Житіє святого благовірного князя Олександра Невського
вересня 12, 2011  |  Автор: Назар Лозинський  |  Місяцеслов  | 

Олександ Невский Житіє святого благовірного князя Олександра НевськогоСвятий благовірний князь Олександр Невський народився 30 травня 1220 року в м. Переславль-Заліський. Батько його, Ярослав, в хрещенні Феодор (1246), “князь лагідний, милостивий і людинолюбний”, був молодшим сином Всеволода III Велике Гніздо (1212), братом святого благовірного князя Юрія Всеволодовича (1238 р.). Мати святого Олександра, Феодосія Ігорівна, рязанська княжна, була третьою дружиною Ярослава. Старшим сином був святий благовірний князь Феодор (1233 р.), переставився до Господа у віці 15 років. Святий Олександр був їхнім другим сином.

Дитинство його пройшло в Переславлі-Заліському, де княжив батько. Княжий постриг юнака Олександра (обряд посвячення у воїни) звершив у Спасо-Преображенському соборі Переславля святитель Симон, єпископ Суздальський (1226; пам’ять 10 травня), один з укладачів Києво-Печерського Патерика. Від благодатного старця-ієрарха отримав святий Олександр перше благословення на ратне служіння в ім’я Бога, на захист Руської Церкви і Руської землі.

З ранніх років святий Олександр супроводжував у походах батька. У 1235 році він був учасником битви на річці Емайизі (у нинішній Естонії), де війська Ярослава цілковито розгромили німців. У наступному, 1236 році Ярослав їде до Києва, “посадивши” свого сина, святого Олександра, самостійно княжити в Новгороді. У 1239 році святий Олександр одружився, взявши в дружини дочку Полоцького князя Брячислава. Деякі історики говорять, що княгиня у святому Хрещенні була тезоіменита своєму святому чоловікові і носила ім’я Олександра. Батько, Ярослав, благословив їх при вінчанні святою чудотворною іконою Феодорівської Божої Матері (в Хрещенні батька звали Феодор). Ця ікона постійно була потім при святому Олександрі, як його молитовний образ, а потім на згадку про нього була взята з Городецького монастиря, де він помер, його братом, Василем Ярославовичем Костромським (1276), і перенесена до Костроми.

Починався найважчий час в історії Русі: зі сходу йшли, знищуючи все на своєму шляху, монгольські орди, із заходу насувалися німецькі лицарські полчища, блюзнірськи називали себе, з благословення папи Римського, “хрестоносцями”, носіями Хреста Господнього. У цей грізний час Промисл Божий передбачив для спасіння Русі святого князя Олександра – великого воїна-молитовника, подвижника і будівничого землі Руської. – “Без Божого веління не було б князювання його”. Скориставшись навалою Батия, розгромом наших міст, сум’яттям і горем народу, загибеллю його кращих синів і вождів, полчища хрестоносців вторглися в межі Вітчизни. Першими були шведи. “Король римської віри з Опівнічний країни”, Швеції, зібрав у 1240 році велике військо і на безлічі кораблів послав до Неви під командуванням свого зятя, ярла (тобто князя) Біргера. Гордий швед надіслав у Новгород до святого Олександру гінців: “Якщо можеш, чини опір, – я вже тут і заполоню твою землю”.

Святий Олександр, йому не було тоді ще 20 років, довго молився в храмі Святої Софії, Премудрості Божої. І, згадавши псалом Давидів, сказав: “Суди, Господи, тих що зневажають мене і даремне борються зі мною, прийми зброю і щит, стань на допомогу мені”. Архієпископ Спиридон благословив святого князя й військо його на битву. Вийшовши з храму, святий Олександр зміцнив дружину сповненими віри словами: “Не в силі Бог, а в правді. Одні - зі зброєю, інші – на конях, а ми ж Ім’я Господа, Бога нашого закличмо! Вони похилились і впали, ми ж повстали і тверді були”. З невеликою дружиною, сподіваючись на Святу Трійцю, князь поспішив на ворогів, – чекати підмоги від батька, що не знав ще про напад ворогів, не було часу.

Але було чудна ознака: воїн Пелгуй, у святому Хрещенні Філіп, що стояв у морському дозорі бачив на світанку 15 липня човен, що пливе по морю, і на ньому святих мучеників Бориса і Гліба, в кармазині. І сказав Борис: “Брате Глібе, вели гребти, та допоможемо небожеві нашому Олександру”. Коли Пелгуй повідомив про видіння князяю, який прибув, святий Олександр наказав заради побожності нікому не говорити про диво, а сам, підбадьорений, мужньо повів з молитвою військо на шведів. “І була січа велика з латинянами, і перебив силу-силенну, і самому ватажку поклав печатку на обличчя гострим своїм списом”. Ангел Божий незримо допомагав православному воїнству: коли настав ранок, на іншому березі річки Іжори, куди не могли пройти воїни святого Олександра, знайшовши було безліч перебитих ворогів. За цю перемогу на річці Неві, здобуту 15 липня 1240, народ назвав святого Олександра Невським.

Митрополит Кирило, духовний батько і сподвижник у служінні святого князя, сказав в надгробному слові: “Знайте, діти мої, бо вже зайшло сонце землі Суздальської. Не буде більше такого князя в Руській землі”. Святе тіло його понесли до Володимира, дев’ять днів тривав шлях, і тіло залишалося нетлінним. 23 листопада, під час поховання його в Різдвяному монастирі у Володимирі, було явлено Богом “диво дивне воно і пам’яті гідне”. Коли покладено було тіло святого Олександра в раку, економ Севастіян і митрополит Кирило хотіли розтиснути йому руку, щоб вкласти напутні духовні грамоти. Святий князь, як живий, сам простяг руку й узяв грамоту з рук митрополита. “І обійняв їх жах, і ледь відступили від гробниці його. Хто не здивується тому, якщо був він мертвий і тіло було привезено здалеку в зимовий час”. Так прославив Бог свого угодника – святого воїна-князя Олександра Невського. Загальноцерковне прославлення святого Олександра Невського здійснилося за митрополита Макарія на Московському Соборі 1547 року. Канон святому складений тоді ж володимирським іноком Михаїлом.

Підготували: Іван Чемерис, Петро Драган


Стиль : vfxdude | © 2010-2012 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія Догори ↑