Святий Кіпріан, єпископ Карфагенський, належить до відомих отців і вчителів Церкви III ст. Йому довелось жити і діяти в час, коли Церква Христова зазнавала гонінь і ззовні — від язичників, так і внутрішньої смути — від єретиків і розкольників. Святий Кіпріан став зразком як мужнього архіпастиря, який постраждав за ім’я Христове, поклавши душу за паству свою, і розумного будівничого внутрішнього укладу Церкви. Він залишив численні богословські твори, в яких вирішує майже всі питання, що виникали в його час, стосовно внутрішнього благоустрою Церкви. Тому його життя й історія страждань особливо повчальні.
Кіпріан народився на початку III ст. Його батьки-язичники належали до знатних і благородних громадян Карфагена. Його мирське імя Фасцій Кіпріан. В юності Кіпріан здобув добру світську освіту. Дуже великі успіхи він мав у красномовстві, за що його й обрали вчителем риторики в училищі Карфагена. І саме через це багато хто обирав його своїм захисником у веденні судових справ (адвокатом). Можна припускати, що Кіпріан отримав у спадок значне багатство. Наслідком цього було те, що Кіпріан, як він сам зауважував, «поступаючись пристрастям, мимоволі сприяв своєму власному нечестю, ніби воно від природи було його долею».
Таке гріховне життя Кіпріан вів доти, доки благодаті Божій не благо угодно було осяяти його душу і покликати його до спасіння. Вважають, що Кіпріан залишався язичником до повного змужніння, ймовірно, до сорокашестирічного віку.
На початку III ст. у Карфагені було вже багато християн. Кіпріан знав про це. І ще до свого навернення у християнство познайомився з деякими творами Тертуліана, що наштовхнуло його на щлях істини.
Вирішивши стати християнином, Кіпріан насправді довів щирість свого рішення зміною способу життя. Ще в стані оголошення, що існував в стародавній Греції, він продав усе своє майно, а вторговані гроші роздав жебракам, не залишивши собі нічого. Після цього пресвітер Цецилій, який спостерігав за духовним життям Кіпріана, вже не мав сумніву в щирості навернення свого учня. Після цього, звичайно, мало відбутися хрещення Кіпріана.
Живе відчуття духовного переродження, дароване в Таїнстві Хрещення, сильно подіяло на Кіпріана. Так благодать Божа невдовзі після хрещення Кіпріана ознаменувалась в ньому внутрішнім духовним відродженням. Хоча він уже змінив, як це було згадано вище, свій спосіб життя ще до хрещення, перебуваючи в стані оголошення, але, з його власного визнання вже після хрещення, його віра здобула твердість, а воля – довершену силу й міць. Він хрестився ймовірно у свято Пасхи або П’ятдесятниці.
Після хрещення Кіпріан почав проводити життя суто побожне. Він явив собою приклад безкорисливості співчуваючи вбогим і бідним: допомагав їм, роздаючи все, що мав. Найголовнішим заняттям святого були молитва й читання Священного Писання. Після навернення до християнства Кіпріан жив в одному домі з Цецилієм, бо віддав усе майно бідним. Обидва вони вели побожне життя.
Трохи більше, ніж через рік після хрещення, Кіпріана рукоположили на пресвітера Карфагенської церкви. Незабаром після цього помер Донат, єпископ Карфагена. На єпископську кафедру, яка звільнилася, весь народ одноголосно обрав святого Кіпріана. Таким чином у сані пресвітера Кіпріан пробув не більше року. Невдовзі після посвячення в сан єпископа святий Кіпріан приступив до викорінення безладу, який увійшов у життя християн.
З волі Божої святий Кіпріан провів кілька років у мирному управлінні своєю єпархією. Невдовзі після того, як він зайняв єпископський престол,- над Церквою, наче буря, вибухнуло гоніння Декія. Після вступу на престол цей нечестивий імператор видав указ, за яким усіх християн примушували сповідувати язичницьку релігію і приносити жертви богам.
Коли до Карфагена прибув указ імператора, язичники вирішили перш за все відати на муки Кіпріана. Його відомого своїми чеснотами і впливом на християн, язичники мали намір мучити першим, щоб налякати решту християн.
Завжди готовий спокійно й безбоязно прийняти мученицьку кончину, святий Кіпріан вважав, однак, пристойним і корисним звершити подвиг мучеництва серед своєї пастви. Вважаючи так і водночас виконуючи пораду своїх друзів, які повідомили йому про відправлення за ним варти, Кіпріан сховався на певний час, але тільки до повернення проконсула в Карфаген. А щоб це тимчасове ухиляння не викликало нарікання, Кіпріан написав до кліру й народу лист, у якому пояснив причину свого віддалення. У цьому листі Кіпріан востаннє виклав повчання кліру та пастві. Щойно проконсул Галерій Максим прибув до Карфагена, Кіпріан відразу вийшов із місця свого усамітнення. Невдовзі проконсул послав двох чесних мужів, наказав їм схопити Кіпріана. Кіпріан мужньо йшов на мученицький подвиг і вирушив разом із двома згаданими мужами в колісниці до проконсула. Але оскільки за наказом проконсула, суд над святителем Божим було відкладено до наступного дня, Кіпріана відвели на ніч у дім одного з тих мужів, яких проконсул послав. Тут святитель провів свою останню ніч, причому через співстраждання і довіру до нього його залишили майже без варти.
Наступного дня Кіпріана відвели на місце страти. Сюди ж за святителем Божим послідували християни, які проливали сльози, побачивши пастиря, якого вели на смерть.
Прийшовши до призначеного місця,святитель Божий зняв із себе верхній одяг, схилив коліна і почав молитися Богу. Помолившись досить довго, священномученик Христів закликав на всіх мир і благословення та наказав своїм друзям дати кату 25 златиць, звершуючи й при смерті благодіяння. Потім зав’язав собі убрусом очі, а руки дав зв’язати пресвітеру й іподиякону, які стояли біля нього. Тим часом деякі християни поклали перед святителем хустки й рушники, щоб прийняти на них кров священномучиника Христового, ніби якийсь дорогоцінний скарб. Нарешті святитель Божий схилив свою голову і її відсікли мечем.
Так закінчив своє життя святитель Божий, постраждавши у славу Христа Бога нашого.
Підготували: Іван Чемерис та Петро Драган