діво, радуйся обрадованная Маріє, Господь з Тобою; благословена Ти в женах, і благословен плод чрева Твоєго: яко родила єси Христа Спаса, Ізбавителя душам нашим». Так само поміщена ця молитва і в другому катехизмі того самого автора для старших дітей.

2) Тепер візьмім голосний свого часу катехизм п. н. «Божа наука», Львів 1938. Тут так поміщено цю молитву: «Богородице Діво, радуйся, благодатная Маріє, Господь с Тобою; благословенна Ти в женах і благословен плод чрева Твоєго; яко родила єси Христа Спаса, Ізбавителя душам нашим» .

3) І накінець катехизми о. Юліана Дзеровича, друковані у Львові 1938 р. Тут так надруковано: «Богородице Діво, радуйся благодатная Маріє, Господь с Тобою; благословена (одно «н») Ти в женах, і благословен плод чрева Твоєго: яко родила єси, Христа, Спаса, Ізбавителя душам нашим».

І знову клопіт: як молитись, як учити? Чи «радуйся обрадованная… Господь… благословена… родила єси… (о. Рудовича), чи «радуйся благодатная… Господь с Тобою; благословена… родила єси…» (катехизми о. Дзеровича)?

Подумаймо собі тільки: в одній лише, і то елементарній молитві, греко-католицькі катехизми так плутають! Появлялися в нас священики, яких релігійне невігластво наших людей дуже боліло, але вони не мали сили зарадити лихові, бо лихо йшло згори. Всяке, хочби й найменше намагання що-небудь поправити в наших літургічних молитвах чи обряді за часів унії завжди зустрічалося в нас з таким опором, з такою ненавистю, що священик, який відважувався людей щось навчити правильно, навіть з уніатських церковних книг, повинен був перейти ціле море душевних страждань і насмішок… У нас не вільно було ані виразно, зрозуміло прочитати церковно-слов’янського тексту, ані гарно перехреститися, ані гарно покадити, бо все це зустрічалося з насмішками або з закидом, що це, мовляв, «московське, синодальне, сибірське», яке хочете, тільки «не наше»…

Отже, не знайшовши певного тексту молитви «Богородице Діво» ні в молитовниках, ні в катехизмах, змушені ми заглядати в церковні книги. 1) «Ізборник», видання василіян п. н. «Вечірня і Утреня» ч. I і II – це невідлучна літургічна книга в наших священиків. Більшість з них поза цими книжками в своєму житті може й не бачила жодної іншої літургічної книги. Цей «Ізборник» подає «Богородице Діво» зовсім так, як вищенаведений молитовник редемптористів.

Але ось 2) Молитвослов ієрейський видання Ставропігійського Інституту у Львові 1902 р. так поміщає цю молитву «Богородице Діво, радуйся обрадованная Маріє, Господь съ тобою. Благословенна ты въ женахъ, и благословенъ плодъ чрева твоєго: яко родила єси (Хріста Спаса) Избавителя душамъ нашимъ». Тут слова «Хріста Спаса» взяті в дужки, значить, вони вставлені пізніше. Ті дужки в новіших виданнях пропущені і слова «Хріста Спаса» взято в текст.

Коли пропустити слова в дужках, то молитва виглядала б так: «Богородице Діво, радуйся обрадованная Маріє, Господь съ тобою. Благословенна ты въ женахъ, и благословенъ плодъ чрева твоєго: яко родила єси Избавителя душамъ нашимъ».

Та на цьому не кінець, бо ще не вияснені такі слова, як «обрадованная», чи «благодатная» і «душам нашим», чи «душ наших». Ці слова в молитовниках і катехизисах, як ми бачили, мішаються. Вже в Почаївському часослові василіянського видання 1811 р., кінець молитви «Богородице Діво» виглядає так: «яко родила єси (Хріста Спаса) Избавителя душъ нашихъ», отже кінцеві слова не в давальному відмінку, а в родовому. Коли зважати, що слова «Спаса» і «Ізбавителя» своїм змістом рівнозначні, то, замінивши слово «Ізбавителя» словом «Спаса», зблизили б ми цю молитву до такого вигляду, як вона друкується в православних виданнях, а саме «Богородице Діво, радуйся благодатная Маріє, Господь съ тобою, благословенна ты въ женах, и благословенъ плодъ чрева твоєго, яко Спаса родила єси душъ нашихъ».

Отже, в кого ця молитва зберігається правильно?

У православних віки минають, а ця молитва зостається тією самою, незмінною, навіть щодо чергування слів: «яко Спаса родила єси душъ нашихъ» (відповідно до грецького оригіналу). Православні залишили давнє, грецьке чергування слів, бо ніхто не відважився навіть на таку невинну сміливість, як переставити слова. А в нас кожний священик – видавець молиовника, на власну руку дозволяє собі не тільки в молитвах змінювати слова й ставити замість них інші, а навіть догми пересувати, а то й викреслювати… На одній тій молитві «Богородице Діво» бачимо, яка в нас тут була строката різноманітність. Свого часу наші уніатські владики нібито мали вертати нас до богослужбового обряду початку XVII ст. Тому погляньмо в літургічні книги першої половини XVII ст. І переконаймося, що нам давно треба було вертатися до єдності з православієм.

Славна Постна Тріодь київського митрополита Петра Могили 1640 р. так поміщає молитву “Богородице Діво» Богородице Діво радуйся благодатная Маріє Господь съ тобою. Благословенна ты въ женахъ, и благословенъ плодъ чрева твоєго, яко Спаса родила єси душамъ нашимъ.” Отже, 300 років тому молитва «Богородице Діво» виглядала так, як і сьогодні нею моляться православні, хіба з тим тільки, що її кінець тепер у родовому відмінку (душъ нашихъ), а тут він поміщений у давальному (душамъ нашимъ). Але хто бодай трохи обізнаний з церковними книгами, той не міг не спостерегти того самозрозумілого процесу, або певніше, прогресу в новіших церковних книгах, в яких давніші давальні відмінки в подібному контексті заступлені родовими, як більш зближеними до живої мови. Цей процес ішов паралельно, і в православних, і в уніатських літургічних виданнях.

Уже в почаївському часослові василіянського видання 1811 р. ми бачили кінець молитви «Богородице Діво» в родовому відмінку (душъ нашихъ), замість давнішого давального (душамъ нашимъ).

У старих Євангеліях (наприклад, Євангеліє львівського успенського Братства 1636 р. – могилянське), привіт, який приніс з небес Архангел Гавриїл Пречистій Діві, в євангелії Луки (1, 28, зач. 3) записаний словами: Радуйся обрадованная. В новіших євангеліях маємо тут уже слово благодатная. Одначе, якщо йдеться про молитву «Богородице Діво», то як ми бачили, уже в Тріоді 1640 р. приходить тільки слово «благодатная».

Слово «благодатная», як згадувано, поміщене в тексті «Богородице Діво» і катехизах о. Дзеровича, і в катехизі «Божа Наука», і в молитовнику о. Хабурського. В моїй парафії люди моляться словом «благодатная».

Отже, згідно з переміною давальних відмінків старих книг на родові відмінки в новіших церковних книгах, молитва «Богородице Діво» в редакції першої половини XVII ст. мала б тепер виглядати так: «Богородице Діво радуйся, благодатная Маріє, Господь съ Тобою: благословенна ты въ женахъ, и благословенъ плодъ чрева твоєго, яко Спаса родила єси душъ нашихъ. А власне православні так і моляться! Так повинні молитися і ми! Я умисно довше затримався на молитві «Богородице Діво» тому, що я чув нераз від наших священиків, – мовляв, – православні мають інакшу молитву «Богородице Діво», як ми! Отже, не вони мають «інакше Богородице», а в нас пододавали до неї непотрібні додатки спершу в дужках, а потім, знісши дужки, взяли ті додатки в текст. А православні зберегли ту молитву посьогодні такою, якою вона була ще в першій половині XVII століття.

Протоієрей Іван Миронюк, 1948 р.

Примітка: протоієрей Іван Миронюк написав цю статтю, коли був колишнім греко-католицьким священиком. Він в своїй статті довів, що уніатська церква лише на словах свідчить, що вона є церквою східного обряду. Насправді ж вона відійшла від східного православного вчення, а почала вводити своє, перекручене. На прикладі лише однієї молитви «Богородице Діво…» автор доводить це. Варто зауважити, що стаття написана в 1948 році. У ній наводяться греко-католицькі богослужбові книги вже навіть початку XIX століття. Якщо уніати не побоялися вже тоді відійти від традицій Східної церкви, то тим більше не бояться й тепер, коли вони вийшли з так званого «підпілля». Тому, читаючи цю статтю, ми завжди повинні пам’ятати, що саме Православна Церква зберегла істинне вчення і зберігає його й надалі.

підготував Микола Венгрин


Стиль : vfxdude | © 2010-2012 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія Догори ↑